Рушниці України: «Сегалас Лондон»

В*ячеслав Артеменко

Серпень, 2017 рік

Ми вже розповідали про майстра «Івана з Балабанівки» («ПтР» № 3 2017), роботи якого в культурній традиції Правобережної України пов'язують із маркуванням «Сагалас Лондон». У збройовій колекції Богуслаєвих зберігається навіть пістолет (першої половини 18 ст.) із цікавим написом «БАЛАБАНЪ» на протизамковій дошці. На жаль, не «Сагаласъ». Кому на Правобережжі, навіть у середині 19 ст., спало б на думку маркірувати зброю російською, а не польською…

Майстер зброяр Ізраель Сегалас-старший був родом із Navaret у Беарне у Франції. Судячи з імені «Ізраель» і прізвища, що сходить до «Сегал», він був нащадком іспанських євреїв-сефардів і вже як протестант-гугенот покинув Францію через релігійні переслідування після скасування Нантського едикту (1685). Ремісники-гугеноти із Франції працювали також у Німеччині, Голландії. Сам Сегалес 12 червня 1704 р. склав клятву зречення (спрямовану проти католиків), підтвердив свою «істинну віру» як християнин і парафіянин Church of the Tabernacle, Leicester Fields. Членом збройової гільдії Лондона (Gunmaker's Company) він став у 1715 р. Треба сказати, що гільдії ювелірів і зброярів Лондона вкрай неохоче допускали іудеїв у свої лави.

Майстер Ізраель Сегалас-молодший (Israel 2 Segallas, 1714-1774), був учнем у Льюїса Барбера (Lewis Barber, Barbar, 1729). Барбер також покинув Францію у 1688 р. і натуралізувався в Англії в 1700 р., його було обрано до збройової гільдії Лондона в 1704 р., став майстром у 1708 р. Було призначено «джентльменом зброярем» (Gentleman armourer) королів Джорджа I і Джорджа III. Помер у 1741 р. Сам Сегалас-молодший став членом лондонської збройової гільдії в 1745 р. Заступником у ній він став у 1752 р., а майстром проби (Proofmaster) був у 1763-1772 рр., коли припинив роботу через хворобу.

Спеціалізацією Ізраеля Сегалеса-молодшого були кишенькові суцільнометалеві пістолети. Ця компактна зброя: одно-, дво- і чотириствольна, виявилося настільки популярним, що марку Сегалеса згодом не соромилося підробляти багато зброярів з Льєжа (Rouma, R. Barker) аж до 1800-1825 рр. Відомі різні написання його прізвища: Segalas, Segallas, Sigalles, Siglass, Galisse, Seglas, Segala, Gallas, Zegal. Також є думка про те, що й сам Сегалас-молодший мав проблеми із пробою стволів у Лондоні й таємно виготовляв стволи в Льєжі, ставлячи на них підроблені клейма.

Ще один син Ізраїлю Сегаласа-старшого – John Segalas, був учнем у Джозефа Гоулі (1733). У суді Олд Бейлі 7 грудня 1743 р. слухали справу про ворожку, яка увійшла в магазин Джона Сегаласа й за допомогою «вправності рук» спробувала вкрасти в дружини дві сережки…

Сьогодні доступні (на аукціонах і в колекціях) пістолети роботи старшого й молодшого Сегаласів. Клейма на стволах лондонські – монограма GP під короною, знак остаточного випробовування стволів (із 1636 р.), також V під короною – знак огляду (з 1670 р.). Клейма у вигляді монограми IS під короною й собачою головою вважають знаками майстра/виробника ствола. Напис на стволів SEGALAS LONDON, також – SEGALLAS of LONDON, на замковій дошці зазвичай – Segalas або Segalas London, є навіть SEGALAS - LONDINI…

У музеї Війська Польського зберігається одноствольна рушниця з маркуванням Segalas London, ствол відносно короткий, цівʼя повне, замок ударно-кремінний. Походження її невідоме. Виглядає як гусарський карабін у стилі середини 18 ст. або ж як Glattbuechse – рушниця відносно невеликого калібру в довгій штуцерній ложі – «пташниця». Збережені стволи такої зброї цілком можна було б на початку 19 ст. пробувати збирати в пари. Компетентну думку Романова («Словник рушничного полювання» 1877) про російських мисливців, «які взагалі не бачили гарних рушниць, а полювали з доморощеними, підбираючи й спаровуючи стволи з одноствольних французьких і англійських карабінів, ложу до яких прироблював дуже незграбно який-небудь нехитрий столяр» цілком можна застосувати й до робіт «Івася, складача» з Балабанівки.

Чи є в нас підстави вважати, що «коваль Іван з Балабанівки» використовував стволи роботи Сегалеса? Саме культурологічне віднесення (з «Географічного словника Королівства Польського») про те, що в Балабанівці «у 18 ст. виготовляли відомі двостволки, які поціновували мисливці», виглядає анахронізмом. Єдиною двоствольною зброєю, хоч якось розповсюдженою у Речі Посполитій середини – третьої чверті 18 ст. могли бути тільки пістолети. Відомий двоствольний пістолет роботи Грабинського з Лешно (GRABINSKI A LISSA 1784). Парою двоствольних пістолетів – за свідченнями учасника Коліївщини, був озброєний і Залізняк в Умані.

Якщо судити зі збереженої рушниці роботи Б. Лойкевича в Тульчині (B. Lojkiewicz), спортивна зброя – для полювання на пернату (водоплавну) дичину, має довгий ствол – приблизно 120 см і великий калібр – 18 мм. Це стиль, типовий для таких рушниць, – до винаходу Генрі Нокса (патент 1787 р.). Саме використання порохових камор малого діаметра дало змогу зменшити пороховий заряд і вкоротити стволи. Короткоствольні (приблизно 30 дм) спарені стволи одержали поширення з початку 19 ст. На землях Корони Польської і Литви вони з'явилися у виробах Буте й особливо – Лепажа.

Автор уважає, що «Іван з Балабанівки» (тепер Оратівський район Вінницької області) міг працювати зі стволами, маркірованими «Сегалес» і навіть «Лондон», але бельгійської роботи. Як мінімум, один виріб підтверджує цю гіпотезу. На знаменитому аукціоні Bonhams у Лондоні (27 Nov 2013, лот № 49) було виставлено й продано (за £2,375) рушницю балканської (болгарської, Слівен?) роботи зі стволом 15 калібру. На казеннику ствола напис Segalas London і «підроблене лондонське іспитове клеймо із клеймом ствольника» – оцінка аукціону. Зброю датовано «початком 19 ст.». Нагадаю, що Юліуш Словацький у поемі «Беневський» (1840) згадав про смаки тодішньої шляхти, мовляв, швидше повісили б на килим «янчарку», ніж «лепажівку»…