100 років по тому

Микола Береговий

Січень, 2018 рік

2017 рік для любителів гончих особливий. Минуло рівно 100 років, відколи полювання зі зграями гончих пішло в небуття, коли вади одних гончих з лишком компенсували достоїнства інших, коли заганяти зайця-русака, тобто взяти змором, а не просто заловити для зграї, було повсякденною справою.

Зараз більшість любителів цих порід мисливських собак тримає одного гоногоу, рідше смичок або пару, і як виняток – більше. Настав час, коли від кожного гончого вимагають тонкого чуття, гарної в'язкості, сильного доносливого голосу із частою віддачею й бажано музикального з розцінкою 3 і більше балів. У різні роки протягом цього часу порода російського гончого то прогресувала, то занепадала. Усе залежало від тих людей, які займалися й вели її. Кожен із керівників, який міг впливати на зміну стандарту, уявляв у голові ідеального гончака по-своєму. От чому протягом останніх 100 років стандарт на нього змінювали й уточнювали багато разів, але краще, ніж його склали П.Н. Білоусов і А.Д. Бібіков у 1896 році, подальші знавці гончих не змогли. Російський гончий своїм виглядом має нагадувати вовка, але не стільки своєю загривиною навколо шиї, яка для них і в ті далекі часи була необов'язковою, скільки своєю високопередістю й манерою низько тримати голову. А скільки списів було зламано через цю загривину?..

Головна якість гончака – що довше за часом він триматиме на гонах звіра, то більше можливостей з'явиться в мисливця добути його. Ось чому чуття й в'язкість для цих порід мисливських собак мають стояти на першому місці. Як я вже раніше писав, ці дві якості можна порівняти з новорічною ялинкою, а всі інші – є прикрасою до неї. Якщо немає самої ялинки, то навіщо тоді потрібні прикраси? Ось чому ще у 2006 році я почав бити на сполох у пресі, що гончі усе більше й більше стали деградувати за робочими якостями. У той час знайти гончого з Д-I по зайцю-русаку в Луганській області мені не вдалося, і навіть диплом II ст. по цьому звіру був великою рідкістю. Слава Богові, що останніми роками російським гончаком почали займатися серйозні люди, захоплені цієї пристрастю, і справи пішли вгору.

На гарні результати не довелося довго чекати. Уже в березні 2011 р. на змаганнях, у яких брали участь представники Воронезької, Ростовської, Донецької й Луганської областей, кількість наших дипломованих собак становила 35%, тоді час як на останніх чемпіонатах цей показник не перевищував 10% (див. «ПтР» 2011 р., «Луганський феномен чи випадковість?»). Буквально через два роки, у 2013-му, на таких самих змаганнях, головним експертом на яких був М.А. Соловей, кількість дипломованих гончих становила 47%. І тоді я знову опублікував статтю вже без слова «випадковість», а просто «Луганський феномен» («ПтР» №6, 2013 р.). Цікаво, що більших успіхів досягали любителі гончих із Луганської області, то більше бруду виливали на їхні голови. Протягом цих років експертизу наших собак на змаганнях різного рівня проводили експерти Н.А. Кучерявий, В.В. Осуховський, В.І. Голиков, А.М. Федоров, М.П. Турчин, Г.А. Бойко, С.В. Слукін, М.В. Перхун. М.В. Чорний, А.Р. Бруннер, П.Н. Москалюк, В.В. Мельниченко, і їхні розцінки елементів роботи відрізнялися дуже мало, за що ми їм дуже вдячні. Це свідчить про високий професійний рівень наших експертів.

Тепер повернімося назад у 2017 рік. Усім гончатникам відомо, що найпрестижніші змагання гончих у нас проходять у Чернігівській, Дніпропетровській і Хмельницької областях. Отже, Польовим переможцем навесні на Чернігівщині став р/г вижлець Дар-Гусляр П. Петренка, а на Дніпропетровщині – р/г Барбі М. Берегового. На осінні змагання «Голоси Сіверщини» наша область виставила 10 гончих, які заробили 4 польових дипломи, з яких два – II ст. і два – III ст. Польовим переможцем цих змагань стала Ліра-Набат Д.Г. Филиштинського з нашої команди. Отже, як в особистому заліку, так і в командному, луганчани лідирували.

Тож тепер, хай там що кажуть, гніздо наших російських гончих можна вважати, за робочими якостями, одним із найсильніших в Україні. Цього разу відсоток дипломованих луганських гончих становив 40%. Щоб довести це, луганчани здолали шлях майже 1000 км. Оскільки в нас війна й ми недалеко від передової, полювання в нас закрито ось уже три сезони поспіль. На сьогодні обстріли почастішали з ще більшою інтенсивністю, але ми все-рівно не відмовимося від улюбленої справи: вирощувати, наганювати, а можливо, коли-небудь і полювати з гончими.

Випробування й змагання гончих проводять винятково по вільному звіру, і з цієї причини вони повністю відкидають будь-який комерційний інтерес. Випробувати протягом світлового дня велику кількість гончих неможливо, тому що кожній одиниці дають годину часу на підйом звіра й годину на роботу по ньому. Із цієї причини організацією випробувань і змагань гончих мисливське керівництво займається з великим небажанням. От чому ми висловлюємо велику подяку голові мисливського колективу м. Слов'янська Донецької обл. І.І. Салон, керівникові відділення ФМСУ й КСУ Ю.Л. Дмитрашу, експертові-кінологу В.В. Осуховському, мисливствознавцю і єгерям, які організували на дуже високому рівні 28-29 жовтня випробування гончих у своїх мисливських угіддях і запросили на них нас. Через воєнні дії їх не проводили там три роки.

Час летить невблаганно швидко. Під час зустрічі помічаєш, як колишні хлопці перетворилися на справжніх чоловіків, а у старших гончатників додалося сивин. Цього дня навіть саме відкриття проходило по-особливому урочисто. Напутні слова організаторів і побажання звучали якось до сліз щиро. Ці випробування після довгих років були першою ластівкою на Донбасі. Ні дощ, що мрячив весь день, ні невпевнені роботи наших вихованців не зіпсували прекрасного настрою учасникам і глядачам, а традиційні 100 грамів і мисливська шурпа добре зігрівали змерзлих від холоду, але щасливих гончатников. Свято для душі вдалося на славу, а дипломи ще всіх чекають попереду. На цьому життя не закінчується.

Отже, через 100 років після того, як полювання зі зграями гончих відійшло в історію, я з великою впевненістю можу стверджувати, що в нас, на щастя, ще не перевелися гінці із прекрасним чуттям і в'язкістю, які своєю роботою тішать власників. Зараз головне для нас – не розгубити того надбання, яке дісталося нам від наших славних предків, і правильно примножувати його.