Риболовля з майбутнього

Олег Смірнов

Березень, 2017 рік

...Та й сон же, сон, напричуд дивний, 
Мені приснився — 
Найтверезіший би упився, 
Скупий жидюга дав би гривню, 
Щоб позирнуть на ті діва. 
Та чорта з два! 
Дивлюся:...

Т. Шевченко 

 

Як хотілося б заплющити очі й переміститися в рибальську Україну майбутнього, у якій править чесний закон і його верховенство. Щоб вирушити на таку риболовлю з майбутнього спочатку запитаємо себе, а що ми хочемо побачити на такій риболовлі? Думок може бути багато й кожен може побачити щось своє. Я ж побачив на ній те, що побачив.

Мій рибальський стаж понад п'ятдесят років, і я маю достатньо підстав розповісти про зміни в любительському рибальстві, з якими я стикнувся на цій дивній риболовлі. Живу в Києві, тому про зміни мені простіше почати з водойм Києва й Київської області.

Перше, що відразу впало в око, це відсутність браконьєрських човнів у заборонних зонах верхнього й нижнього б'єфів Київської ГЕС. Півострів, що примикає до нижнього б'єфа ГЕС, завжди був яблуком розбрату. В давні часи жерех в азарті погоні за мальком нерідко сам тут вистрибував на берег. Щоб прибрати звідси наплив браконьєрів різного віку, а траплялися тут і трагедії, говорили про відкриття на півострові ліцензійної ловлі. Поки сперечалися про те, бути чи не бути ліцензійній ловлі в принципі й першій на цьому місці у всій Україні, і якою має бути вартість ліцензії, браконьєри всю рибу тут вибили. Сьогодні ці проблеми вже позаду й не тільки для цього півострова, а й сусідніх Річища, гирла Десни й прилеглих до цих місць зимувальним ям, але й для всіх без винятку великих і малих рік і озер. Відбулося це після прийняття закону про державний захист рибних міграційних шляхів і зимувальних зон. Унікальність цього новітнього закону полягає в тому, що на всій території України він дає повну гарантію на відсутність сіток та інших заборонених знарядь лову, що перегороджують хід риби як під час міграції, так і після. Паралельно з цим заборонним законом розроблений і представлений на суд громадськості ще один важливий закон, але вже дозвільний, який дозволяє ведення ліцензійної ловлі скрізь, де вона тільки можлива. При визначенні зон для ліцензійної ловлі за основу взяті як багаторічні спостереження за водоймами, так і урахування місцевих умов. Мета ліцензування полягає не стільки в збиранні додаткової плати за риболовлю у завідомо рибних місцях, скільки в упорядкуванні доступу до них, і як результат, збереженні риби цінних порід на достатньому рівні. А до затвердження кінцевої редакції правил любительської ліцензійної ловлі у всіх майбутніх її місцях риболовля дозволена тільки з берега на одну снасть, чи то вудка, чи спінінг, чи фідер, і тільки з одним гачком.

 Довгоочікуваний і належний порядок, нарешті, з'явився на охоронюваних і неохоронюваних зонах київських мостів. Уявіть собі, прибрано все, що тільки звисало з мостів, шлюзів і мало стосунок до риби, а найголовніше, зникли сітки місцевих охоронців і браконьєрів, які перебували у змові з охоронцями. Цілком можливо, що це результат введених окремим спеціальним законом суворих санкцій до посадових осіб у випадках навмисного допуску в охоронювані зони третіх осіб з метою браконьєрства. Є в цьому законі й досить цікава деталь. Виявляється, що до посадових осіб у цьому реально суворому законі віднесені й інспектори рибоохорони, й всі інші особи, поставлені на захист природних багатств. Анітрохи не сумніваюся, що схожа картина стала звичною для всього Дніпровського басейну й інших водойм з подібними, і особливо з гесівськими, зонами.

 Нововведення не оминули й рибнагляд. Тепер інспектор нового об'єднаного департаменту, його робоча назва Департамент рибної ловлі й плавзасобів, на кшталт американських штатівських, має повноваження перевіряти як рибальські документи, улов, снасті і т.д., так і все, що пов'язано з плавзасобами, що використовуються для риболовлі, і у випадку виявлення порушень штрафувати й за те, й за інше. Причому для цього використовується мобільний термінал, який дозволяє входити у всеукраїнську рибальську базу даних, майже як у ДАІ, і бачити всі попередні витівки оштрафованого героя. На місці видається й квитанція з інформацією за що, коли, де, кого, ким і скільки це коштує. А якщо грошей немає, то до сплати штрафу човен, уся рибальська амуніція, а якщо є машина, то й вона, відправляються на штрафмайданчик. Як раніше не додумалися до всього цього, не розумію. Імовірно, не побоялися в цей доленосний для риби час витягти з-під сукна стару розробку стосовно цієї теми, колись підготовлену в одному з рибальсько-орієнтованих НДІ. Усьому свій час, як то кажуть. Важко повірити, але це відразу призвело до того, що зникли всі без винятку незареєстровані човни й інші плавзасоби з простроченими термінами техоглядів. Не в останню чергу це трапилося завдяки новоствореній водній поліції. Тепер, якщо буде потреба, інспектор з риби й човнів за допомогою мобільного професійного зв'язку може викликати її для підмоги й гарантовано інцидент буде швидко вичерпаний. Давно б так. А якби не відбулося змін у поліцейських водників, таких само, як у їхніх наземних побратимів, і не отримали б вони повний комплект особового складу, відповідно до нового штатного розкладу, і швидкісних катерів з усім необхідним, то віз, як то кажуть, залишився б на тому самому місці.

 Що по-справжньому зігріло душу, то це початок відновлення всього занедбаного риборозплідного господарства. Виявилося, що й з пісні про риборозплідники важко викинути які-небудь слова. Одне з тих же орієнтованих НДІ, але вже риборозплідного профілю, яке й раніше обґрунтовувало риборозведення для підтримки популяції основних видів риб, раптом дійшло неймовірного висновку, що кількість риборозплідників, які функціонували в минулому столітті, якраз відповідала мінімально необхідній нормі. Як видно, і тут у недалекому майбутньому можна чекати науково обґрунтованого приросту цих господарств і не тільки для басейну Дніпра, але й для всіх інших басейнів. До цієї позитивної інформації про риборозплідники і їх перспективи слід додати важливі зміни, навіть не зміни, а революційний прорив у багаторічному і марному прагненні до всього прогресивного, що є в рибництві-рибальстві. Мова йде про повернення збереженим з 1917 року заплавним водоймам, які тоді широко використовувалися як природні риборозплідники, та іншим, що підходять для цієї мети, статусу нерестовищ і нагульних. У цих водоймах рибна ловля усіх видів заборонена протягом усього року, у них обов'язкова аеротивна, не плутайте з еротичною, техніка, і найголовніше, вони обовʼязково перебувають під охороною держави. У зв'язку з цим особливо варто порадіти за багатостраждальний Дністер, Буг, Сіверський Донець, Оскол, Удай, Ворсклу й ще за дуже багато водойм, що дуже довго чекали на своє «друге дихання».

 Суттєво обновилося й з'явилося зовсім нове в рибальсько-інформаційному забезпеченні. Воно, звісно, не зовсім нове, і раніше ми мали карти водойм, а де бракувало інформації про дороги, допомагала дружня взаємовиручка. Один проїхав на свій страх і ризик, дивом вибрався й поділився маршрутом із друзями. Зараз у нас усе, хотів сказати, як у штатах, дуже в них гарні, такі ж, як у нас, безкоштовні друковані видання з детальними картами абсолютно всіх водойм, з під'їздами до них і масою іншої корисної інформації, але передумав. Дороги поки що частково не дозволяють.

 Новітня й максимально прозора система моніторингу отримала называние «Система моніторингу й управління природними ресурсами», а департамент, відповідно, Головний державний департамент України з моніторингу природних ресурсів і управління ними. Уже в назві цієї системи закладений і моніторинг, і наміри виправляти на його основі всі вади у всьому нашому величезному природному господарстві. У часи попереднього моніторингу на напівофіційному, а більше на кухонному рівні говорили, що з рибою, стічними водами підприємств і з пестицидами в зонах біля водойм усе погано. Вірити всьому цьому якось не хотілося, а от з новою незалежною, об'єктивною й, кажуть, непідкупною системою, довелося. Та ще й так, що голова обертом пішла. Відразу поясню, у сучасному ідіоматичному розумінні посилання на голову не означає нічого хорошого. Ще письменник І. Тургенєв, який, до речі, порівнював природу зі справжнім Божеством, після якогось свого моніторингу, щоправда, на сімейну тему, зронив спересердя цей вираз, і він прижився. У нашій же ситуації ближче за змістом «збожеволіти». Проте в суспільстві цю нову й, найголовніше, непідкупну систему моніторингу сприйняли, можна сказати, не тільки для того, щоб остаточно збожеволіти, але й з часткою якогось оптимізму. Ну, можливо, і не з таким повним оптимізмом, але, принаймні, приблизно з таким же, з яким більшість населення зараз сприймає все, що відбувається навколо. Адже всім хочеться користуватися водою з крана, ловити рибу, а у випадку, якщо раптом вдасться, то ловити цю рибу для задоволення. Про рибу, звісно, не дуже весело й не так оптимістично в цьому, в основному позитивному контексті, але поки що є те, що ми сьогодні маємо. Ну, а завтра, післязавтра все має бути краще й краще.

 Про ефективність сьогоднішнього моніторингу можна судити на невеликому прикладі сформованої за багато років злочинної практики ручного регулювання рівня водосховищ, особливо в переднерестовий, нерестовий і післянерестовий періоди. Суть безпрецедентної інновації полягає в тому, що рішення про відкриття або закриття шлюзів приймає сама система, пояснюючи операторам усіх рівнів свої дії. Виходить так, що людина начебто б і є, але її ніби й немає. Виявилося, що давати тепер нікому й підкилимні ігри з підкупом посадових осіб повністю зникли. Усі, мабуть, пам'ятають трагічні події, що трапилися на початку весни 2010 року – http://videonews.com.ua/video/ekologicheskaya-katastrofa-pod-kievom.html.  Для захисту від паводкових вод елітних будинків у Конча-Заспі, побудованих незаконно в природоохоронній зоні, за злочинною змовою посадових осіб була скинута вода з Київського водосховища в Канівське. У результаті цього акту вандалізму тільки по високому правому берегу Київського водосховища вода відступила на 500 і більше метрів, а риба на величезних площах виявилася притиснута кригою. За найскромнішими підрахунками, від цього штучного замору загинуло понад сто тонн риби. Призначений крайнім, директор ГЕС терміново поїхав на лікування за кордон, там він і залишився. Може, це все казки про директора, про гроші, які він отримав від вдячних «урятованих» на лікування за кордоном, але можу з усією відповідальністю стверджувати, на своїй дачі в дачному селищі «Каскад», що під Вишгородом, він відтоді не з'являвся. Ніхто з функціонерів за цю, штучно створену, екологічну катастрофу не покараний. Вкотре вони прикрилися відомчими інструкціями щодо безперервного забезпечення водою промислових(!) підприємств, забувши, напевно, що підприємств цих майже не залишилося.

 З цією епохою ручного регулювання водостоків закінчилися й такі речі, як презентні скидання води, присвячені візитам особливо обдарованих любителів, а частіше просто лохів від риболовлі, за державний рахунок. Цей ексклюзивний тип риболовлі, що раніше практикувався, не має аналогів у світовій практиці і називається «персональний струмінь». Не подумайте нічого такого, з символом Брюсселя – пісяючим хлопчиком, нічого спільного. У цій риболовлі для обраних нічого такого космічного немає, і зовні все виглядає навіть досить буденно. Під персону відкривається шлюз, створюється струмінь, риба, в основному судак, охоче реагує на струмінь і бере на ній усе підряд.

 На прикладах двох крайніх весняних паводків система моніторингу, яка працює поки що в тестовому режимі, всебічно довела свою ефективність. Незалежні алгоритми її роботи не залишили жодного шансу на прийняття волюнтаристичних рішень, що мали місце раніше, а про змову, підкуп взагалі не йдеться. Звідси висновок: якщо експеримент у рибальсько-природничій справі завершиться успішно, то скрізь, де тільки можливо, навіть у цукерковому бізнесі, потрібно вводити щось подібне. Чекати залишилося зовсім недовго.

 Що ще на сьогоднішній день не вирішено? Здається, серед найнагальнішого все. Зникли з вулиць і доріг усіх рівнів торговці рибою, у супермаркетах типу «Сільпо» миттєво зникли сомики й судачки заборонених до вилову розмірів, продовжено термін на вже введений до цього на невизначений строк мораторій на промислову ловлю риби у внутрішніх водоймах. Найоптимістичніше налаштовані говорять, що введений мораторій на промислову ловлю і незрозумілі промзоні, адже сітки й неводи промисловики кидають, де й коли завгодно, триватиме до повного розуміння того, що взагалі робити з цим легальним браконьєрством. У таких питаннях, як повне зариблення, заміна водоочисної техніки, що вимагає як витрат, так і часу, та інших, включаючи вітчизняну рибну науку, яка почала інтенсивно працювати й зараз не може зрозуміти, на якому вона світі від щастя, що впало їй на голову, доведеться зачекати.

 Було б дуже несправедливо не згадати на цій риболовлі депутатський корпус, який, власне, і сприяв усім сьогоднішнім невідворотним змінам на краще. Вибачте, невеличка помилка все-таки вийшла, поки що не до всіх. Поміркуйте самі. У результаті незалежної експертизи за гроші МВФ і «зелених» із залученням світового рівня юристів, гумористів та багатьох інших фахівців широкого профілю був проведений аудит усіх будівель у берегових зонах водойм України. Виявилося, причому для більшості зацікавлених осіб ця інформація не стала несподіванкою, що практично всі зведені в прибережних і заборонених для будівництва зонах, можливо, це зачепить і най-най, якщо, звісно, такі в них раптом є, підлягають обов'язковому знесенню, а береговий ландшафт має бути приведений до аборигенного вигляду, тобто до стану, який мав місце до початку будівництва. Ну, що сказати з цього приводу. Наприклад, один з колишніх міністрів-силовиків, який винятково за кревні будував своє бунгало в конча-заспівській природоохоронній зоні, до останнього сумнівався в законності цього будівництва, адже сам наскрізь був зразковим законником, однак з цього приводу відмовчався. Що вже тоді говорити про законників меншої величини. По-людськи цих мовчунів зрозуміти, звичайно, можна. Для багатьох з них, включаючи най-най силовика, хоча й колишнього, і ще для дуже багатьох дрібних шкодників, це місце проживання є нічим іншим, як пропуском до клубу обраних. От і з'явилася щодо цього питання в депутатському корпусі якась довга й незрозуміла затримка. Усі, від незалежних до залежних, раптом почали кивати один на одного. Президент узагалі взявся за невідкладні справи. Зрештою, хоча й невідомо з якої причини, це сталося, але депутати всіх скликань, це показало загальне фінальне поіменне голосування, проголосували «за», проти нікого не було. Чомусь згадався нещодавній телесеріал «Недотурканi». Та виникло відразу дві проблеми, які ніхто не передбачив, суто технічна й техногенна. Виявилося, що на сьогоднішній день ніде у світі немає рекреаційно-руйнівної машини такої потужності, яка могла б упоратися з цим завданням. За підрахунками фахівців, причому й наших, і ненаших, за найсприятливіших обставин, включаючи допомогу МВФ, пожертвування приватних осіб і діаспор з передових країн, облаштування берегової лінії триватиме як мінімум 200 років. Оце дивина, усе відносно, – це вже за В.Висоцьким, будували всього 25 років, а зносити потрібно 200! І ще, в нашій зовсім немаленькій країні, як виявилося, немає навіть підходящої території для складування після знесення такої кількості бетону, металу й усякого іншого сміття. Не кидати ж за старою традиції й практикою все будівельне сміття в найближчі водойми.

 Була стосовно питання про знесення й ще одна альтернативна й певною мірою приваблива пропозиція, вона зараз широко дебатується громадськістю. Залишити все як є, а незаконні забудови палацового та інших типів передати в фонд дитячих будинків, будинків старих та іншим нужденним. Звичайно, виникнуть чималі проблеми з оплатою за опалення таких площ у зимовий період, але ніхто не сумнівається, що держава, зрозуміло в чиїй особі, і тут буде на висоті. При цьому остаточно й безповоротно будуть прибрані всі паркани, що перегороджують берегову зону й обмежують конституційний доступ усім громадянам до берегової зони.

 З нещодавно заповнених депутатських електронних декларацій на майно випливає, що переважна більшість забудовників у заповідних місцях України мають володіння й в інших державах, переважно в зонах, де основним видом транспорту є спорткари. Зустрічаються й винятки, вони належать до досить рідкісної категорії «ностальгістив». Ностальгісти мають ті самі можливості, що й спорткарі, але в межах України, як правило. Імовірно, з водінням навіть найпростішого автомобіля в них не все склалося. Коли виникли дебати стосовно законності по деклараціях, частина спорткарів і навіть деякі шановні ностальгісти швидко залишили свої заміські резиденції й переселилися на свої другі батьківщини. А ті, хто не захотів поки що переселятися, з числа тих чи інших швидко зробили для себе висновки й спокійно продовжили робити те, що робили. Потрібно віддати їм належне, переважна більшість при цьому відмовилася від надто відвертого «межигірського» типу поведінки, але будівництва в природоохоронних зонах не облишила. Тепер у будівельній номенклатурі переважають ресторанно-оздоровчі комплекси, клуби, спа й фітнеси найширшого профілю.

 Ну й ще трохи з майбутнього й уже суто по риболовлі. Запросили мене друзі порибалити на Дніпро під Золотоношу. Я до комп'ютера й бачу, що за не київську зону, на яку поширюється мій рибальський квиток, потрібна доплата. Швиденько, не відходячи від комп'ютера, знаходжу потрібну мені платіжну систему й оплачую додатковий триденний квиток. Сума цілком нормальна, тому один день оплатив про запас, а раптом трофеї косяками підуть.

 І ще одне, але вже про гроші за рибу. За таке, що привиділося, навіть захотілося заплатити. А що, навіть якщо кожен наш любитель скинеться по одній гривні, уже буде більше одинадцяти мільйонів… І всі разом ми можемо непогано впоратися, якщо, звісно, моніторинг не підведе.

 Дозволю собі коротке резюме за підсумками риболовлі, на якій ми нещодавно побували. Риболовля з майбутнього – це наше майбутнє. У цьому я абсолютно переконаний. А те, що ми маємо зараз, називається БОЛЕМ.