Наші качки на півдні

Анатолій Морозов

Березень, 2017 рік

Над Ягорлицькою затокою й причорноморським степом проходить у нас головна пташина дорога. Уже наприкінці лютого зʼявляються качині зграї, які повертаються на батьківщину. Якщо погода дозволяє, крилаті мандрівники летять вдень і вночі, поспішаючи до своїх постійних гніздищ. У ясний сонячний день качки летять високо. У нічну пору, в негоду летять низько, і за свистом крил можна розрізнити, які летять зграї. Ниркові качки, наприклад, частіше, ніж інші махають крилами, швидше розсікають повітря, і звук від їхнього польоту нагадує деренчливий пронизливий свист. Відомо, що пролітні птахи зазвичай не подають голоси, а ті, які вже готові зайняти свої місця, сповіщають про прибуття звичайними для них криками й свистом.

Наприкінці лютого на берегах мілководних чорноморських заток можна почути приглушений крекіт, що нагадує звуки «гала-гала». Це означає, що прилетіли галагази – своєрідні, досить великі, до півтора кілограмів, птахи, що займають, можна сказати, проміжне становище між гусьми й качками. Забарвлення оперення цих птахів контрастне. Голова, шия й пляма на череві чорні, зоб, боки й спина білі, груди темно-руді, а дзьоб червоний з характерною випуклістю біля лоба. Оперення самиці тьмяніше.

Галагазів ще називають земляними качками - вони часто гніздяться в норах, як штучних, так і природніх, у заглибленнях, ущелинах скель і навіть на горищах покинутих будівель. Після завершення шлюбних ігор, під час яких птахи ганяються один за одним, піднімаючи крилами фонтани бризок, а селезні при цьому витягають горизонтально шиї, видаючи протяжливе посвистування, настає гніздовий період. Самиці починають влаштовувати гнізда зазвичай у середині квітня. У затоках на островах викопується неглибока ямка, куди без усякої підстилки відкладаються перші 3-5 яєць. Селезень у цей час знаходиться поблизу, а у випадку небезпеки різко злітає. Слідом за ним обережно йде й самиця. Пух у гнізді з'являється тільки наприкінці кладки, він сірувато-білого кольору, дуже м'який і гріє яйця, поки самиця годується. Наприкінці висиджування пух дуже забруднюється рослинними домішками, а після появи пташенят швидко розвівається вітром. У випадку повторної кладки пуху в гнізді не буває, він заміняється сухою травою. Як правило, відкриті гнізда галагазів знайти непросто - вони зазвичай влаштовуються серед заростей кінського щавлю, лободи, липучки. Старі лисячі нори, які займають галагази, можуть знаходитися іноді на відстані трьох кілометрів від найближчої водойми. Проте, буває так, що кладки й пташенята галагазів знищуються мартином жовтоногим або степовою гадюкою.

Каченята, що з'явилися в норі, наступного дня вирушають до затоки або озера. На лісостепових ділянках дводенні пташенята можуть долати трикілометровий шлях. Виводок супроводжують обоє батьків, причому селезень піклується про пташенят так само активно, як і самиця. Помітивши небезпеку, селезень злітає з криком і опускається перед виводком. Самиця ж імітує пораненого птаха. З розпущеними крилами вона перелітає з місця на місце, волочить крила й, витягаючи шию, видає тривожні крики. Каченята ж затаюються в траві, а якщо поблизу є яка-небудь калюжа, поспішають туди й пірнають. Вони вже добре плавають і можуть залишатися під водою до двох хвилин.

На Чорноморському узбережжі підрослі виводки перебираються на мілководдя Тендрівської і Ягорлицької заток. Тут вони знаходяться доти, поки молоді не піднімуться на крило. До середини серпня, коли більшість виводків уже літає, окремі родини починають групуватися в зграйки по кілька десятків птахів. Самці залишають виводки на початку серпня, самиці ж тримаються з молодими до самого відльоту.

У нас у Причорномор'ї гніздиться кілька тисяч птахів цього виду. Причини зменшення чисельності - посилений фактор турбування й деградація місць проживання.

Якщо весна рання, то слідом за галагазом з'являються в лиманских плавнях і на островах у середині березня зграйки сірих качок. Старі мисливці називали їх напівкрижнями. У природі качка ця справді схожа на крижня, але менша за розміром і забарвлення її оперення однотонніше. Крім того, на відміну від інших річкових качок оперення селезня за кольором майже таке, як у самиці.

Із прильотом відразу ж починаються шлюбні ігри. Біля однієї самиці зазвичай плаває кілька селезнів. Поводяться вони дуже галасливо, супроводжуючи криком різкий рух голови. Битви селезнів за самиць відбуваються й у повітрі. Облаштування гнізда самиці починають у середині квітня. Селезень у цьому участі не бере, але зазвичай тримається поблизу. Гніздо – неглибока ямка – найчастіше в заростях лободи, кінського щавлю або підмаренника. Наприкінці кладки в гнізді з'являється темно-бурого кольору пух, який самиця вискубує зі свого черевця.

Висиджування в сірої качки триває до двадцяти семи днів. На початку висидживання качка залишає гніздо не тільки вранці й увечері, але й у денні години. Гніздо в цей час залишається закрите пухом. Наприкінці висиджування качка встає з гнізда тільки для того, щоб перевернути яйця. В останні дні самиця сидить настільки «міцно», що її можна піймати навіть руками.

Щойно з'явившись, пташенята збиваються в купу й зариваються в пух. Обсохнувши, каченята у випадку небезпеки залишають гніздо й ховаються в довколишній траві. Самиця ж намагається відвести від виводка - вона з криком біжить, тягнучи крила, падає, злітає й заспокоюється лише тоді, коли небезпека минає. У випадку ж нападу на пуховичків мартина жовтоногого каченята намагаються гуртом триматися за качкою, а та, розчепіривши крила, кидається назустріч ворогу.

Зазвичай каченята залишаються в гнізді не більше доби, після чого йдуть на воду, і виводок тримається біля прибережних заростей осоки й очерету кілька днів, а потім відкочовує у добре захищені й більш кормні місця. На відміну від галагазів сірі качки віддають перевагу рослинним кормам: зеленим частинам рослин і насінню. Причому корм ці качки зазвичай збирають з поверхні води, а з дна тільки на мілководді.

Перші літні молоді качки з'являються в середині липня, а в більшості виводків підйом на крило відбувається наприкінці липня - початку серпня.

У дельті Дунаю й Дніпра, а також на північному узбережжі Чорного й Азовського морів гніздиться до півтора тисяч пар сірих качок. Причинами скорочення гніздової популяції, у тому числі на територіях природних заповідників і національних парків, є погіршення стану гніздових біотопів і вплив хижаків, таких як лисиця, степовий тхір, єнотоподібний собака. Раніше вид цей вважався цінним об'єктом полювання, а нині внесений до Червоної книги України.

Крех середній з'являється в наших південних угіддях у першій половині квітня, але гніздуватися починає пізніше за всіх качиних. У природі їх розрізняють за характерною формою дзьоба з зубчиками, чубчиком на потилиці й строкатим забарвленням. Політ швидкий, із частими змахами крил, але з води піднімається з розбігу, голосно й важко.

Птах прекрасно пірнає, а коли плаває, то глибоко занурює тіло у воду. Основний корм креха - дрібна риба, рідше водні комахи й інші безхребетні. Рибу він часто ловить, плаваючи під водою. При цьому пливе швидко - працює не тільки перетинчастими лапами, але й крилами теж загрібає воду.

Гнізда ці птахи влаштовують серед заростей очерету, у порожнинах під камінням, рідше просто на землі, але завжди неподалік від води. Пух темно-сірого кольору в гнізді з'являється, як і в попередніх двох качок, наприкінці висиджування. Відкриті гнізда зазвичай руйнуються мартином жовтоногим, іноді, як і в сірої качки, яйця й пташенят, які щойно вилупилися, знищує степова гадюка.

Пташенята ранніх виводків з'являються у двадцятих числах червня й відразу ж ідуть на воду. Вони добре плавають і пірнають, довго залишаючись під водою. Водить виводок лише самиця, оскільки самці йдуть на линьку в середині червня. Нелітні пташенята креха зустрічаються до кінця серпня.

З давніх часів в епоху кремінних рушниць шкурки крехів використовували для виготовлення «хутряних» виробів. Та підстрелити плаваючого креха було непросто - казали, що птах цей чує клацання кременя під час спуску курка і встигає пірнути. Років двадцять тому крехи в нас вважалися представниками мисливської фауни. Хоча слід зазначити, що смакові якості м'яса цих качок залишають бажати кращого.

Зараз ці птахи в невеликій кількості гніздяться на території Чорноморського біосферного заповідника. Вид внесений до Червоної книги.

Одночасно з крехом середнім у наших південних угіддях з'являється чернь: червоноголова, або попелюх, і білоока. У попелюха загальний тон оперення голубувато-сірий, голова червоно-коричневого кольору. Білоока чернь відрізняється білими райдужками очей, а загальний тон оперення темно-бурий.

У п'ятдесятих роках минулого сторіччя в пониззі Дніпра полювали на цих птахів у жовтні-листопаді, використовуючи плоскодонні дерев'яні човни. Для полювання на чернь крім рушниці іноді використовували сачок з довгим держалком.

Попелюхи досі лишаються бажаним трофеєм у наших мисливців, а білоока чернь як зникаючий вид внесена до Червоної книги України.