Шість сезонів з Хатсаном

Олег Герман

Березень, 2017 рік

Серед мого хлоп'ячого оточення про власну пневматичну гвинтівку мріяли всі. На початку 1960-х це були в основному гвинтівки Іжевського збройового заводу серії ПСР – пневматична спортивна рушниця. У щасливчиків зустрічалися ПСРМ – модернізована ПСР випуску 1946-1955 років і ПСРМ 2-55. Вартість такої «воздушки» була трохи більше п'ятнадцяти рублів, і вони продавалися вільно в спортивних магазинах. Найбільшою проблемою на шляху до мрії були батьки, хоча були щасливчики, в яких батьки стріляли зі своїми дітьми по різних мішенях за містом. У більшості ж усе зводилося в кращому разі до тиру й стрільби по п'ятачках різного діаметра з прикріпленими до них важільцями, які спрацьовували при влученні в п'ятачок, і намальована на металі «дичина» за допомогою важеля перекидалася.

Усе найцікавіше для ватаги хлопчаків відбувалося на пустирях, якщо комусь вдавалося поцупити гвинтівку з-під батьківського ока або приходили старші товариші, до них ми липли як мухи на мед, аби доторкнутися до зброї, а якщо пощастить, то й стрельнути. Замість кульок використовувався мисливський шріт, а мішенями були консервні банки. Скляні пляшки в той час усі здавалися, і знайти кинуту пляшку було проблематично. А як зачаровано ми дивилися тоді на одну єдину гвинтівку з Іжевська, виставлену у вітрині магазину за ціною двох футбольних м'ячів (навіть не ніпельних)!

Дитяча мрія мати пневматичну гвинтівку поступово зникла, але в зрілому віці, варто було тільки підійти до виставлених у магазині або на рибальсько-мисливських виставках пневматичних гвинтівок, вона миттєво оживала.

Мрія збулася в 2011 році, коли на день народження мені подарували турецьку гвинтівку Хатсан 80 із заявленою швидкістю кулі на виході зі ствола 300 м/с. Після огляду гвинтівки з ложею з чорного пластику захопили ностальгічні нотки, як з дитинства, так і з десятилітньої мисливської практики, яку довелося нещодавно залишити через відсутність доступних угідь біля Києва. Виникло запитання: а що ж мені робити з цією гвинтівкою?

Усе почалося (напевно, як і в більшості інших власників пневматики) зі стрільби по пляшках і банках з 10-15 метрів. Кулі летіли куди треба, хоча й не з першого разу, пляшки розліталися, а на мішені вимальовувалося щось на зразок купи з пробоїн, розосереджених на площі, що дорівнює денцю гранованої склянки. Після декількох десятків пострілів з незвички почало нити плече – для стискання пружини потрібно було докладати значних зусиль, особливо в наприкінці циклу стискання. Віддача також відчувалася, але це було некритично, мабуть, далася взнаки мисливська підготовка. Зробивши декілька виїздів за місто для випробування зброї, перший захват від володіння вичерпався, й виникло те саме питання: а що з цією пневматикою робити далі?

Вийшло так, що до подальших дій мене підштовхнув «домашній» тир, організований сином на дачі, де він з друзями влаштував змагання зі стрільби по мішенях із пневматичних гвинтівок. Стрільці були прекрасно оснащені й демонстрували феноменальні результати. При стрільбі з упору лежачи й сидячи на дистанції 25 м розкид між кулями, що влучили в мішень, у них обчислювався в міліметрах, а іноді й узагалі сліди від пострілів виглядали як одна маленька цятка. Приблизно така сама картина спостерігалася й на дистанції 50 м. У всіх стрільців на гвинтівках стояли оптичні приціли, і розмову вони вели в основному про фази стрільби, спуск, вагу кульок, вплив вологості, вітру і т.д., тобто про речі начебто й зрозумілі, але тоді ще не зовсім осяжні для мене. Постріляв і я під їхнім керівництвом з їхніх гвинтівок, і з усього цього зробив висновок, що й мені оптика не завадила б.

Під враженням від цього стрілецького саміту я придбав оптичний приціл Crosman 3-9x40 з тієї ж цінової категорії, що й гвинтівка. Після декількох десятків пострілів віддача потужної пружини призвела до зрізу штатної упорної скоби, яка утримувала на ресивері монолітний кронштейн оптичного прицілу в напрямних «ластівчин хвіст». Довелося вдатися до допомоги фахівця, який поставив на гвинтівку не тільки надійний стопор-обмежувач з додатковою точкою кріплення, але й замінив спускову пружину, після чого спуск у гвинтівки став значно м'якшим. Далі відбулося пристрілювання прицілу, а після цього можна було вже думати про полювання на ворон, яке мене усе більше й більше не відпускало від себе. Справа в тому, що на полюваннях під Мелітополем, куди я зазвичай виїжджав, заохочувався відстріл ворон і чайок, де їх кількість зашкалювала. Не можу сказати, що стрільба по воронах і чайках повністю замінила мисливський азарт, але він, безумовно, був присутній під час мисливського затишшя.

Перше пристрілювання моєї гвинтівки здійснювалося на дистанції 25 м кульками JSB Diabolo Exact 0,547 г (4,5 мм). Після звикання до оптичного прицілу купчастість моїх пострілів наближалася до діаметра п'ятикопійчаної монети. На практиці ж при зміні дистанції стрільби як у менший, так і в більший бік від дистанції пристрілювання результати були гіршими. Практика першого року стрільби з гвинтівки виглядала приблизно як розповідь Ромео про перший повітряний бій у кінофільмі Леоніда Бикова «У бій ідуть лише «старі»»: «…бій бачив, усе бачив…, сам стріляв, до останнього набою, але тільки всі мимо».

Для мене стрільба з пневматичної гвинтівки по воронах не йшла ні в яке порівняння зі стрільбою шротом зі звичного для мене ІЖ-54. Під час стрільби з пневматики на перший план виходять снайперські якості стрільця одиночними кулями, а переналаштування на стрільбу з оптичним прицілом поки що не було для мене якоюсь паличкою-виручалочкою. Звідси така скромна статистика першого мисливського сезону з Хатсаном. Усього за перший сезон було добуто 7 ворон із середнім настрілом на одного птаха близько 14 пострілів. По ходу стрільби проводилася корекція по вертикалі, іноді на вітер, але проблема полягала в тому, що для системи «стрілець-гвинтівка» не було стабільної повторюваності на різних дистанціях влучення в ціль. Ситуація трохи змінилася на краще, насамперед, у моральному плані, коли практично з інтервалом в один день мені вдалося вибити шосту й сьому ворону. Стрільба проходила на дистанції близько 25 м, на тому самому місці, з однієї й тієї ж точки при видимості в обох випадках тільки верхньої третини ворони. Напрошувався висновок про те, що для ураження цілі було обрано складне, але правильне місце для прицілювання. Адже далеко не завжди можна влучити в голову або шию ворони. І другий висновок, але вже більше у формі питання: а чи тими кулями я стріляю на цих дистанціях по таких цілях? Проте, без заміни куль я увійшов у другий сезон і за два неповні місяці за рахунок отриманих у стрільбі навичок вибив 10 (!) ворон при середньому настрілі на одну ворону вже 9 пострілів.

Після цього моя гвинтівка почала підносити сюрпризи. Здавалося, усе сприяло вдалому пострілу, але навіть з близької дистанції на пристріляному місці постріл тільки відлякував ворон. Про дистанції понад 30 метрів мова взагалі не йшла. Зусилля для зведення пружини при складанні ствола трохи зменшилося, та коли в один прекрасний момент взагалі зник усякий опір з боку пружини, то до мене нарешті дійшло, що пружина не тільки сіла, але й лопнула. Сумарний настріл за всіма видами (від пляшок, мішеней і ворон) на той час перевищував трохи більше 700 пострілів. Довелося шукати майстерню й міняти пружину з манжетою. Вихід з ладу пружини начебто був зрозумілий, 700 пострілів, Туреччина… А манжеті допомогло прогоріти початкове надлишкове змащення в поршні. Звичайно, потрапила б мені зараз до рук нова гвинтівка, я такого стану з манжетою вже не допустив би.

За порадою продавця одного серйозного магазину перейшов на нібито суто воронячі кулі для гвинтівок мого класу H&H Silver Point 0.75 г. Ці кулі важчі за мої попередні, мають гострий профіль, на коробці зображена ворона, загалом, своїм зовнішнім виглядом вони надихали. Пристрілювання з новою пружиною показало більшу залежність їх від якості упору, мені довелося перейти від сошок до подушки, але проникаюча здатність реально була краща за попередні. На практиці результати застосування цих куль виявилися гіршими, а єдиною перевагою стала висока ефективність ураження ворон на дистанціях до 20 м. Практично не було ніякої різниці, куди влучала куля. Та на великих дистанціях точність куль різко знижувалася, а за наявності вітру стріляти ними й узагалі не було сенсу. Запам'яталися кілька вдалих пострілів на дистанціях від 30 метрів, коли 2-3 ворони своїми контурами перекривали частково одна одну. Подальший процес вибору оптимальної кулі закінчився після зустрічі з людиною, яка добре розумілася на пневматиці. Вислухав він мене уважно, поставив кілька питань і вручив пакетик з кульками Crosman Field Target Premier Domed 0,68 г (10,5GR) з побажанням перевірити їх у тих самих умовах, попередньо, звичайно ж, пристрілявши з ними гвинтівку. Після цього в мене, нарешті, усе пішло, як належить.

Найбільша відмінність від попередніх кульок полягала в точності стрільби. На всіх дистанціях до 50 метрів (більше я використовував украй рідко) куля при стрільбі з будь-якої точки потрапляла в ціль практично завжди. Фіксуванню влучення сприяла хороша чутність, особливо в осінньо-зимовий вечірній і ранній ранковий час, а у світлу пору доби й візуальний контроль. Кількість добутих ворон більшою мірою почала залежати від їхньої наявності й можливості вийти на зручну для стрільби позицію.

Після заміни рідної крученої пружини на неоригінальну й при стабільній поведінці гвинтівки (як виявилося, і цього разу тимчасовій), уже можна було, вдавшись до статистики, зробити певні висновки. Якщо відштовхуватися від дистанції стрільби, то на 40-50 м відсоток ефективного ураження в середньому становив 10-15%, на 30-40 м – 15-20%. Переводячи відсотки в кількість пострілів на одне ураження, це становить 10-6 на 40-50 м, і 6-5 пострілів на 30-40 м відповідно. Така статистика ураження цілі пояснюється, головним чином, вибором точки прицілювання. Влучити на таких дистанціях у голову вороні, особливо в сутінках, досить складно. Крім того, у зимовий час у ворон значно зростає міцність оперення, і ефективність пострілу знижується. Цей факт відзначається як різними джерелами, так і моїми спостереженнями. На дистанціях 20-30 м навіть у зимовий час відсоток ураження зріс до 40-50%, а при пострілах у нижню частину ворони до 80-90%, незалежно від пори року. Поодинокі постріли з ближчих дистанцій, як правило, давали 100% результат.

Показники настрілу на одну ворону від сезону до сезону покращувалися. За неповний, через вихід з ладу вже другої пружини, сезон 2016 року було добуто 57 ворон, а середній настріл на одну ворону наблизився до чотирьох пострілів. На зменшенні кількості пострілів на одну ворону позначилися використання багаторазово пристріляних місць, стабільність гвинтівки й небажання робити їх даремно, як це часто бувало спочатку.

На черговому полюванні все йшло як завжди. Грудневого ранку від пострілів приблизно з 30 метрів на сніг з невеликим часовим інтервалом упали дві ворони. Після хороводного пожвавлення одну з них почали клювати побратими, і це було добре видно в бінокль. Яким же було моє здивування, коли через півгодини ворон на місці не виявилося. Через декілька днів приблизно в такій самій ситуації була збита одиночна ворона, і я пішов подивитися на результати стрільби. При підході ворона почала оживати, а коли я був зовсім поруч, вона змахнула крильми й зникла з очей. Таке відчуття, що влучення у ворону зараз, так само, як і на попередньому полюванні, спричинило тільки шок у птаха. Закрадалися неприємні думки щодо пружини. Для перевірки я взяв соснову дошку завтовшки 24 мм і вистрілив у неї з дистанції 1 м. Куля зайшла в деревину на 7 мм – схоже, «діагноз» підтверджується. Пружина просіла й на мене чекала марудна процедура вибору нової пружини, майстерні, пристрілювання й подальша перевірка в реальних умовах на звичних місцях для відродження віри у гвинтівку. А що ж говорить про другу кручену пружину моя улюблена статистика? А говорить вона про те, що настріл уже не з турецькою пружиною склав трохи більше тих же 700 пострілів. Не подобалося мені все це. Виходить, що при досягнутій частоті полювань мені потрібно як мінімум через кожні півтора року міняти пружину, заміна якої вже цього року наблизилася до вартості самої рушниці в цінах 2011 року.

По консультацю щодо пружини пішов у найкрутіший за асортиментом київський магазин, де тільки німецьких «Діан» було виставлено понад два десятки. Запитую відразу двох зовні досить досвідчених менеджерів, можливо навіть, найвищої кваліфікації: «Скільки служить кручена пружина різних виробників?». Відповідь мене здивувала: «Десь 4-5 років», – промовив, напевно, найбільш підготовлений. «А я думав, – відповів я йому, – що термін служби обчислюється в кількості пострілів. А як же бути, якщо гвинтівка, наприклад, стоїть без діла в тому ж магазині 4-5 років?». Відповідь виявилася не менш аргументованою: «Ну навіщо ж ви запитуєте (типу могли б і пожаліти), якщо відповідь знаєте краще за нас?» – відповів мені другий фахівець, осмілівши. Після такої вичерпної інформації довелося зазирнути на форуми з метою дізнатися, які справи з пружинами для моєї моделі й у цілому з цією проблемою в пневматичному світі. Результати виявилися досить цікавими. Вони мене й підвели до певних висновків оперативного й довгострокового характерів.

Оперативний стосувався відновлення старого Хатсан 80 з настрілом менше 2000 пострілів. Замість другої ослабленої крученої пружини була обрана газова. Виробники газових пружин давали хоч якісь зрозумілі показники від явно нереальних в 15000 і більше пострілів до приземлених трьох, п'яти, семи і т.д. тисяч пострілів. Крім того, за заявами виробників, відновлення її зводилося до відновлення тиску в робочій камері. Що стосується кручених пружин, що використовуються у гвинтівках найвідоміших виробників, то їх показники коливалися від 2 до 2,5+ тисяч пострілів, але все це з неофіційних джерел.

Газову пружину замовляв і міняв у майстерні під Києвом. Пружина Аir Target і її заміна обійшлися в 478 грн. Ситуація з київськими майстрами, до яких звертався, мене не влаштовувала ні в технічному плані, ні за ціною питання й часом нагадувала мені вечір питань і відповідей у стилі вищезгаданих менеджерів. Гвинтівку отримав після відстрілу через хронограф трьох серій куль із трьох у кожній: кулі Gamo Pro-Hunter 0,49 г показали 301 м/с, 304 м/с, 302 м/с; гостроголові кулі Luman 0,57 г показали 288 м/с, 273 м/с, 282 м/с; круглоголові кулі Luman 0,75 г показали 214 м/с, 233 м/с, 226 м/с. Зведення газової пружини за прикладеним зусиллям нагадало мені кручену, але значно рівномірніше, звук від пострілу трохи глухіший, але за сприйняттям не менш голосний. Постріл з метрової відстані з газовою пружиною в ту саму дошку завтовшки 24 мм, як і попереднього разу, кулями Crosman Field Target Premier 0,68 г пробив її наскрізь.

Після цього з нетерпінням вирушив на пошуки ворон. Перший постріл мимо. Пристрілювати гвинтівку все-таки треба, адже приціл при встановленні нової пружини знімався й дива, звісно, не сталося. Цілюся в наступну, вибираю середину ворони, що сидить на гілці майже вертикально, відстань 30-35 м, постріл, і незрозуміло звідки виникає воронячий хоровод. Перший результат є.

Ситуація з ложею мого Хатсана-80, насамперед, через безпеку, викликала в мене побоювання й перейшла в стан очікування ремонту або заміни. Пластикова ложа вже після перших сотень пострілів почала вкриватися тріщинами й викришуватися спереду по верхній крайці з лівої й правої її частини. А після настрілу першої тисячі відпав її лівий край до фіксуючого гвинта. Ця ситуація була передбачена практиками, які використовували потужні хатсаны з пластиковими ложами, й вони ж рекомендували носити з собою компактну чотиригранну викрутку для періодичного підкручування болтів, що фіксують ложі спереду. Викрутка в мене була, але періодичність моїх підтягувань, напевно, не відповідала реальній картині. Таким чином, за 1500 зроблених пострілів крім згаданої вище прогорілої манжети двічі мінялася пружина, двічі розтріскані сальники ствола, а тепер і ложа вимагала кардинального втручання. Виходить, що незайманим залишився тільки ствол. Хочеться сподіватися, що якість ствола – це результат «військової» орієнтації фірми, хоча в моєму випадку ствол вибирався з семи хатсанів прогоном кульки через нього за допомогою шомпола й вибором кращого за виглядом нарізок на кульці.

До речі, про приціл Crosman 3-9x40 зі змінним від трьох до дев'яти разів збільшенням і передньою лінзою діаметром 40 мм. Поки що він показав себе з найкращого боку.

На хатсанівських «руїнах» народилася ідея мати другу гвинтівку, не менш потужну й точну, далекобійну, у всіх сенсах надійну, технічно зроблену, бажано з можливістю почати стрільбу прямо з «коробки». Після таких думок здавалося, що все впиратиметься в бюджет, але цього поки що не сталося. Узявши за основу надійнішу газову пружину й початкову швидкість кулі від 300 м/с, відразу відсіялося понад 90% кандидатів. Бажання мати на додаток до газової пружини нерухомий ствол з підствольним або бічним зведенням поршня зменшило вибір до трьох-чотирьох, що були в лінійках фірм Gamo, Norica і Hatsan. Гвинтівки з попереднім накачуванням не розглядалися. На жаль, як візуальне знайомство, так і інтернет-аналіз цієї продукції не потішили, і залишається або чекати, коли такі визнані бренди, як Diana і Weihrauch відреагують на виклики часу, або доведеться обирати з того, що в них уже є. Ну що ж, поки що зачекаємо й постріляємо зі старого Хатсана 80 з апгрейдом у вигляді газової пружини й відремонтованою ложею.