Ще раз про мисливські фрески Софії Київської

Валерій Федько

Лютий, 2017 рік

У статті Степана Григоровича Шевченка «Роздуми про стандарти й випробування гончих» автор пише: «Фрески Софійського собору на мисливську тематику навчального досвіду не дали, оскільки були виконані грецькими художниками, які українських гончих не знали». А от уже В. Козак у статті «Про собак на фресках Софії» пише: «Та головне, що цікавить мисливців і стосується змісту фресок, то нам слід розуміти, що грецькі майстри працювали в каноні. Тобто зображували звірів і людей так, як їх було прийнято зображувати. Нам не слід чекати від зображень змін реалістичності… Коротше, якщо собаки на фресках Софії нагадують грецьких, це не означає, що в київських князів обов'язково були собаки з Балкан (до речі, це припущення розвиває й Сабанєєв), з яких їх намалювали. Це означає, що собаки були намальовані у грецькому каноні…». Також у 2008 році в мисливському виданні нашого північного сусіда була надрукована стаття Д. Осипова «Дивна знахідка». Читаємо: «У Давній Русі сцени полювання з ловчими птахами представлені на фресках Київської Софії, а також фігурують у безлічі письмових джерел».

Із усіх цих цитат у мене виникають такі питання:

  1. Чи були візантійські майстри компетентними в сфері полювання?
  2. Чи були вони компетентними в полюваннях, які проходили на території Київської Русі?
  3. Чи є фрески Софії Київської точним і детальним зображенням сцен полювань, які відбувалися в Київській Русі?
  4. Чи тільки чи в облаштуванні й будівництві собору св. Софії Київської брали участь майстри з Візантійської імперії, і яким був їх професійний і освітній рівень?

Що ж, почну з речей фундаментальних, щоб надалі було зрозуміліше, про що йдеться. Незалежно один від одного багато всесвітньовідомих мистецтвознавців і істориків (список їх доволі великий) дійшли такого висновку: мистецтво відображає епоху – і в цьому відображенні немає дзеркала точнішого й переконливішого, ніж мистецтво. Цей погляд на речі існував і в часи зведення св. Софії Київської, що була Першим храмом землі руської. Духовні авторитети православної церкви, головні теоретики візантійському живопису ще в VIII-IX століттях дійшли такої концепції: «Невидимий Бог не зображується, зображуються тільки предмети, що мають форму, яка сприймається зором, і художник покликаний з максимальною точністю передати їхній зовнішній вигляд…». Також у науці існують такі принципи: один факт може бути елементом випадковості; два факти – проглядається елемент закономірності; три факти – явна закономірність.

Щоб отримати відповіді на питання, що цікавлять нас, будемо проблему розглядати й вирішувати з точки зору технологічної, яка існує в будівництві й образотворчому мистецтві. Детально розглянемо фреску «Кінні мисливці полюють на тарпана» (дикого коня), що знаходиться в південно-західній вежі Софії Київської. Дана фреска є ключовою як для отримання відповідей на запитання, так і для розуміння всіх мисливських фресок Софії. Відомі дослідники фресок академік А.М. Грабар, М.В. Шарлемань, С.А. Висоцький та ін., кожний маючи свою доказову базу, стверджували, що на цій фресці зображено полювання, яке могло відбуватися тільки в Київській Русі. Також вони наводили список фресок, на яких зображені полювання, які могли відбуватися тільки на території Київської Русі. Справа в тому, що полювання на дикого коня у Візантії не могло проводитися, оскільки, за даними археології, за часів Київської Русі дикий кінь у Візантії не жив.

А тепер почнемо фреску, що цікавить нас, розглядати з погляду викладених технологій. Цей момент нам допоможе й багато чого прояснить. Фрески за часів Київської Русі створювалися на сирій штукатурці. Технологія чітко обмежувала час створення фресок, і це призводило до того, що якщо виникали під час написання які-небудь огріхи, то виправити їх було складно. Тому перед початком робіт майстер заздалегідь знав, які й де були розміщені фрески в храмі. Якщо уважно роздивитися фреску «Кінні мисливці полюють на тарпана», то вона передає рух, що художникові передати непросто.

У ті часи не існувало ні гравюр, ні фотоматеріалів, тому художник мусив сам або брати участь, або безпосередньо спостерігати за процесом, що його цікавив, – полюванням. Як ми вже говорили, фрески «Полювання на білку або глухаря» і «Полювання з гепардом на дикого коня» зображують полювання, які могли відбуватися тільки в Київській Русі. Крім того, тут принципово важливий факт – усі фрески св. Софії на мисливську тематику відображають полювання в Київській Русі. З цих фактів випливає висновок, що якщо фрески й створювалися тільки майстрами з Візантії, то вони повинні були неодноразово спостерігати у всіх подробицях за цими місцевими полюваннями.

Однак доказова база з погляду технологій будівництва, образотворчого мистецтва й полювання значно ширша. У будівництві, та й в образотворчому мистецтві, є таке поняття, як відносини між замовником і виконавцем робіт (підрядником). Технологічна схема між ними діє так. У нашому випадку замовник – великий князь Київської Русі, один з найосвіченіших людей свого часу Ярослав Мудрий. Виконавці робіт (підрядник) – фрейкисти. Замовник висловлює свої побажання, ідеї, які він хоче, аби були втілені у фресках. Через якийсь час фрейкисти представляють на суд замовника ескізи, у яких вони втілили побажання замовника і які надалі будуть використані при написанні фресок. Після узгоджень фрейкисти бралися до написання фресок. У цьому технологічному ланцюжку нас цікавлять такі принципово важливі моменти:

  1. Замовник. З літописних джерел, зі зводу законів «Київська правда» нам відомо, що Ярослав Мудрий був досвідченим мисливцем і рибалкою. Акцентую на принциповій важливості такого явища, як полювання в той час, а особливо в Київській Русі.
  2. Замовник і фрейкисти (виконавці робіт) для плідної співпраці повинні були, говорячи сучасною мовою, бути в темі, «розмовляти» однією мовою – мовою фахівців у сфері полювання. А це вимагало високої кваліфікації в цьому питанні й у фрейкистів. Фрески св. Софії Київської вказують, що така співпраця відбулася. Як бачимо, у сумі викладених фактів на фініші роботи ми отримали в Софії Київській детальне зображення сцен полювань у Київській Русі.

Загалом, навіщо нам знати чи були візантійські майстри компетентними в сфері полювання в цілому й зокрема полювання Київської Русі? Ну, по-перше, щоб розширити знання в цій сфері, а, по-друге, щоб знати, наскільки точну інформацію про полювання могли передати вони нам через своє мистецтво.

Завдяки сучасним фахівцям, які вивчають історію й культуру Візантії, стали відомі такі факти. У часи створення св. Софії Київської у Візантійській імперії освіта знаходилася на високому рівні й охоплювала значні верстви населення імперії. Існували початкові монастирські й вищі школи. Фактично випускники монастирських і вищих шкіл отримували освіту на рівні університетської. Факт цікавий і важливий не тільки для мисливців – з літописних джерел відомо, що учні в монастирських школах під час відпочинку займалися полюванням.

У кожного явища є свої джерела. У створенні фресок і мозаїк Софії Київської брали участь інтернаціональні артілі, що складалися з майстрів і Візантії, і Київської Русі. Розглядаючи фрески св. Софії Київської, чітко розуміємо, що творці їх були людьми талановитими, вони володіли величезним багажем досвіду й професійних знань.

Наріжним каменем виховання в Давній Греції, Давньому Римі й Візантії були постулати давньогрецького полководця, історика й письменника, автора першої книги про полювання Європейської цивілізації «Кінегетікос» – Ксенофонта. Деякі постулати його такі: «Отрокові спочатку слід навчитися добре полювати, і тільки після цього братися до інших наук», «Пізнаючи на полюванні суворе життя, отрок тим самим виховує в собі характер і загартовує душу». Заняття полюванням заохочувалося серед юних мисливців культурою Візантії.

Чому важливо знати, що в розписі св. Софії Київської брали участь майстри Київської Русі? Адже й так зрозуміло, якщо в розписах Софії брали участь майстри Київської Русі, про які неточності в сценах місцевих полювань може тоді йти мова? Ми вже наводили список дослідників собору св. Софії Київської. Кожен з дослідників мав свою доказову базу, але всі вони дійшли висновку – у монументальному живописі св. Софії брали участь також і місцеві майстри. Автор цих рядків теж має свою доказову базу і я стверджую, що в розписі Софії Київської брали участь інтернаціональні артілі фрейкистів, до складу яких входили як майстри з Візантії, так і майстри з Київської Русі. Як мінімум 60% в артілях фрейкистів були русичі. Старшиною артілі був майстер з Візантійської імперії. Ця обставина вказує на існування одного з каналів взаємопроникнення й взаємовпливу культур, у тому числі й у сфері полювання. Цей процес відбувався в XI ст. на рівних.

Що ж, а тепер перейдемо до детального вивчення фрески «Полювання з гепардом на дикого коня». Як ми вже знаємо, дикий кінь (тарпан) жив на території Київської Русі. Спосіб полювання, який зображений на цій фресці, прийшов з-за кордону. У Київській Русі гепард називався пардусом, а мисливець, що полював з ним, пардусником. Слово «пардус» грамотники Київської Русі запозичили з грецьких джерел. З археологічних джерел – гепард на території Київської Русі не жив. З літописів і творів мистецтва полювання з пардусом на території, що нас цікавить, існувало з XI ст. до XIV ст. Однак, досліджуючи фрески Софії Київської, можна сказати, що це полювання на нашій території виникло раніше XI ст.

З X до XI ст. це полювання отримало широке поширення в Італії, Франції, Англії. Полювання з гепардом на територію Іспанії потрапило в VIII ст. з арабським завоюванням Іберійського півострова. Полювання з пардусом у Європі досягло свого розквіту до XIV в. Як бачимо, полювання з пардусом у Київській Русі існувало в тому ж історичному періоді, що й у Європі. Це полювання було поширене від Індії до Атлантичного океану, включаючи країни північної Африки. З літописних джерел, етнографічних даних, творів мистецтва відомо, що на Сході з гепардом полювали на зайців, лисиць, газелей, джейранів, сагайдаків, куланів, козуль. Вивчаючи названі джерела Візантії й Західної Європи, до вже зазначених тварин додаємо: лань, оленя. Враховуючи, що Київська Русь перебувала в єдиному Євразійському культурному просторі й була сполучною ланкою між заходом і сходом, півднем і північчю, то технологія полювання з пардусом органічно вбирала способи полювань, які існували на вище зазначених територіях. Підтвердженням тому є також фрески: «Осел онагр» (або кулан, був об'єктом полювання в Азії й Київській Русі), в XI-XII столітті кулан зник з території Вірменії й Закавказзя, а у Візантії став лише згадкою про давні часи; фреска «Полювання гепардів на оленя» зображує полювання, які проходили як у західній Європі, так і у Візантії (сюжет цієї фрески перегукується з безліччю мозаїк, які знаходилися в імператорському палаці в Константинополі), так і в Київській Русі. Полювання з пардусом (гепардом) є полюванням вищого рівня, ніж полювання з гончими, хортами або лайками.

Вивчаючи фреску «Полювання з гепардом на дикого коня» з погляду мисливських технологій, розуміємо, що наші предки не просто запозичили закордонну технологію полювання, а підійшли до цього процесу зі знанням справи й творчо. Усе це вимагало накопичення досвіду полювання з пардусом, аналітичного аналізу його, а потім творчої адаптації до місцевих умов –виникнення полювання з гепардом на тарпана. Цей процес вимагав значного проміжку часу, тому й напрошується висновок про більш ранній період проникнення полювання з пардусом у Київську Русь, ніж у XI ст.

Якщо розглядати нашу ситуацію з погляду технологій полювання, тоді для розвʼязання її був потрібний найвищий рівень культури полювання в цілому, і зокрема високої кваліфікації мисливців. Вивчаючи фрески, на яких зображені сцени полювань із пардусом (зображення «Кулан» і фреску «Гепард»), без жодних сумнівів розуміємо, що непростий комплекс проблем наші предки вирішили зі знанням справи. З урахуванням того, що полювання з гепардом багато в чому схоже на полювання з хортими собаками, у мене виникає питання: які вагомі принципи або обставини могли існувати в Київській Русі, щоб перешкоджати проникненню полювань з хортами й гончими собаками на її територію? Відповідь очевидна: таких обставин або причин не існувало.

З фактів, викладених тільки в цій статті, можна зробити висновок:

  1. Фрески Софії Київської є детальним зображенням сцен полювань саме в Київській Русі.
  2. Твердження, що фрейкисти, які створили мисливський цикл фресок Софії, не знали, а тим більше не спостерігали за полюваннями з гончими й хортами в Київській Русі, є безпідставними.

Ну і, щодо статті Д. Осипова. Факти, викладені в статті, звичайно ж, правильні, а от їхня інтерпретація – суцільна маніпуляція. Чому? А тому, що фрески св. Софії Київської знаходяться в Києві, а не в Москві.