Що робити з бездомними собаками. Закордонний досвід

І. Шепелєва

Лютий, 2017 рік

Проблема бездомних тварин, з якою наші громадяни стикаються все частіше й частіше, це далеко не наша доморосла проблема. Однак в усьому цивілізованому світі вона успішно вирішується, і тільки на пострадянському просторі завзято шукають свій, особливий вихід із ситуації, яка вже давно й успішно вирішується в усьому світі, включаючи навіть не найрозвиненіші країни. До речі, одного, універсального рішення не існує й, як правило, у різних країнах до розвʼязання проблеми з бездомними тваринами підходять комплексно.

1. Відловлювання — стерилізація — повернення (ВСВ). Практикується в: США, Великобританії, Італії, Індії, Бангладеш, Болгарії, Туреччині, Румунії, Греції, Таїланді, Індонезії, Єгипті…

Десять років тому в Індії був запропонований спосіб «Відловлювання — стерилізація — повернення». Цей принцип працює за таким алгоритмом: самиць відловлюють, стерилізують, роблять щеплення від сказу, ставлять яку-небудь мітку й повертають назад на ту саму вулицю. Для країн з теплим кліматом головна загроза від бездомних собак — це зовсім не укуси, а, в першу чергу, сказ. Раніше цю проблему вирішували відстрілюванням і труїнням в осередках захворювання. Та чисельність собак дуже швидко зростала.

До того ж в Індії влада не ставить за мету позбутися бездомних тварин взагалі: там навіть ті собаки, у яких є господарі, живуть на вулицях. Основна мета ВСВ — боротьба зі сказом, а вже потім стабілізація чисельності. У розвинених країнах ситуація прямо протилежна, тому практика ВСВ у тих же Італії й США має скоріше експериментальний характер.

Практично всі бездомні тварини в цих країнах — нащадки домашніх вихованців, кинутих напризволяще. Собаки, що пройшли ВСВ, не зможуть народжувати, але від голоду, холоду, хвороб та інших негараздів це їх не рятує. До того ж якщо не встигнути за півроку стерилізувати 70-80 % від загального числа самиць, то чисельність бездомних тварин не зменшиться. Крім того ця процедура вважається однією з найдорожчих і трудомістких, однак при грамотному підході й щедрому фінансуванні може дати хороші результати без жертв серед тварин.

До речі, у Європі щодо цього інша думка: ветеринари вважають, що після стерилізації самиці стають агресивнішими, що зводить нанівець усі старання в цьому напрямі.

2. Податки. Практикуються в країнах: Німеччина, Франція, Австрія, Швеція, Норвегія…

Починати вирішувати проблему потрібно з людини, так вважають у багатьох європейських країнах, де введені податки на утримання свійських тварин. Наприклад, у Німеччині, щоб завести собаку, необхідно заплатити податок у розмірі 150 євро за першого собаку й 300 — за другого. А от якщо собака бійцівський, то податок становить уже 650 євро. У Швеції й Норвегії розмір податку залежить від розміру собаки, але й це ще не все, до цієї суми додається обов'язкова страховка на випадок нападу. З бійцівськими собаками в багатьох країнах Європи їх власникам доводиться дуже непросто. Адже такий собака абсолютно обґрунтовано прирівнюється до вогнепальної зброї, що, в свою чергу, вимагає відповідних дозволів, але й це ще не все. Власники бійцівських собак повинні мати довідку про безпеку тварини, процедура отримання якої дуже непроста.

При реєстрації права володіння собакою йому привласнюється номер, хазяїн повинен вигравіювати його на нашийнику або нанести татуювання на вухо. Також тваринам уводять чіп вартістю 30 євро з повною інформацією не тільки про собаку, але й про його власнику. До речі, сума податку значно знижується, якщо хазяїн стерилізує свого собаку. Таким чином, вдається запобігти розмноженню кинутих собак і усунути головну причину проблеми — людський фактор. Такі серйозні методи не дозволяють власникам просто так викидати собак на вулиці міста й змушують абсолютно відповідально підходити до рішення завести домашнього улюбленця.

3. Притулки. Практикуються практично у всіх країнах світу, навіть найвідсталіших.

Бездомних собак відловлюють і розміщують у притулках, де вони чекають на нових хазяїв, а якщо за певний строк таких не знайшлося, їх безболісно усипляють. Евтаназія розглядається як необхідний захід, тому що притулки мають бути завжди готові до надходження нових тварин. Найбільші зоозахисні організації (наприклад, всесвітнє товариство захисту тварин, HSUS і PETA у США) вважають, що усипити тварину гуманніше, ніж кинути її на вулиці й приректи на ранню й жахливу смерть.

Однак існують притулки обмеженого прийому (limited-admission shelters), що належать організаціям, які не усипляють здорових тварин. Тут тварини спокійно доживають свій вік, нікому не заважаючи. Притулки припиняють приймати тварин, якщо немає вільних місць.

Однак притулки можуть допомогти в ситуації, коли кількість бездомних тварин на вулицях не обраховується сотнями тисяч. До того ж на утримання притулку потрібно близько 100 тисяч доларів на рік, і кожний з них може вмістити не більше 300 тварин. Як показала статистика, трохи більше половини тварин, що утримуються в притулках, піймані на вулицях, інших туди здали господарі, яким домашні улюбленці з якихось причин стали не потрібні.

У багатьох країнах взяти тварину з притулку досить складно: як і у випадку з прийомними дітьми (часто процедура практично нічим не відрізняється), потрібно пройти серію перевірок і виконати багато формальностей. Це робиться для того, щоб люди відповідально підходили до появи в домі тварини й усвідомлювали всі клопоти, які з цим пов'язані, а найголовніше не перекладали проблеми утримання тварин на своїх сусідів.

Показовий у цьому плані випадок трапився у Великобританії, коли в притулок для тварин подзвонила жінка, яка працювала в будинку прем'єр-міністра країни М. Тетчер, і розповіла, що пані Тетчер, порадившись із родиною, вирішила взяти з притулку собаку. Співробітники центру обговорили це питання й дійшли висновку, що собака — не надто підходяща тварина для поважної леді. Було зрозуміло, що тварина не отримає достатньої кількості уваги й усі турботи з утримання просто ляжуть на плечі обслуговуючого персоналу. Тому комісія порекомендувала прем'єру взяти кішку.

До речі, там обміркували пропозицію й погодилися. Співробітники притулку попросили пані Тетчер прийти до них і самій вибрати кішку, яка припаде їй до душі. У результаті вона вибрала кішку, яка до цього була бродячою. Пані Тетчер заповнила форму й відповіла на запитання анкети. Після цього їй сказали, що співробітники притулку мусять заїхати до неї, аби побачити умови, в яких житиме тварина. «Ви взагалі знаєте, з ким розмовляєте?..» — не витримав представник охорони. Та проблем не було, співробітники відвідали пані Тетчер вдома — усе було прекрасно. Маргарет Тэтчер заплатила 60 фунтів притулку й забрала кішку.

4. Штрафи. Практикуються в: Німеччині, Великобританії, США, Італії, Швеції, Австрії…

Ще один дієвий і корисний метод, коли караються не тварини, а їх недбалі власники. Викидання тварини на вулицю — це суворе адміністративне порушення, яке карається штрафом від 25 тисяч євро. В Італії в цьому випадку передбачена кримінальна відповідальність і увʼязнення до року. Заборонений також бездоглядний вигул, коли собака може заподіяти шкоду перехожим. Для власників бійцівських собак передбачені особливі штрафи за порушення вигулу й утримання — до 50 тисяч євро. До всього іншого, у Європі категорично заборонене розведення собак приватними особами.

5. Відстріл. Практикується практично на всьому пострадянському просторі (незважаючи на те, що формально він не дозволений) і в інших відсталих країнах.

Найшвидший, недорогий і жахливий спосіб боротьби з бездомними тваринами — їх масове знищення. У більшості розвинених країн давно заборонене вбивство здорових собак, що не завдають людям шкоди. Собак відловлюють на вулицях міст і селищ і знищують без усякого розбору. Як правило, сплеск убивств тварин відбувається після нападів на людей або спалахів сказу.

6. Ліквідація кормової бази

Собаки будуть жити на вулицях міста, поки зможуть знаходити собі їжу. Тому один з методів боротьби з бродячими тваринами — це надійне огородження сміттєвих контейнерів і звалищ, правильна організація продуктових базарів і торговельних наметів, а також робота з населенням: щоб не підгодовували.