Балансиримо щуку

Павло Старий

Лютий, 2017 рік

Морози, що притисли ще наприкінці листопада минулого року й дозволили вийти на лід уже на початку грудня, вселяли оптимізм на хороший зимовий рибальський сезон. Та, на жаль, відразу після декількох тижнів лову сильна відлига надовго відкинула надію спробувати щастя в лові окуня на КВС. Дійти або доїхати до улюблених місць ловлі стало надто проблематично, дорогу перекривали декілька проток із течією, лід на яких не дозволяв їх навіть переповзти. Тому чекаючи зміцнення криги було прийняте рішення активно шукати рибу на дніпровських забоках без течії, де лід нехай і не такий міцний, але дозволяв ловити без побоювання. 7-9 сантиметрів – це вже розкіш навіть для тих, у кого вага за сотку.

Однак розмінюватися на ловлю дріб'язку зовсім не хотілося. Декілька виїздів з безмотилкою показали наявність великої кількості дрібного окуня, плотви, плоскирки, а також засилля щуки, що регулярно зрізала як порожні мормишки, так і з уже пійманою рибкою. Втратити за день ловлі п'ять вольфрамових мормишок, коли вартість їх на сьогоднішній день близько півсотні гривень – відчуття не з приємних.

Що ж, вирішено – їдемо збирати данину зі щуки, що безкарно «стригла» наші мормишки. Оснащуємося серйозно. Потужні вудильники до півметра завдовжки з титану, скловолокна, що дозволяють зробити будь-яке підсікання, не звертаючи уваги на те, хто на тому кінці волосіні потурбував принаду. Котушки з гальмом і скиданням волосіні – на випадок, якщо клюне справжній монстр (а саме такого й хочеться завжди піймати). Мононитка перетином 0,25 мм із розривним навантаженням до семи кілограмів і сталеві повідці. Із щукою жартувати не потрібно, флюорокарбон рятує тільки в тих випадках, коли ловиться дрібнота до півтора кілограмів, і та періодично зрізує, а якщо клюне щука вагою за три кіло – краще перестрахуватися. Тим більше, що місцеві рибалки, яких зустріли напередодні, поділилися інформацією, що на виході з семиметрової ями вже цього року було піймано пару щук понад три кг вагою. Ну, байки байками, а зайва міцність снасті нікому ще перешкодою не була.

Що стосується балансирів, то особливо мудрувати не став. Як завжди в коробці присутні перевірені роками ловлі: Rapala, Lucky John, а також копії бренда Rapala, балансири Крапаль, що з'явилися кілька років тому, але вже встигли себе пристойно зарекомендувати. На вигляд вони практично нічим не відрізняються від Rapala, мають ті самі розміри й забарвлення, але за ціною дешевші в кілька разів. І при всьому цьому дуже непогано ловлять рибу, у тому числі щуку. Саме з цих міркувань і використовую їх завжди як балансири-розвідники на незнайомих місцях лову, а також при інтенсивному клюванні, коли рибі абсолютно все одно, що опускають під лід. Якщо риба пасивна, а водойма вже досліджена, доводиться вимучувати по кілька хвостів з лунки – тоді ставлю перевірені Rapala і доловлюю те, що не хоче клювати на інші балансири.

Основними розмірами балансира при ловлі щуки в мене ось уже кілька років залишаються сімка й дев'ятка з відповідною вагою на вісімнадцять і двадцять п'ять грамів. Однак і девʼятиграмові п'ятірки іноді дуже навіть непогано ловлять невелику, до двох кілограмів, щуку, іноді на них реагують і справжні «крокодили». Та щоб щука активно клювала на трисантиметрові балансири – такого я не пригадаю. Зазвичай їх атакують невеликі щучки паралельно з пошуком або ловом окуня, що підтягуються до метушні окуневої зграї навколо балансира. І тоді трапляються прикрі зрізи, тому що окуня ловлю без повідця, а щучці, нехай і невеликій, мононитка 0,2 мм – це як горішок, раз і немає його.

Що стосується кольору принад, я консерватор. Улюблений колір – синя спинка, жовтогарячий живіт, він же класичний. Та є в коробці й забарвлення під окуня, плотву, а також кислотники, що іноді виручають у похмуру погоду й коли на кризі багато снігу. Що стосується кольору хвостика балансира, червоний чи прозорий, тут якоїсь особливої різниці особисто я не бачу. Однаково відбуваються клювання як на той, так і на інший колір. А щодо кольору крапельки чи кембриків на трійнику – тут є про що поговорити. Багато виробників продають балансири взагалі без трійничка, мовляв, оснащуйте яким хочете, а деякі, такі як Rapala, з голим трійником, без різнокольорової краплі. Та це, швидше, банальне бажання заощадити, адже балансир і так куплять, а додати в комплектацію трійник – це завжди плюс до вартості принади. Адже в тієї ж Rapala є деякі моделі балансирів, що комплектуються трійником з різнокольоровою краплею, але й ціна їх на порядок вища від стандартної моделі.

Та повернімося до трійника. Чи потрібно оснащувати балансир трійником із краплею або різнокольоровим кембриком? На сьогоднішній день особисто напрацьована статистика показує, що так, потрібно. Звичайно, у багатьох клює й на голий гачок, але мої риболовлі сідчать, що на яскравий трійник клює частіше, ніж на голий. Основне правило, яким я користуюся при оснащенні балансира трійником – це чіткий, по можливості, контраст між кольором живота балансира й підвісу під ним. Якщо низ балансира жовтогарячий, то крапля червоно-зелена. Якщо низ білий – крапля зелено-жовта. Низ темний або сріблястий – можна поставити навіть зелено-жовто-червоний світлофор, це значно підсилить контраст і принесе додаткові клювання. Адже щука часто атакує принади не тільки знизу вгору, коли принада на тлі льоду залишається практично чорною, але й перебуваючи з принадою на одному рівні й спостерігаючи якийсь час за принадою перед атакою. Це видно на численних підводних відео, яких останнім часом багато можна знайти на просторах інтернету. Чи розрізняє риба колір – не беруся стверджувати, але те, що на балансири з кольоровими трійниками клювань більше – факт. Можливо, це об'ємність принади грає роль, можливо, ще якісь фактори…

Розпочинати пошуки щуки на водоймі при ловлі на балансири можна по-різному. Хтось ловить спочатку на мілині, а потім зміщається на глибину, хтось навпаки віддає перевагу блешнюванню на ямах. Пропоную перед початком лову оцінити обстановку й орієнтуватися на жерличників (якщо вони є на водоймі). Зазвичай жерлиці з року в рік виставляють на тих самих місцях, де вже вдавалося піймати щуку. А це досить важливий фактор, особливо, якщо водойма вам незнайома. Жерлиці, як правило, ставлять рядами на відстані десять-п'ятнадцять метрів одна від одної. І от між ними й можна походити з балансиром. Як не дивно, це не тільки не відлякує щуку, тому що доводиться багато свердлити, але навіть приваблює. Активна робота балансира привертає увагу щуки, і часто, попрацювавши балансиром навколо декількох жерлиць і не отримавши удару, бачиш, що поруч спрацював прапорець. Щука, зацікавлена грою балансира, яка не встигла або не наважилася його атакувати, атакує живця на жерлиці. Раніше часто виникали суперечки з жерличниками, що, мовляв, заважаємо один одному ловити. Та після декількох таких спільних риболовель почав помічати, що й самі любителі «капканів» почали блешнювати навколо своїх жерлиць, чекаючи на клювання.

Цього разу жерличників на водоймі не було, тому вирішив почати ловлю з «найкозирнішого» (на мій погляд) місця. Практично посередині забоки є яма з глибинами до восьми метрів, далі плавний вихід зі зниженням глибини до чотирьох метрів, а за ним локальний «пупок» метрів п'ять завдовжки й декілька метрів завширшки з глибиною два метри, де люблять ловити окуня знайомі з цим місцем рибалки. Після нього йде різкий звал до стандартної чотириметрової глибини. Ну не може на такому рельєфі не бути щуки взимку! Вона просто зобов'язана чатувати на рибу, що годується на височинах. Ставлю стандартну сімку на повідці зі струни й починаю плавними змахами біля дна пробивати метр за метром вихід з ями. На четвертій лунці отримую стандартну потяжку, і півторашка тріпоче на кризі – початок є, щука на місці й потрібно її приваблювати. Проходжу вихід, потихеньку переміщаюся на «пупок» і вже на самому верху ще одне клювання, цього разу зубата красуня виявилася більшою й після декількох підведень і відпускань від лунки примудрилася виплюнути балансир і піти безкарно. Прикро, але це риболовля й не завжди те, що клюнуло, опиняється на кризі. Продовжую бурити далі. Товариш іде паралельно й теж піднімає задвушку з чергової лунки. Від нуля пішли, як кажуть спортсмени, пора й щось солідне взяти. Та, на жаль, пробуривши лунки над усіма перспективними місцями, клювань більше не отримали. Зміщаємося на мілину, ближче до берега, на косу. Тут вдалося підняти декілька окунців, які, незважаючи на розмір балансира, жадібно ударили в трійник, і товариш піднімає кілограмового. У мене поки що тихо.

Годинник показує майже другу годину дня, вирішуємо перекусити й ще раз пройтися по старих лунках на виході з ями. Раптом у щуки теж обід почнеться… Гаряча кава з бутербродами й по п'ятдесят коньячку зігрівають і додають енергії. Відпочили й знову ловити, благо бурити лунки вже не потрібно, ідемо по готових. Санчата за собою вже не тягнемо, швиденько працюємо балансирами, тому що часу не так і багато залишилося, а машиною треба виїжджати ще кілометрів п'ять по полю з двома низинами, у яких можна залишитися й ночувати, тому поспішаємо виїхати до асфальту засвітла. Стоїмо на лунках за п'ять метрів один від одного, плавно ганяємо біля дна балансири, обговорюємо, куди поїдемо наступного разу, і раптом… удар, від якого вудку ледве не вириває з руки. Це точно ВОНА! Потужна потяжка метрів на сім від лунки з постійно в натяг на грані розриву волосінню. Далі зупинка, божевільне смикання головою, від чого вудильник смикається в руці, але ні, слабини не буде, тягну весь час на себе, не даючи свободи дій. Вибираю декілька метрів волосіні й знову спуск на п'ять метрів, чимала «тітка» попалася. Кричу товаришеві, щоб швидше ніс багор, боюся, що так не візьму. Він біжить до санчат, які залишилися за півсотні метрів від нас, а щука в цей час тисне, робить коло під лункою, впирається, і ні за що не хоче підніматися. Ще одна потяжка, знову вибираю пари-трійку метрів волосіні, от уже під лункою промайнуло її тіло – трофейна, благо лунка від 130 бура, тому має ввійти. Підтягую під саму лунку, бачу, що з пащі стирчить сантиметрів п'ять двадцятипʼятисантиметрового сталевого повідця – це добре, шанс, що перекусить волосінь, мінімальний, якщо тільки увесь час у натяг тримати. Пробую завести голову в лунку – іде, забираючи ще метра три волосіні. Знову помаленьку підтягую, і знову йде… Нехай побігає, стомиться. Товариш уже біжить назад з багориком. Вкотре підводжу до лунки, і якось вдало щука засовує голову в лунку, стирчить тільки відкрита паща, і я, не роздумуючи, беру двома пальцями за нижню щелепу. Відчуваю, як щука стуляє пащеку й проколює шкіру на пальцях. Не відпускаючи, тягну вгору й з характерним хлюпанням на лід виходить, як поїзд із тунелю, плямиста красуня… Товариш не встиг з багориком усього декілька метрів. Розтуляємо пащу щуки, пальці трохи постраждали, але несмертельно, заживе. Зате такий трофей на кризі! Приймаю привітання, по п'ятдесят за «збитий», фото на пам'ять і збираємося додому. Сутеніє. Віддаю товаришеві свою півторашку, мені однієї вистачить і йому буде веселіше.

Риболовля була вдалою, балансири відпрацювали, задоволення отримане, але душа прагне новиг пригод. Чекаємо морозів і будемо шукати велику рибу на балансир уже на просторах КВС.

Усім трофеїв і відмінних риболовель з льоду в Новому році!