Як бальзам на душу
Олександр Пономаренко
Квітень, 2018 рік
Світлій пам’яті Віктора Г.
Квітень, 2018 рік
Світлій пам’яті Віктора Г.
Розмовляти ні з ким не хотілося, але час від часу, коли дзвонив телефон, він брав мобільний і слухав. Слухати ще міг, а ось говорити було важко, а ще важче – підвестися з ліжка… Знав напевно, що в лікарню більше не візьмуть, і з цим уже змирився. Звик бути сам і нічому вже не дивувався, до всього був готовим, чекав мить, коли уже не треба буде нічого думати, але коли зателефонував товариш із Чернігова, зібрав рештки сил і відповів.
-Добрий день… Не телефонував, Іване, бо, не повіриш, але більше нікого не хочу ні бачити, ні чути, – він робив неймовірні зусилля, аби вимовити кожне слово, і, сказавши кілька речень, робив паузу, хапаючи ковток повітря. – Питаєш чому?.. Чекаю кінця. Ні, в лікарню вже ніхто мене не візьме: тіло налилося рідиною, штани на два розміри більші, вже не сходяться…
Діти далеко. Коли телефонують, кажу, що все нормально – навіщо їм зайвий клопіт… Ну приїдуть, побачать… Кажу, трохи застудився – мине. А як станеться те, що має статися, – приїдуть. Одяг я вже підготував…
Після короткої паузи вже через «не можу» вів далі:
- Знаєш, коли ось так сам у ліжку, перед очима пропливає все життя, і якби не спогади, я, мабуть, набагато раніше ліг би в домовину… Дивно: зовсім перестав думати про політику, бо переконався, що більшість політиків – продажні гади. По-чесному, найприємніше згадати, що колись кілька разів жертвував гроші для хворих дітей… Коли думаю про це, доходжу висновку, що жив не марно…
А ще тішать сни: відколи у ліжку, не бачив жодного, який би не сподобався. І найчастіше, повір, сниться риболовля… Ось і сьогодні наснилося, що зловив спочатку великого линка, а за ним відразу ще більшого судака… А річка і верби над річкою такі красиві, як у кіно… Я навіть зараз бачу сонячне проміння, що віддзеркалювалося у воді, і, дивлячись на нього, було важко слідкувати за поплавцем. А коли вкотре міняв черв’яка, завив сусідський собака – і я прокинувся. Ось саме такі сни – як бальзам на душу.
Дивно, але коли розповідав про це, говорив, здавалося, легко і невимушено, майже на одному диханні:
- І лише сни і теплі спогади – причина того, що я ще розмовляю з тобою, а вдень іноді почуваюся безпорадним, підводжусь хіба що попити води… Уявляєш, лікарі сказали, щоб менше пив рідини…
Ну, мабуть, досить, Іване… Усе колись закінчується і собака вночі в сусіда виє неспроста. Іноді думаю про те, що щасливі ті, хто загинув від кулі снайпера. Не вистачає сили думати, скільки інвалідів повернеться з війни: їм, як мені, не снитиметься риболовля, а весь час, скільки ще відміряно, снитимуться окопи і вибухи…
Вибачай, Іване, говорити важко… Знову завив собака. Я намагатимуся думати про приємне – тоді навіть не відчуваю біль. Прощавай.
Поклав телефон на стілець біля ліжка, глянув у вікно: з неба падали легенькі пухнасті сніжинки… Повільно підійшов до ліжка, ліг… Від теплих спогадів у нього на вустах з’являлося щось схоже на усмішку.