У качиних місцях

Володимир Саратов

Квітень, 2018 рік

Іду з батьком повз озеро. Біля берегів воно заросло стрілолистом із зеленими снопами ситника-куги, а латаття вкрили майже всю його поверхню. Серед латать у різних місцях плавало кілька болотних курочок-очеретниць. Курочок анітрохи не бентежило, що зовсім поруч село й дорогою ходять люди, їздять і тарахкотять вози, грає радіо біля сільського магазину. Озеро площею з півгектара, у протилежний його берег упираються сільські городи в обрамленні соняшників, що спіють, із рівними грядками ще не копаної картоплі й рудими гарбузами.

Пройшовши село, приходимо до мисливської бази. Там біля неширокої затоки з півсотні човнів-дощаників причалено уздовж берега. Залишивши в єгеря мисливські квитки, одержуємо весла, рятувальні жилети, черпак, вантаж-якір. Тепер треба вибрати човен. Як такий, що найменше протікає, беремо №52, вантажимося й пливемо в угіддя. Я на середній лавці гребу двома веслами, батя на кормі кермовим. Погода міняється, останні два дні барометр падав. Сьогодні в небі з'явилися пір'ясто-шаруваті хмари, здійнявся вітер. Різні думки про погоду рояться в голові, та головне, що ми серед природи й завтра – довгоочікуване полювання!

За третину години пристаємо в протоці до лугового берега з кущами верболозу. Виходимо роздивитися й назбирати сухих гілок для багаття. На місці, де нещодавно стояв чийсь намет, виявляємо досить доречно залишене сіно. У протоці видно сліди життєдіяльності бобрів: темніє кілька нір біля води, подекуди біля берегів плавають, біліючи, обдерті шматки товстих лозових гілок. Перепливши широке плесо, у домовленому місці зустрічаємося із другом батька – Георгієм Матвійовичем. Поплавчанкою він ловив серед латать плотвиць, чекаючи на нас. Радіючи зустрічі, і весело привітавши один одного, уже разом пливемо й причалюємо до сусіднього острівця. Там починаємо займатися багаттям і готувати вечерю. Георгій Матвійович перший рік на пенсії, приїхав сюди вчора, ночував у човні. Качка, каже, літає, лисок майже не видно, тому що висока вода й вони тримаються в заростях. Учора вудкою він наловив окунців і плотвичок на юшку, сьогодні клювання не дуже. Вечоріє. Повечерявши й поговоривши біля багаття, ми вклалися в човнах спати, підмостивши сіно. Окрім брезентового накриття, укриваємося ще поліетиленовою плівкою. Уночі здійнявся сильний південний вітер і пішов дощ.

Уранці на полювання встаємо приблизно о п'ятій. Ще зовсім темно. Випливаємо на плесо до водяних заростей. Георгій Матвійович стає біля острівця, який пригледів заздалегідь. Ми з батьком не відразу знайшли підходящі місця. Уже світало й у небі почали з'являтися качки. Нарешті, я обрав мулистий острівець посередині смуги високих комишів (рогозів і очеретів), що розділяв два плеса. Батько став у заростях на човні, пропливши правіше. Ліворуч від мене затишна затока. Просто переді мною простягалося мілководдя з ряскою й стрілолистом, позаду розкинулося плесо з полями латать. Ось свистять крила, і добре налітає крижак. Підкидаю рушницю, лунає постріл і крижень падає у воду кроків за півста. Підбадьорений таким удалим початком, швидко воджу очима накруги. Незабаром налітає другий і після мого дуплету, знижуючись, ховається за вершинами очеретів. Поспішаю через зарості в напрямку його падіння. Чую, як заводиться мотор на човнові, наближається його шум, ударяє постріл, мотор глухне. Тут я вибираюся із заростей на край. Навпроти, за сотню метрів, двоє в дюральці з рушницями. «Добили»? – гукаю до них. «Ні, промазали, шукай тут», – відповідають і, завівши мотор, швидко віддаляються. Зрозуміло… Забрали мого крижака. Засмучений, повертаюся на місце. Невеликими зграйками й поодинці продовжують літати качки. Я стріляв ще кілька разів і підбив крижня. Він потягнув на батька, гримить його постріл, і качка каменем падає у воду. Щойно я перезарядився знову, аж уздовж гряди налітає чирок. Стріляю зі швидким поведенням, чирок падає. Радіючи вдало обраному місцю, нетерпляче очікую нових нальотів. Але мої часті постріли не залишилися без уваги. Так завжди: чи зріжеш міцного, засмаглого боровичка, чи витягнеш більшу рибку, чи відшукаєш рясний ягідник – негайно поруч з'явиться ще хто-небудь.

Так і тут, спочатку я почув плескіт весел, і до острівця підчалило два типа. Нічого не кажучи, вони безцеремонно вилізли з рушницями із човна. Зиркнули на мій «Нандор», і стали посередині острівця. Один – у кепці, світло-бузковій сорочці з «фасолинами», сухорлявий, вилицюватий, вузьконосий, у черевиках. Другий – у капелюху з короткими крисами, круглолиций, із трикутним, м'ясистим носом, прищулений, у коричневій шкірянці й підвернених гумових чоботах. Обидва старші за мене – років тридцяти. Я насторожився, вилаявся про себе й відійшов до краю острівця. Над очеретами зʼявився чирок. Худий вистрілив і різко відкрив свою рушницю, щоб перезарядитися. Але щось із його рушницею трапилося. Круглолиций напарник не поспішав допомогти, а лише зиркав на всі боки, бажаючи вистрілити. Виявилося, що під час різкого відкривання відірвався капелюшок не стріляного папкового набою в другому стволі. Водночас у зазори колодки просипався порох. Я допоміг стрільцеві-невдасі своїм комбінованим ножиком витягти гільзу, що залишилася у стволі, і вказав на порох, що пристав до колодки. Більше, на моє щастя, довго нічого не летіло й, потоптавшись на острівці, непрошені гості поїхали. Так нахабно до мене ще ніколи не лізли на місце. До речі, серед рибалок часто зустрічалися такі типи, які намагаються під час клювання свою вудку закинути у твою.

Від неприємних думок відволікли чирки, що пролетіли стороною. Потім промчала якась качка, яку я проґавив на підльоті, а в угон її сховали очерети. Стою, чекаю. Ось помічаю, летить із плеса пара, наближається. Час! Рушниця біля плеча: приціл, швидке проведення, постріл. Качка відлітає й опускається віддалік в очерет, помічаю місце, попливу потім…

Простоявши з годину, я стріляв ще тільки по трьох чирках. Одного підранив, і він пішов, а одного, свистунця, збив. Качки летіли днювати на велику воду переважно з лугів, що розкинулися за селом. Лет тривав години до дев'ятої й коли він скінчився, до мене під'їхав батько. Разом ми попливли шукати крижня-підранка, що сів у заростях, але безуспішно – там було глибоко, бродити не можна й ми відпливли ні з чим.

Зібравшись разом на острівці біля місця нашого багаття, ділимося враженнями. Батько стріляв мало, узяв крижня, чирка й лиску, одну лиску упустив. Лиски є, але тримаються більше в заростях, тому що на відкритих місцях їх ганяють із моторок. Дядько Жора привіз молодого крижака (із зеленуватим дзьобом) і двох чирків-тріскунців. Один збитий крижень у нього пішов. Стріляв Георгій Матвійович із легкої одностволки ІЖ-18, 16 калібру, купленої торік. Нею він дуже задоволений: маючи тільки один набій у стволі, даремно не бахкаєш, кожен постріл продумуєш, не поспішаєш. Дядько Жора сказав, що збитого мною крижня забрало двоє з моторки, а вистрілили про людське око. Зі свого місця йому все це було добре видно.

Протягом ранку я вибахкав 28 набоїв, і розповів про свої успіхи й невдачі.

- Бачив, як ти стріляв, – сказав батько. – Далеченько. Напускати треба качку ближче, кроків на тридцять-сорок, більшість мисливців, як і ти, грішить далекою пальбою.

Я й сам відчував, що поспішаю з пострілами, гарячкую, не напускаю як слід. Треба із цим у собі боротися.

Розмовляючи, ми почали готувати обід-сніданок, зварили суп із картоплею і пшоном, поклавши в нього спійманих учора дядьком Жорою трьох окунців і плотвицю. Погода вітряна, але сонце гріє ще по-літньому. Удень стало спекотно й ми із задоволенням скупалися. Увечері попливли на місця, де полювали вранці. Тільки-но стали, як почався дощик. Качка поблизу літала мало й ми майже не стріляли. Постріли інших мисливців звучали переважно із західного боку, де простягаються численні лугові затоки. Туди йшла качка на нічне жирування, до мілких місць.

Дощ перестав тільки до середини ночі. Ми так міцно заснули під ранок, що прокинулися, лише коли «забумкали» на околицях перші постріли. Схід уже рожевів, кілька довгих хмарин синіло біля обрію, а над ними в блакитному небі золотисто сяяла прекрасна Венера. Батько з Георгієм Матвійовичем на човнах попливли до острівців серед затоки, я відійшов з рушницею кроків півста від місця нашого нічлігу, ставши серед заростей рогозу. Поблизу «зачиржикала» очеретянка, зовсім неголосно, не так завзято як навесні. Червона зоря усе ширше охоплювала небо на сході. Помічаю крижня, що налетів праворуч. Він низько пролітає над моєю головою, мигнувши строкатою грудкою і білим краєм хвоста. Швидко стріляю навздогін, беручи під нього. Качка відразу грудкою падає метрів за сорок. Не відразу знаходжу її серед водоростей у стрілолисті. Від удару під час падіння ряска густо набилася качці в пір'я на грудці, боках і в крила.

Від Георгія Матвійовича долітає постріл. Озирнувшись, бачу крижня на підльоті. Скидання, постріл, і він падає в сусідню затоку, б'ється там, на воді, перекинувшись догори рожевими лапками, і завмирає. Це повновагий жовтодзьобий селезень, що почав міняти своє літнє бурувате перо на зимове вбрання. Біля лапок і на шиї в нього вже з'явилися білуваті пірʼїнки, а на потилиці й біля очей – зелені. Задоволений, повертаюся на місце, кладу поруч селезня. Чую постріл батька й бачу, як там падає качка.

Незабаром лет припиняється. Уже приблизно десята година. Зачекавши ще з півгодини й більше не вистріливши, ми збираємося разом і пливемо до протоки через плесо. Протока схожа на гарну нешироку річку з невеликою течією і піщаним дном, піднятими, трав'янистими берегами з осокою, запашною болотною м'ятою і яскраво-зеленим високим лепешняком. Вибравши зручне місце, причалюємо до берега з пісочком. Виходжу на скошену луку. Кілька метеликів-білявок миготять над зеленою травою, поруч лугова жовтушка сідає на рожеві голівки конюшини. У повітрі виблискують крильцями різнобарвні бабки. Біля лозових кущів знаходжу й збираю сухі гілки. Розводжу багаття, і починаємо варити мисливський суп. Після обіду батько зібрав свій триколінний бамбуковий спінінг і почав рибалити в протоці, піймавши з перших же закидів щуку з кіло. Вона попалася на гачок блешні знизу за щелепу. Брала ще одна щука, але зійшла, і більше клювань не було.

Сонце почало припікати, стає спекотно. Купаємося з піщаного пляжика, вода в протоці холодніша, ніж на плесі. Приблизно о 16 годині небо поступово почали затягувати шаруваті хмари. Напевно, знову збирається на дощ… Вирішивши не затримуватися, швидко склали рюкзаки й попливли на мисливську базу здавати човен.