Колірний компонент активності хижака

Олег Смірнов

Травень, 2018 рік

Окуневі й жерехові «котли» – унікальні явища. Риба ловиться в цей час на все, головне, потрапити принадою в зону її буйства. У Карелії на луді-кам'яній підводній височині я вперше стикнувся зі щучим «котлом». Під час виведення великої щуки верхнє коліно моєї «Дайви» переламалося на дві частини, й далі стався обрив волосіні. Швидко прив'язавши нову блешню, почав закидати її частиною спінінга, що лишилася, і до припинення цієї короткої навали встиг піймати дві великі щуки. Також на Оскольському водосховищі вдалося спостерігати незвичайний судачий «котел». Після кожного закиду поплавцевої вудки на перловку ловився півкілограмовий судачок, який, імовірно, підійшов до підгодованого місця по малька.

Розраховувати на такі випадки на кожній риболовлі не доводиться, вирішувати ж питання, на що ловити, треба завжди. Сьогоднішні пропозиції виробників штучних принад для лову хижої риби вражають своєю різноманітністю. Принади відрізняються за конструкцією, формою, але ще більшою мірою за колірною гамою й формою розфарбування. Колірне розфарбування включає як природні кольори, властиві тому чи іншому виду риби, так і фантазійні, яких у природі не існує. Після вмовляння і рекомендацій деяких продавців новачки, та й не тільки вони, часто губляться. На інтернет-порталах і в періодичних спеціалізованих виданнях матеріалів на тему вибору кольору принад вистачає, але практично ніхто з авторів не ставить останньої крапки над «і». Значною мірою це пов'язано з не до кінця вивченими особливостями зору риб, що є складником єдиного біологічного організму.

Оскільки всього запропонованого колірного різноманіття принад не перепробувати, то захотілося скласти власне уявлення про межі, у яких колірний компонент може бути успіхом у риболовлі. Інтерес до цього питання викликаний і можливістю критичного переосмислення особистого досвіду в ловлі окуня, щуки, судака, сома й жереха.

Видимий спектр для риб збігається зі спектром електромагнітних хвиль людини й займає діапазон 380-780 нанометрів. Як і в інших вищих хребетних у риб за зображення відповідають фоторецептори – палички й колбочки, що розташовані у сітківці ока. Палички не створюють детального зображення, реагують на слабоосвітлені об'єкти, вони в сотні разів чутливіші за колбочки до світла й переважають у глибоководних риб. Колбочки, навпаки, реагують на добре освітлені об'єкти й відповідають за розрізнення кольорів. Кількість, різновид і співвідношення між колбочками й паличками в кожного виду риб різні. Наприклад, у сома повністю відсутні колбочки, у миня це співвідношення 200:1 на користь паличок, у щуки, окуня й судака вони у різних, але порівнянних пропорціях.

Риби сприймають колір предметів після їхнього опромінення сонячним світлом. Світло, зі свого боку, проникаючи в глиб води, втрачає свою енергію тим швидше, що довшою є його хвиля й що більшу відстань проходять світлові хвилі у воді. Червоні й оранжеві хвилі як найбільш довгохвильові поглинаються насамперед, і залежно від чистоти води на глибинах 3-7 м колір, який від них сприймається, перетворюється на чорні тони різної насиченості. Потім настає черга жовтого кольору, він поступово блідне, але на максимальних глибинах лову, характерних для лову судака й сома, ще буде помітним разом із зеленим і синім. На синьому кольорі видимий спектр хвиль закінчується й починається діапазон ультрафіолетових хвиль, якого риби не сприймають. Ультрафіолетові хвилі в деяких речовинах можуть створювати ефект флюоресценції – світіння. У фарбі деяких принад такі речовини використовують, але потрібно розуміти, що їхній ефект у сонячну погоду на малих і середніх глибинах і вночі сенсу не має.

Ефект поглинання світлових хвиль і відповідно зміни кольору принад залежить як від глибини, так і від відстані, на якій риба перебуває від принади. Наприклад, для риби на глибині 3 м і віддаленій від принади на 4 м по горизонталі колірне сприйняття принади буде таким самим, як якби риба стояла від неї на відстані як мінімум 7 м. Ця відстань, якщо користуватися термінологією світлосприйняття риби, можна назвати «колірною» глибиною. Під час використання в наведеному випадку червоної принади вона буде сприйматися рибою вже у відтінках чорного, а якщо жовтої, то в блідо-жовтих. Виникає природне запитанння, а наскільки можна використовувати закономірності в зміні кольорів із глибиною для вибору кольору принад? Ураховувати цей фактор потрібно, але, на жаль, він не може мати абсолютний характер. Причиною цього є відсутність твердої прив'язки риб до проживання на певній глибині. До того ж, як уже було зазначено вище, різні риби по-різному пристосовуються до яскравого й затемненого кольору й зі зміною глибини розпізнають кольори в контексті особливостей свого зору.

 У спокійному стані очі щуки, окуня, форелі й інших хижих риб, орієнтованих у пошуках жертви на зір, чітко розрізняють предмети на відстані до 1,5 м. Правильно підібрана за кольором, а, можливо, і за малюнком розфарбування принада, що потрапила якнайближче в зону видимості риби (рибалки називають це «потрапити рибі в голову»), буде атакована з більшою ймовірністю. Під час концентрації погляду на об'єкт, що розташований на більших відстанях, починає працювати м'язова система ока, що переміщає кришталик ближче до сітківки, це дає можливість збільшити дальність зору в прозорій воді в межах 10 і більше метрів. Така особливість пов'язана із твердістю кришталика, який на відміну від ока людини не змінює своєї геометрії.

Під час потрапляння принади в поле зору хижака ймовірність атаки залежить і від характеру її гри. У каламутній воді й за поганої освітленості гра принади набуває ще більшого значення. Пов'язано це з особливістю роботи фоторецепторів, які сприймають світлове подразнення й збуджуються тільки під час зміні їхньої освітленості. Якщо освітленість не змінюється, то фоторецептори не збуджуються, інформація не надходить у зоровий центр головного мозку й зорові образи стають невидимими. Тому за поганої освітленості об'єкти, що рухаються, сприймаються зором риби краще, а контрастність принад завдяки чергуванню кольорів підвищує їхню помітність. Помічено, що збільшенню контрастності принад сприяють комбінації таких кольорів як білий і чорний, жовтий і чорний, білий і червоний.

Час харчової активності та її тривалість у кожного хижака мають свої межі й особливості. Окунь найактивніший з раннього ранку й на вечірній зорі. У денний час його активність слабшає за винятком післянерестового періоду й початку осіннього жирування. Під час окуневих полювань у верхніх і середніх шарах води найкращими за кольором будуть принади, що нагадують його природню кормову базу. Темні принади добре працюють у сонячні дні. Великі особини незалежно від глибини прекрасно відгукуються на чорну п'явку і її замінники – силіконові червʼяки чорного й темно-коричневого кольору. Також окунь частий гість жерехових місць, як правило, він стоїть «на добиранні» нижче від жереха й охоче атакує як дріб'язок, що втратив орієнтацію через жереховий бій, так і безпосередньо жерехові принади. Не відмовляється окунь і від своїх родичів. Гарний результат можна одержати, використовуючи доречно дрібні, до 5 см, воблери, що плавають і повільно потопають, розфарбовані під окуня. Під час полювання на щуку окунь частий гість у прилові. Віддає перевагу він усі щучим обертовим блешням, підібраним за кольорами відповідно до освітленості й глибини. Окуні нерідко супроводжують принаду, водночас навіть чується їхнє плямкання, але завершальна атака відбувається не завжди. Для активізації окуня в таких випадках можна використовувати проведення зі змінною швидкістю, підйом принади на поверхню з короткочасною її зупинкою, нерівномірне проведення, використання борідки перед принадою, але ще краще підібрати колір принади, почавши найагресивніших тонів. Загострена цікавість – одна з характерних рис цього хижака.

Щука за часом харчової активності близька до окуня, але віддає перевагу полюванню із засідок, вибираючи для них зручне місце. Виявити такі місця часто вдається за сплесками, створюваними щучими кидками за здобиччю. Поняття травʼянка, глибинна або фарватерна щука досить умовні. Виходячи з вікової обережності, великі екземпляри віддають перевагу стоянкам на глибших місцях. Переважно вони перебувають поблизу від кормової бази, а це перекати, протоки, старі русла, входи в затоки й виходи з них та інші. Біля таких місць частіше можна зустріти трофейні екземпляри, а спонукальними факторами є як природні цикли, пов'язані з порами року, режимом стоку водойми, якщо вона зарегульована, так і природна потреба хижака в систематичному харчуванні. У короткочасні пікові моменти жиирування колір принади не такий критичний. За їхньої відсутності, та ще й за нинішньої її нечисленності у водоймах загального користування вибір підходящого забарвлення набуває першорядного значення. У верхніх і середніх шарах води, коли колір принад ще нагадує природні кольори, переваги щуки наближені до окуневих з тією різницею, що розмір принад слід обирати більший. Глибинний лов можна починати зі «срібла» незалежно від освітленості. Наступними за уловистістю кольорами можна поставити «латунь», «мідь», їхні комбінації й далі яскраві жовті й зелені кольори із вкрапленнями із блискіток і без, а також із флуоресцентним пігментом. У пізнішу осінню пору без знання щучих стоянок і максимально наближених проведень до зони видимості хижака результату не досягти. Цей час добре підходить для експериментів із контрастними, кислотними й різними комбінаціями з жовтого, зеленого й оранжевого кольорів і агресивно розфарбованими.

Коли щука бачить принаду, дивлячись на неї знизу проти світла, колір об'ємних принад узагалі може не відігравати жодної ролі. Око риби фіксує тільки її темний профіль і рух. У 1996 році на півночі Канади я побачив серію великих, від 15 см, незвичайних за конструкцією воблерів сірого кольору. Це був фанерний профіль завтовшки 4-5 мм, що за формою нагадував розрізану по горизонталі рибку. Попереду на заклепках кріпилася бляшана лопатка для заглибления воблера, знизу – три ряди великих трійників, які, імовірно, відігравали одночасно роль горизонтального стабілізатора, наприкінці – горизонтальний бляшаний хвостик. У рибальському магазині мені довго пояснювали, як щука піднімається з ями і йде з атакою на такий «силует». Як засвідчила подальша практика, продавець мав рацію.

Судак за часом харчової активності порівняно зі щукою значно сутінковіший. І цьому є пояснення. Око судака містить два типи колбочок. Колбочки більшого розміру відповідають за жовтий і жовтогарячий кольори, а меншого – за зелений. Окрім того, прозора оболонка ока містить речовинк гуанін, що має властивості відбивання. У підсумку колбочки вловлюють і пряме світло, і відбите від оболонки ока. Сумарний посилений сигнал надходить у мозок для подальшого оброблення, що й дає можливість судакові полювати за найслабшого сутінкового освітлення. Якщо врахувати, що оранжевий колір розпізнається тільки у верхніх шарах води, то для глибин, де судак переважно живе й полює, найкращими кольорами для принад є жовтий і зелений. Жовтогарячі відтінки будуть ефективними, насамперед, у водоймах із піщаними косами й кам'яними грядами, на які він часто виходить у ранкові години. Практика дає цьому безліч підтверджень, хоча й у денний, і в сутінковий час ефективні також сріблясті, білі й чорні кольори з різними графічними елементами білого кольору.

У міру того як судака ставало на Дніпрі менше, багато рибалок стало переходити на його ловлю у відвіс на живця. Для цього використовували важкі мормишки типу «голий вертоліт». Залежно від сили течії вага її обирался від 15 до 25 г, а живцем був природній судачий корм – бичок. Як виявилося, навіть із бичком успіх супроводжував більше тих, хто використовував не пасивне проведення, а «вертолітну» техніку.

Та ще більший парадокс полягав у тому, що на багатьох риболовлях у періоди осіннього збирання судаків на ямах найкращими принадами були не живці, а віброхвости й твістери насичених жовтих, зелених, сріблястих і білих забарвлень. Навіть більше, штучним принадам віддавали перевагу саме великі судаки. Стрибкоподібний перехід від сутінкового світла до темряви в багатьох риб приводить до короткочасної втрати зору й породжує перед останніми променями короткий період кормової активності. Окуні в цей час хапають принаду практично під час торкання нею берега, а щуки, вийшовши зі своїх засідок, відвідують перекати й інші кормні місця. Судак, володіючи кращим сутінковим зором, також активізується в ці хвилини, хапаючи все, що біля нього рухається і якось візуально ним ідентифікується. Саме цей короткий час, якщо знати, де судак тримається, часто є найпродуктивнішим для рибалки. Колір принади водночас практично не має значення, досить створити лише контраст із навколишнім тлом. Багато рибалок, особливо взимку, у цей час уже покидає свої лунки й поспішають додому. Але досвідчені, особливо з місцевих жителів, приходять перед самим заходом, ловлять до темряви з тих самим лунок, що «мовчали» до цього цілий день, устигають підняти кілька судаків. Звідси, імовірно, і з'являються байки про місцевих рибалок, які із примітивними й грубими снастями…

Жерех – денний хижак. Із весни й до пізньої осені полює у верхніх шарах води, переважно на перекатах, косах, на виходах із проток, струменях нижче від гребель, мостів та інших таких місцях. На ніч він залишається біля перекатів, особливо у спекотну пору, або йде на інші глибокі місця, що переважно перебувають поруч із місцями постійних полювань. У переднерестовий період жерех малорухливий і на глибинах, де він зосереджений часто за віковими категоріями, ловля його може перетворюватися на промисел. Ніколи не користувався такими природними слабкостями цієї чудової риби, а тих, хто це робить, зневажаю. Головним органом чуттів жереха під час вибора об'єкта атаки є його гострий зір. Полювання на жереха на малих ріках частіше відбувається із засідок і для нього підходить увесь окуневий і щучий арсенал принад розміром до 5-7 см у кольорах для малих і середніх глибин. Під час ловлі на великих водоймах із берега частіше використовується далекий закид. Принадою, яка водночас служить одночасно й вантажем, використовуються пількери, кастмастери, свинцеві тригранки, виконані під «гробик», а також спеціальні поплавці, обтяжені, такі, що потопають і плавають. Неодмінною умовою для такої снасті є розміщення перед принадою від однієї до трьох борідок на коротких повідцях.

Наведені тут принади й способи лову жереха є як би крайніми випадками. Залежно від обставин, можливе використання й інших комбінацій, зокрема під час ловлі з човна. Найактивніша ловля жереха відбувається під час його полювання, коли жерех дає про себе знати своїми виходами й маршрутами, виходячи на характерні місця концентрації дрібної риби. Тому «полюючи на мисливця», головне вгадати із точкою подавання принади, запропонувати правильну глибину й швидкість проведення. Жерех невибагливий до кольору принади. У більшості випадків вибір між білим і чорним. Можливо, це пов'язано з напрямком атаки, що відбувається, як правило, убік поверхні й проти світла. На окуневий манер навздогін жерех не атакує. Особисту перевагу під час ловлі жереха віддаю світлим кольорам борідок і неяскравим кольорам принад, що нагадують об'єкти його полювання.

Сом уважається нічним хижаком. У нічний час він часто відвідує мілководдя, а вдень переважно тримається на глибоких місцях у своїх укриттях. Під час полювання сом використовує нюх, слух і бічну лінію, але це не означає, що колір як фактор виявлення жертви не має для нього значення. Переважно сутінковий і нічний спосіб життя сома позначився на його зорі. Сітківка сома не має колбочок. Палички, зі свого боку, передають інформацію про яскраве світло як про білий, а всі інші менш яскраві кольори передаються як різні відтінки сірого. Водночас за низького рівня освітлення зір сома набагато чутливіший за зір людини, що дає йому можливість розрізняти предмети навіть уночі. Якщо не брати до уваги спеціальну ловлю сома із квоком, то на спінінг і у відвіс мені ніколи більше ніж один сом протягом однієї риболовлі не попадався. Але кожний екземпляр водночас сприймався як велика, насамперед, спортивна перемога, тому що всі сомики до 3 кг, а їх була більшість, випускалися.

Перший період активності сома настає перед нерестом. Саме в цей переднерестовий квітневий час під час ловлі судака на Десні на матову коливалку «Атом» було піймано мого першого сомика на 5 кг. Період основної активності сома – липень і серпень, а найкращий час для ловлі – рано вранці і на вечірній зорі. Але є моменти, коли соми виходять зі своїх укриттів і поводяться активно в денний час. Неодноразово помічено, що таке відбувається за різкої зміни погоди й особливо в передгрозовий час. В один із таких грозових липневих днів на старому руслі Дніпра на виході з ями сом на 13 кг атакував призначену для щуки латунну оберталку типу «Колорадо». Восени сома можна зустріти в місцях, що розміщені поруч зі збиранням судака, а в період переламів погоди з осені на зиму навіть на перекатах у не характерний для нього денний час. Одна з таких зустрічей відбулася на мілкому дніпровському перекаті, сом узяв велику світлу коливалку «Шторлек» із голограмою на опуклій її частині. Найчастіші осінні зустрічі із сомом були під час ловлі судака у відвіс. Протягом чотирьох осінніх сезонів із кількістю виїздів у кожному від 8 до 12 було піймано чотири соми: один на свинцевий вертоліт із білим хвостиком, два – на жовто-зелену «рапалівську» горизонталку й один – на вертоліт із живцем. Водночас у кожному із сезонів після короткочасної боротьби із сомом обривалося від однієї до трьох принад. Дивного в цьому нічого немає, снасть було налаштовано на судака з діаметром волосіні 0,23-0,25 мм. Сумнівів, що це були підходи сома, не мав. Тільки сом може відчуватися такими частими поштовхами, спричиненими його вузькою частиною тіла, що переходить у маленький хвостик.

Отже, «власне уявлення» про межі, у яких колірний компонент може сприяти успіху під час ловлі окуня, щуки, судака, жереха й сома, на сьогодні має такий вигляд:

  1. Колірне сприйняття риб утворюється після засвоєння фоторецепторами відбитого сонячного світла. У різних риб воно не однакове й пов'язане з умовами їх переважного проживання.
  2. У міру проникнення світла вглиб води воно втрачає свою енергію тим швидше, що довша його хвиля. Якщо розглядати практичні глибини до 15 м, то до 2-метрової глибини кольори мало відрізняються від природніх, далі інтенсивніше поглинається червоний, потім оранжевий, вони перетворюються на чорний і його відтінки, потім жовтий утрачає насиченість, лише зелений і синій будуть сприйматися з найменшими втратами.
  3.  Ефект поглинання світлових хвиль і, відповідно, сприйняття кольору принад залежить не тільки від глибини, але й від відстані, на якій риба перебуває від принади. «Колірна» глибина – це шлях світла до очей риби, пройдений по вертикалі й горизонталі. Наявність у воді домішок збільшує «колірну» глибину.
  4.  Хай як відповідає колір принади бажаній здобичі хижака, є фізична межа його розрізнення. У спокійному стані очі хижака чітко розрізняють предмети на відстані до 1,5 м. Під час концентрації погляду на об'єкт, що перебуває на великих відстанях, починає працювати м'язова система ока, що дає можливість збільшити дальність зору у прозорій воді в межах 10 і більше метрів. Активізувати зір хижака може принада, що проходить у безпосередній близькості від нього, а також інші фактори, зокрема проведення з періодичною заміною кольорів принад на помітніші й навпаки.
  5. 5.  Рухомі об'єкти в силу специфіки зору риб розпізнаються ними краще, а за поганої освітленості роль контрастності об'єкта, що рухається, зростає. Збільшенню контрастності принад сприяють комбінації таких кольорів, як білий і чорний, жовтий і чорний, білий і червоний. Чорний колір незалежно від «колірної» глибини залишається чорним, і із цієї причини в багатьох випадках для риби є найконтрастнішим.
  6.  Для окуня, що веде полювання у верхніх і середніх шарах води, забарвлення принад, що нагадують його кормову базу, будуть найприроднішими. Принади з елементами червоного кольору особливо привабливі. Темні принади добре працюють у сонячні дні. Гарний результат можна одержати, використовуючи принади, розфарбовані під окуня.
  7. Кольори принади для щуки у верхніх і середніх шарах води наближені до окуневих із тією різницею, що за розмірами вони мають бути більшими. Щука добре озивається на «класику»: гарна освітленість – темна принада, погана й сутінки – світла. Незалежно від освітленості глибинну ловлю можна починати зі «срібла». Другими кольорами за статистикою уловистості стоять «латунь», «мідь» і далі яскраві жовті й зелені кольори із вкрапленнями із блискіток і без. У сутінковий час ефективні принади із флуоресцентним пігментом, але потрібно пам'ятати, що без природнього підсвічування променями вони не світяться. Пізньої осені настає гарний час для експериментів із кислотними й агресивно розфарбованими принадами. Часто щука, що втратила харчову й рухову активність, реагує на них краще за всіх інших.
  8. У судака на глибинах його переважного проживання працюють сенсори, орієнтовані на жовті й зелені кольори. У якісь моменти з низки причин реакція судака на штучні жовто-зелені принади може навіть перевищити його цікавість до природної кормової бази. У денний і сутінковий час ефективні сріблясті, білі й чорні кольори з білим декором. У місцях із гарним освітленням починають працювати сенсори, орієнтовані на розпізнавання оранжевого кольору, що дає йому можливість ефективно полювати на мілководді. Судак, маючи кращий сутінковий зір, активізується в моменти стрибкоподібного переходу від сутінкового світла до темряви. У ці хвилини він особливо енергійно реагує на рухомі об'єкти незалежно від їхнього кольору.
  9. У більшості випадків ловля жереха відбувається під час його полювань. У цей час він добре помітний своїм характерним боєм, і питання його піймання більше лежить не в площині кольору принади, а в техніці її закиду й тактики ловлі. Для ловлі поблизу поверхні й на поверхні підходять усі принади, що імітують за кольором малька, на якого жерех полює. Вибір кольору борідок у більшості випадків обмежується білим і чорним. Для глибоководної ловлі біля перекатів переважно використовуються блискучі кастмастери й різні об'ємні однотонні принади, добре помітні на піщаних укосах.
  10. Зір сома незалежно від глибини реагує тільки на рівень освітленості, який передається йому від білого кольору до сірих тонів на дуже малій відстані. Основну інформацію сом одержує через смакові рецептори й органи слуху, які суттєво відрізняються від органів слуху окуня, щуки, судака, і складніше влаштовані. Зір сома тільки доповнює слух та інші чутливіші рецептори чуттів.