Про собаківництво жартома і всерйоз

В. Козак

Червень, 2018 рік

На фото: монгольський мисливський пес

Собаківництву в Україні нелегко, як, утім, і всьому іншому. Щоб не дискутувати («ПтР» 1/2018, «ПтР» 5/2018, ст. 7) – підібʼємо підсумки.

У собаківництві, як і в усьому іншому, ми маємо колоніальну спадщину. Це ні добре, ні погано – це спадщина. У країнах, що здобули незалежність мирно (як Канада або Австралія), нею користуються. У країнах, що вирішили боротися за незалежність (є до того підстави, як у сучасній Україні, чи ні – як у сучасній Кореї), із колоніальною спадщиною заведено боротися. Це необхідно, але з боку виглядає недолуго.

Практично, для собаківництва в Україні колоніальна спадщина означає, що потрібно (від)створити велике собаче минуле України. Поки виходить погано – як і все інше велике. Просто породи, на які ми претендуємо, уже визнано в іншому статусі. Це: карпатський гончак, хорт, кримський хорт (хоча я не знаю, що з ним зараз), південноросійська вівчарка, комондор (куманська собака), карпатська вівчарка (карпатин). Навіть те, що називають кавказькою вівчаркою, – тільки вичленована частина собак, розповсюджених від Кавказу до Балкан, як у південному, так і в північному Причорномор'ї (ще наприкінці 18 ст. найбільші пси жили в північному Причорномор'ї, про що повідомляє тодішня німецька «Економічна енциклопедія»). Офіційні кінологи (Fédération Cynologique Internationale FCI) нас не зрозуміють, коли ми почнемо перетягувати ковдру на себе… Та й нічого в стандартах порід міняти в цих породах поки не потрібно. Хіба що вся ця мало визнана балканщина: торняки, карпатини… там можна щось ще відрізати в напрямі карпатської вівчарки. Поки що варто популяризувати і шукати гроші на просування цих порід. На виставці 2017 р. у Броварах я бачив лише одного комондора… У багатих людей поки немає ні комондорів, ні південноросійських… Непрестижно (їм не розповіли…).

Тепер про робочі якості безпородних собак. «ПтР» писала років десять тому про прецедент у Німеччині, коли безпородний собака здобув диплом по кабану – хазяїн дотиснув консервативних німецьких мисливських кінологів. А помісі й безпородних собак використовували на полюванні завжди. Приклад чому – український/польський кундль, помісь мисливського й сторожового, якого використовували на кабанячих полюваннях. Сама назва кундль стала загальною для таких – різних і дивних – помісей. З погляду формальної логіки права, якщо собака працює, йому не можна відмовити в дипломі. Це не питання породи – це питання роботи. Питання в тому, по якій дичині вони можуть працювати. Зрозуміло, що не по козулі, з такими «гончими» у мисливській культурі боролися й нам слід стояти на своєму. А по кабану – то яка різниця, хто його за вуха тягає… Що буде з такими собаками в майбутньому, чи стануть їх розводити в надії одержати робоче потомство? Зрозуміло, що стануть. Що з ними робити – це питання майбутнього, його не можна вирішити заздалегідь.

Майбутнє собаківництва лежить не в Європі. Ну, визнають там ромських, або куцо-влахських собак із політкоректності… Майбутнє собаківництва – в Азії. Там повно собак, які мають ті самі робочі якості, закладені в їхніх генах, за які стоять кінологи. Приклад – Китай. Майже всіх собак там перебили в роки бідності за комуністів – щоб не заважали йти до комунізму. Тільки-но пішли до капіталізму й з'явилися гроші – китайцям відразу знадобилося велике собаче минуле. З гір спустили чунцинську собаку, як живого свідка величі династії Тан. Ми про нього розповімо, якщо коротко – по кабанах ці собаки працюють добре. Стандарт написав якийсь англієць – у китайців тепер є гроші не тільки на собак, але й на англійських кінологів.

І собак там, в Азії, ще є. Зокрема цікавих для нас. У Внутрішній Монголії автор побачив рудого гладкошерстого високоногого собаку й відразу згадав про «вижлів». Це довга й спірна історія. Щоб у ній розібратися, потрібно багато допитливості й доброї волі. Спочатку треба вивчити собак, із якими усе ще полюють монголи. Бо світ знає тільки одного банхара. А китайці вже думають про «монгольського собаку» – з рук у нас виривають. Тому що яких собак привели із собою на Русь половці?.. Не «монголи», як пишуть сусіди – спадкоємці й нащадки «татар». До нас, на Русь, собак привели половці.

Що стосується теле-кінологів, на жаль, їх, як і теле-екологів, нашими слабкими й роз'єднаними силами не зупинити. «Зелена чума» наступає, грант править сучасним світом, немає такого шахрайства й сваволі, на яке заради гранту не підуть… Я не знаю, що із цим робити. Це проблема культури. Коли колоніальна країна третього світу ломиться «у Європу», вона бере звідти найгірше, тому що кращого вибрати не може, не вміє, адже ще не знає, що «краще» для неї. Китайці страждали від «варварів» років сто тридцять (навіть під час головування Мао запозичали досить тупо), перш ніж навчилися їх використовувати (за Ден Сяопіна). Але Китай великий і сталий… У маленькій новоствореній Україні «євро-варварство», «евро-мавпування» знищить усе набагато швидше. Як і москвофільство.

Популяризуймо хоча б те, що знайшли, щоб під час наступної «українізації» хтось знайшов наше й не починав усе спочатку – як тут заведено.