Про стволи ІЖ-54

В*ячеслав Артеменко

Червень, 2018 рік

Наші читачі звертаються в редакцію із проханням прокоментувати чутки про те, що знамениті своїм боєм стволи рушниць ІЖ-54 виготовляли із «заготовок для авіаційних кулеметів ШКАС», чим, нібито й пояснюються їхні «вищі якості».

Насправді стволи авіаційних кулеметів ШКАС (7,62 мм) і гармат ШВАК (20 мм) виготовляли зі сталі 30ХН2МФ. Із неї також могли – на заміну – виготовляти стволи кулеметів ДШК (12,7 мм) і протитанкових рушниць ПТРД і ПТРС (14,5 мм). Зазвичай стволи цієї зброї виготовляли зі сталі 38ХСА – із трохи більшим вмістом вуглецю й меншим додаванням легуючих елементів.

30ХН2МФ – це легована електросталь зі складом (ДСТ 5632-51): вуглець – 0,25-0,35%, марганець – 0,35-0,65%, кремній – 0,15-0,35%, хром – 0,6-0,9%, нікель – 2-2,5%, молібден – 0,25-0,35%, ванадій – 0,15-0,30%. Таке додавання легуючих елементів було використано, щоб забезпечити роботу зброї з високою скорострільністю. З погляду технології виготовлення стволів вогнепальної зброї, це цілком звичайна кулеметна сталь середини 20 сторіччя. Сьогодні для виробництва стволів кулеметів М2 (12,7 мм) для армії США використовують сталь військової специфікації MIL-S-46047, а для авіакулеметів М3 (і стволів калібру 12,7 мм для цивільного ринку) – MIL-S-11595.

Згідно зі специфікацією MIL-S-46047, сталь має склад: вуглець – 0,45%, хром – 1,1%, молібден – 0,62%, ванадій – 0,25%. Сталь за специфікацією MIL-S-11595 – це комерційна 4150 зі складом: вуглець – 0,48-0,55%, марганець – 0,75-1,0%, кремній 0,2-0,35%, хром – 0,8-1,0%, молібден – 0,15-0,25%. У сучасній автоматичній зброї великого калібру для збільшення живучості ствола використовують лейнери (вкладиші) у патроннику, перехідному конусі й кількох перших дюймах нарізної частини. Лейнери виготовляють зі стеліту (кобальт – 75%, хром – 25%). Такий матеріал набагато краще витримує високу температуру й газову ерозію. Порівнювати сучасний кулемет М2 із ДШК – все одно що «Запорожець» із «Бентлі».

Якщо говорити про звичні для нас європейські рушничні сталі, то сучасна «Белер-Антініт» (Böhler Antinit, N680/EAS4, STL 4) має склад: вуглець – 0,54%, кремній – 0,45%, марганець – 0,4%, хром – 17,3%, молібден – 1,1%, ванадій – 0,1%. Межа текучості цього матеріалу 850N/mm² (86,68 кг/мм2). Таку сталь використовують для виготовлення гвинтівкових стволів під стандартні набої. Звичайна рушнична сталь – це Böhler Blitz (STL 2) із межею текучості 500N/mm² (51 кг/мм2). Межа текучості для зразка із загартованої й відпущеної сталі 30ХН2МФ – 80 кг/мм2. Тобто на рівні «Белер-Антініт». Для зразка зі ствольної сталі 50А після загартування й відпускання межа текучості становить 55 кг/мм2, тобто на рівні «Белер бліц». Під набої «магнум» із високошвидкісною кулею використовують сталь «Белер супербліц» (Böhler Superblitz, STL 7). Межа текучості цього матеріалу дуже висока – 1150N/mm² (117 кг/мм2). Із такою сталлю радянська сталь для ПТР (38ХСА, межа текучості 70 кг/мм2) і близько не лежала…

Стволи радянських рушниць у 1950 рр. виготовляли зі сталей 50А, 30ХН2МФА, 38ХСА. Але питання в тому, яких рушниць?

У березні 1946 р. при Тульському збройовому заводі було створено Центральне конструкторсько-дослідницьке бюро з іспитовою станцією (ЦКІБ). Його призначення «…посилення робіт із проектування нових зразків мисливської й спортивної зброї, об'єднання конструкторських робіт, що проводять на заводах, і систематизація науково-дослідної роботи в цій сфері…». Згідно з положенням про ЦКІБ (серпень 1946 р.), воно було провідним конструкторсько-дослідницьким бюро для всіх заводів Міністерства озброєння, які виготовляли мисливську й спортивну зброю.

Першою високоякісною рушницею стала ТС-1 (Тульська садочна №1, випускали в 1947-1951 роках, 103 одиниці). Як зразок для неї взяли популярні в Росії «Лебо». Наприкінці 1948 р. виріб модифікували, замість болта Грінера встановили засувку Перде, а стволи стали виготовляти разом із підствольними гаками. Стволи спаювали срібним припоєм ПСр40. Така технологія давала можливість гартувати й відпускати стволи на сорбіт і уникати локального відпускання металу під час паяння гаків високотемпературним припоєм.

Так з'явилася рушниця ТС-2 (1949-1960, 125 од.). Рушниці ТС-1, ТС-2 (крім кількох пізніх, з 1959 р) мали стволи і колодку зі сталі 50А, потім - 50АР - з присадкою бору для кращої цементації сталі. Такі ж стволи мали і ранні (до 1959 р) рушниці МЦ-11 (ТС-2 з подовженими подушками колодки і стволів, Модель ЦКІБ, 1951-1980, до 1960 - 540 од., Всього - 613 од.). Спочатку їх виготовляли з «болтом Гріннера», потім - з «засувкою Перде».

Рушниці ТС-2 ще на початку 1960 рр. стояли в деяких мисливських магазинах. При ціні 6500 руб. (1958) їх брали неохоче. При такій малій кількості й вискій ціні рушниці «високого класу» - як їх називали в ЦКІБ, були недоступні для військової та цивільної бюрократії. Спеціально для них виготовляли рушниці підвищеного класу на базі дешевих масових моделей. Тульський збройовий завод на базі рушниць ТОЗ-Б виготовляв рушниці «ПУК» «з підвищеними бойовими якостями». На базі цього виробу і виготовляли рушниці типу ТОЗ-Б «зі стволами з нержавіючої сталі» (30ХН2МФА?). Ці рушниці повинні мати на стволах клеймо «на замовлення ГАУ». Я особисто їх ніколи не бачив, але джерело заслуговує довіри. Все ця епопея закінчилася з виробництвом моделі БМ «з дуже хорошими технічними та бойовими якостями» - і стволами із загартованої сталі. Можливо, що такі ж рушниці - зі стволами з 30ХН2МФА на базі ранніх (без муфт) ІЖ-49/ІЖ-54 на замовлення ГАУ виготовляли й в Іжевську. Але, доказів цього поки що у мене немає.

У 1959 р. у СРСР дізналися про існування вертикалок «Бос» – їх привіз М.Д. Покровський, головний тренер радянської збірної зі стрілецького спорту. Але «Бос» не вийшла… Так створили рушницю МЦ-9 (1959-1974 роки, 83 од.)

Іх 1959 р. ЦКІБ стало застосовувати сталі 30ХРА й 30ХН2МФА для виготовлення стволів, ствольних коробок і деяких деталей механізму. Надалі стволи всіх рушниць ЦКІБ і ствольні коробки спортивних рушниць робили зі сталі 30ХН2МФА. Сталь 30ХРА обмежено застосовували для виготовлення деталей механізму, а сталь 50РА – для виготовлення ствольних коробок деяких мисливських рушниць. Бойові пружини робили переважно зі сталі 50А, також були спроби використовувати для цього інструментальну сталь В8А.

Причина такого переходу на військові сталі цілком зрозуміла – вони стали доступними з відомчих причин. У 1959 р. постановою Радміну № 1423 від 31 грудня ЦКІБ було перепідпорядковано Державному комітету з оборонної техніки. 28 квітня 1960 р. наказом №171 Державного комітету з оборонної техніки ЦКІБ СОО було доручено розроблення бойової стрілецької зброї.

Слід розуміти, що рушниці МЦ – це аж ніяк не масові рушниці ІЖ-54. У 1959 р. рушниця ІЖ-54 – «штучна із хромованими каналами стволів і патронниками» (для сталі 30ХН2МФА це марне покриття) пропонували за 1800 руб., і це було дорого для населення. Так створили ІЖ-58 за 700 руб.

Зверніть увагу на колір сталі стволів...