Ведмежий ніж Андреєвського

В*ячеслав Артеменко

Червень, 2018 рік

На фото: ніж Самсонова

Говорячи про застосування ножа на ведмежому полюванні, слід розуміти, що він був останнім засобом самооборони – коли звір підминав людину під себе й продовжував рвати. Як пише Сабанєєв: «За неминучої небезпеки, коли ведмідь кинувся після пострілу, найкраще за все вихопити ніж, упасти на спину й потім розпороти йому черево. На людину, яка лежить, ведмідь ніколи не кидається так злобливо й стрімко, як на ту, що стоїть, у якої майже завжди спочатку вибиває з рук кинджал або рушницю, а потім збиває лапами самого мисливця. Загалом, ведмідь рідко пускає в хід зуби, а більше діє пазурами».

Про власний досвід атаки ведмедя пише Лялін: «Розлючений поранений звір мчить мені на багнет… Осічка… Кидаю рушницю вбік, розраховуючи, що звір, розлютившись, схопиться за рушницю, а сам хочу вирвати кинджал із піхов. Та де там – ведмедиця кидається до мене по-собачому й хапає мене за ногу вище від колін зубами. Рвонула, почала трясти, потім, обпершись лівою лапою, замірилася правою зірвати мені череп. Побачивши неминучий кінець моїм гастролям, я схопив правою рукою її під горло, ліву поклавши на шию, бажаючи захистити потилицю від її маневру зірвати череп. Вона зачепила мені лише вухо. Сиджу під грудьми ведмедя, маючи праву її лапу біля стегна, спостерігаючи над собою її маленькі, лиховісні вічка й окроплену моею кров'ю пащеку, тримаю її правою рукою, не даючи можливості дістати мій череп, і кричу «Стріляй. Стріляй!»… Звір почув прийом собаки й кинувся за ним…».

Як «ведмежі» в Росії використовували різні ножі німецької й англійської роботи. Наприклад, ніж фабрики «Франц Френцель» у Ніксдорфі (Австро-Угорщина) з однолезним клинком 23 см, вістря спущене, хрестовина двостороння зі щитком, має назву Standhauer. У магазині Клещевськи (Берлін) такий коштував 11,5 р.м.

У прейскуранті магазину Чижова (С.-Петербург) його позиціонували як «ведмежий ніж»: «Клинок із найкращої сталі, рукоятка рогова, в оправі з білого металу, піхви обтягнуті шкірою з наконечниками, ціна ножа із клинком 23 см – 7,50 руб.». У прейскуранті торгового дому «Фальковський і Широкоряденко» (Москва, 1910/1911) він також позиціонується як «кинджал ведмежий, чудової роботи, клинок 7 вершків (31,5 см), піхви кольорової шкіри, у металевій оправі – 7,50 руб.».

Автором дизайну найзнаменитішого «ведмежого ножа» є Андреєвський Михайло Володимирович (1849-1903 рр.), єгермейстер Найвищого двору (великих князів Романових), гвардії полковник, дійсний статський радник, автор книги «Мисливські записки» (видані в 1909 р.). Навесні 1894 р. у журналі «Природа й полювання» М. Андреєвський опублікував статтю «Щодо нововинайденої механічної рогатини князя О.О. Ширінського-Шихматова». У ній, зокрема, докладно описано історію створення «ведмежого ножа»:

«У крайніх випадках боротьби, хоча б для останнього удару по ведмедю, необхідно мати в руках холодну зброю, тобто рогатину й ніж через те, що зазвичай буває, що або не встигаєш не тільки перезарядити, але навіть перехопити запасну рушницю, тому доводиться використовувати холодну зброю, або ж побоюєшся пострілом поранити товариша, що потрапив під ведмедя, якого не знімеш із підім'ятого інакше, як ножем або рогатиною.

Почну з опису вживаних мною ножа й рогатини. Найзручнішим ножем я вважаю ніж американської системи з деякими доданими мною змінами. Ці ножі мають двосічний клинок, загострений до кінця й із кровостоками з боків, шість вершків довжини (26,7 см), один вершок ширини (4,45 см) і вісім міліметрів товщини. Клинок відділяється від рукоятки сталевою поперечиною, кінці якої повернуті в різних розмірів викрутки, рукоятка із міцнопородного дерева тримається на клинку широким гвинтом. Носять цей ніж на поясному ремені в дерев'яних, обтягнутих чорною шкірою піхвах, кінці яких оброблено воронованою сталлю. Розміри ножа й вага його так розраховані, що він досить зручно тримався в руці і ним спритно можна рубати, колоти, різати й розпорювати натиском догори або донизу. Перший такий ніж чудово виготовив мені тульський майстер Єгор Самсонов, а потім такі ножі стали робити на Златоустовському казенному заводі».

Чому й коли Андреєвський розробив свій ніж? На фото з полювання в Біловезькій пущі (1885 р.) видно, що він носить кавказький кинджал. У щоденнику за лютий 1885 р. є навіть розповідь, що роз'ясняє стосунок автора до такої зброї. «Ведмідь натрапив на єгеря Половцева. Цей єгер-кур'єр ніколи не бував на ведмежих полюваннях. На поясі в нього висів величезний черкеський кинджал, такий, якими ті на парі рубають одним махом голову волові. Така зброя гарна тільки у вмілих руках, а отут виявилася недоречною… Замість того, щоб розрубати ведмедя, він сам собі сильно порізав кинджалом палець на лівій руці й ніс. Ведмідь сильно покусав ноги кур'єра бідолахи…».

У щоденнику за квітень 1887 р. є запис про мисливський ніж Андреєвського: «От і добре, що завжди ношу із собою мисливський американський ніж, яким можна й рубати, і колоти, ним спорудили пліт». Очевидно, що це ніж типу «боуї» шеффілдського виробництва, можливо, фірми «Роджерс», вироби якої були популярними в Росії. Зазвичай клинки «боуї» другої половини 19 ст. із довжиною 20-30 см і шириною 4-5 см мають товщину 4,8-6,4 мм і широкі спуски, смуга в клинку й хвостовику поступово тоншає до кінців. Для універсального ножа це нормально, інакше він був би непід'ємним. Ножі-«боуї» із Шеффілда із клинком завдовжки 22-23 см і шириною 30-40 мм мають масу 240-250 г.

Однак таке рішення (як і «сухе» – тверде гартування) привело до того, що серед російських мисливців їхні леза вважалися крихкуватими. Сабанєєв (Мисливський календар, 1892 р.) наводить таку думку: «У Роджерсівського часто кришиться й ламається лезо». Імовірна причина такої оцінки – різниця вимог. George Peress Sanderson пише про англійські мисливські ножі («Тринадцять років серед диких звірів Індії», 1879): «Ножі-«шикарі» рідко зроблені з досить м'якої сталі для легкого заточення. Вони можуть служити для завдання уколів, але для таких цілей, як зрізання гілок або оброблення тугі немає нічого кращого за ніж м'ясника».

Роз'ясню особливості дизайну Андреєвського. Для спеціалізованої зброї був потрібен масивний, не ламкий клинок. Сам Андреєвський пише, що в ножі для добивання великих тварин важливі дві якості: широкий клинок і асиметричне, круто спущене вістря. Перше сприяє завданню широких «зяючих» ран і впусканню в них повітря (наслідок яких – пневмоторакс), друге – перешкоджає втиканню вістря в кістках (таке вістря зісковзує), і робить його міцнішим на злам. Сабанєєв пише: «Клинок із дещо закругленим кінцем зручніший тим, що під час удару в ребро не застромиться в останнє, а тільки ковзне по ньому».

Ще одним знаковим елементом дизайну Андреєвського є «широкий гвинт», що утримує черешок рукояті. Як пише Сабанєєв: «Головне – вони (мисливські ножі золінгенівської роботи) мають дуже неміцні й тонкі хвости». Золінгенівські кинджали із клинком 8 дм, згідно з каталогом Чижова, мали масу 340 г. «Ножі-кинджали» фірми «Роджерс» «високої роботи», як правило, мають широкі середники.

Статтю було опубліковано в 1894 р., а сам ніж Андреєвський розробив не раніше від 1887-го й не пізніше від 1890 р. Відомий ніж фірми «Шаф», аналогічний за дизайном до вищеописаного, датований 1891 роком.

Зі статті Андреєвського випливає, що Самсонов виготовив лише зразок ножа й не був монопольним виробником. Як пише Сабанєєв (1892): «Щодо цього найкращими треба визнати ножі, які роблять у Златоусті, де за 7 руб. можна одержати (з пересиланням) дуже гарний ніж із вензелем». Перші ножі дизайну Андреєвського випуску Златоустовського заводу продавали в с.-петербурзькому магазині гірського департаменту Міністерства державного майна. Також їх можна було замовити поштою в конторі заводу. У ГІМ зберігається ведмежий ніж златоустовської роботи, що належав графу Льву Миколайовичу Толстому. Розміри відомого авторові ножа Златоустовської фабрики: загальна довжина – 34 см, довжина клинка – 22 см, ширина – 3,5 см, товщина – 7 мм. Одна з гілок хрестовини (з боку леза) може бути оформлена як викрутка. На п'яті клинка – виконане високим травленням клеймо, той самий «вензель» – гербовий орел і напис «златоустъ оруж. фабр.».

Ще одну групу ножів Андреєвського становлять вироби фірми «Шаф». Ножі дизайну Андреєвського роботи Шафа пропонував І.І. Чижов (С.-Петербург), каталог 1911 р. «Ножі роботи придворного майстра «Шаф із синами» у Петербурзі. Ведмежий ніж. Масивний клинок із відмінної сталі, рукоятка з рога буйвола, піхви обтягнуто перською шкірою й вставлені металеві, міцно виворонені наконечники. Клинок і ручка ножів цих строго пропорційні, чим і досягається точність і сила удару. Довжина клинка в дюймах – 7 (17,8 см), 8 (20 см), 10 (25,4 см), ціна 12, 14, 16 руб., портупея 1 руб.» Дизайн і розміри, подібні  до опису, має ведмежий ніж, маркірований «ШАФЪ СЫНОВЬЯ/С.ПЕТЕРБУРГЪ»: довжина клинка 10 дм (25 см), ширина 4 см, спуски вістря помітно асиметричні, долик зміщено до фальшлеза. Розміри клинка іншого ножа від Шафа: 27х3,7-3,8 см, довжина всього ножа – 39 см, ширина хрестовини – 8 см. Ніж Шафа («I призъ заводчику лягавыхъ собакъ», Московське товариство полювання, 1913 р.) має розміри 320/190/33/4 мм.

О.О. Ширінський-Шихматов («Ведмежими слідами», 1900) пише: «Із мисливських ножів, придатних для ведмежого полювання, на мою думку, найкращий – це ніж роботи Самсонова в Тулі Імператорського товариства, що одержав за свої вироби на ювілейній виставці правильного полювання в 1898 році звання постачальника цього товариства. Ніж цей, або кинджал, дуже простий, але витонченої й міцної роботи. Він двосторонній і має посередині лоток для стоку крові. Довжина кинджала 27 см, ширина 4 см. Піхви дерев'яні, обтягнуті шкірою; кінець забито воронованою сталлю…»

У доступних авторові каталогах вироби Самсонова з'являються досить пізно. Торговий дім «Я. Зиміна вдова й С. Никифоров» (Москва) у прейскуранті 1898 р. їх не пропонує. Вони з'являються тільки в прейскуранті 1901 р.: «Ведмежий ніж. Клинок із найкращої сталі, у шкіряних піхвах зі сталевими воронованими наконечниками, рукоятка чорного дерева. Ножі ці особливо зручно тримати в руці, чим і досягається велика сила удару».

До номенклатури ведмежих ножів Самсонова входять однотипні вироби із клинком завдовжки 4 (17,8 см), 5 (22,2 см), 6 вершків (26,7 см) і вартістю 12, 14, 17 руб. Пропозиція й ціна залишаються незмінними й у каталозі 1911/1912 рр. У новому каталозі 1913 р. пропонують ведмежі ножі Самсонова із клинком 3 ½ (15,6 см), 4 ¼ (18,9 см), 5 (22,3 см), 6 (26,7 см) вершків вартістю 15, 17, 19, 21 руб.

А.А. Битков в «розцінці» 1908/1909 рр. і на 1913/1914 рр. пропонує «ведмежий ніж роботи постачальника Імператорського товариства полювання Єгора Самсонова в Тулі або фабрики Шафа й Вюстгоф у Золінгені, клинок зі сталі найвищого сорту, чудового гартування, рукоятка чорного дерева, піхви обтягнуті зміїною шкірою, сталеві наконечники оксидовано в чорний колір, довжина леза: 7,5 дм (19 см) – 15 руб., 8,75 дм (22,2 см) – 18 руб., 10 дм (25,4 см) – 20 руб.

Торговий дім А.М. Дьомін і С.Т. Павлов (Москва) у каталозі 1913/ 1914 р. і 1915/1916 рр. пропонує «ножі на ведмедя роботи Самсонова в Тулі, з піхвами: довжина клинка – 7,5, 8,75, 10,75 дм (27,3 см), ціна 13, 14, 16 руб.».

У збережених ведмежих ножів роботи Самсонова із клинком завдовжки 22-27 см ширина клинка становить 5-5,5 см, товщина 8 мм, довжина рукояті 11-12 см, ширина 32 мм, товщина 12 мм. Плази клинка мають різну ширину (у більшому ножі) з боку леза – 3 см, з боку фальшлеза – 2,5 см, долик – по грані. На малюнках він видається зміщеним до фальшлеза.

У СРСР ножі за зразком «самсоновських» виготовляли на Першому збройовому заводі в Тулі в 1920 рр., також – у 1930 рр. на Златоустовському інструментальному комбінаті.

Серед письменників-ведмежатників Лялін залишив, мабуть, найбільше згадок про використання ножа на полюванні:

«Слава долі, ведмідь дворічний, візьмемо без особливого інциденту собаками… Собачки стали позитивно вертіти ведмедя. Микола Іванович і Черепанов ціляться, я з ножем у руках як кухар над курчам кричу: «Обережніше, не зачепи собак». (1897)

«Стріляти немає можливості ні мені, ні Гаврилу. Шукаю ніж, забувши, що ремінь обірвався під час руху до барлога, і я його віддав Тимофієві, який засунув ніж за халяву. Кричу «Давай ніж!», але той боїться близько підійти й кидає мені його здаля. Ніж потонув у снігу, не відразу я його намацав і, вихопивши з піхов, підбіг до бійки. Тільки-но я підскочив із ножем до цієї групи, як ведмідь кинувся на мене, здибивши… Я, нахиливши голову й захистивши обличчя зігнутою лівою рукою, устиг ударити ножем ведмедя під лопатку, всадивши по саму рукоятку, і звір упав. Ведмідь був бурим самцем на п'ять пудів.

Багато мені довелося до цього випадку й після нього вбивати ведмедів, брати живцем, але на ніж приймати більше не доводилося». (1902)

«Ведмідь (молодий) підім'яв собаку вдруге. Я схопив за вуха звіра й скинув із собаки. Ведмідь піднявся… Я тоді вирвав ніж і, ударивши ведмедя під лопатку, стягнув його з Дамки (собаки).

«Я вирішив зняти шкуру негайно на місці. Мосею дав кинджал Самсонова (тульського) і пішла робота». (1904)

«Ведмідь сунувся, але знову став підніматися, я вистрілив у напівлежачого. Виціливши під лопатку… Але він усе ще ворушиться… Я сам висмикую ніж, виявляється, у товариша немає зарядів, та й вони були зайвими, тому що боєць уже не міг скинути собак. Я підбіг і вдарив його ножем під лопатку. Маневр багато хто вважатиме, можливо, зайвим, але я його не зраджу, поки полюю». (1904)