Рушниці «Мурата»

В*ячеслав Артеменко

Червень, 2018 рік

Першою сучасною мисливською зброєю японського виробництва стали гвинтівки й рушниці «Мурата». А першим конструктором сучасної зброї в Японії є Цунейоші Мурата (Tsuneyoshimurata 1938 – 1921). Васал Сацума, найкращий стрілець свого клану, він брав участь у війні Бошин, воював.

У 1871 р. Мурата – капітан піхоти, у 1874 р. одержав посаду в третьому департаменті штабу армії. У 1875 р. його відправили для вивчення стрілецької справи в Європу. У Франції Мурата зацікавився гвинтівкою Гра М 1874. Причиною такого інтересу була можливість конверсії шпилькових гвинтівок «Shiasupo» («шаспо»), що були на озброєнні японської армії, під унітарний набій. У 1875 р. у межах підготовки японського виробництва конвертованих гвинтівок Шасспо-Гра Мурата відвідує Францію, Німеччину, Швецію, вивчає різні зразки зброї, контактує із німецькими субпідрядниками. У нього готовий власний проект такої конверсії. У рідне місто Кагосіма Мурата повертається буквально напередодні повстання Сайготакаморі.

Повстання в Сацума 1877 р. (геть перекручене в американському фільмі «Останній самурай») завадило цим планам. Через те, що уряду для спішно мобілізованої армії треба було багато зброї, вибір було зроблено на користь гвинтівок «Sunaidoru» («снайдер»). Програму конверсії гвинтівок «шаспо» було заморожено. Під час цієї війни Мурата, хоча сам із Сацуми, боровся на боці урядових військ, був поранений. У 1877 р. він – майор, стрілецький інструктор у військовій школі Тояма. Мурата був відомий своїм мистецтвом стрілянини, брав призи на японських і міжнародних спортивних змаганнях, він багато зробив для налагодження стрілецької справи в японській армії.

У 1879 р. військовими було ухвалено рішення про створення японської гвинтівки. У 1880 р. Мурата запропонував власну розробку, засновану на конструкціях Гра М 1874 і Бьюмонта М 1871. Запропонований ним набій 11х60 R також був фактичною копією французького 11x59,5 R, як його позначали японці (таб. 1). Оригінальним рішенням Мурати виявився ствол із п'ятьома нарізами, тоді як Маузер для своєї гвинтівки М 1871 запозичив французький, із чотирма нарізами, від «шаспо». Тоді вважалося, що непарна кількість нарізів сприяє рівномірному втисканню кулі в нарізи. Так ствол британської гвинтівки «енфільд» («снайдер») мав три нарізи, а Мартіні-Генрі, що прийшла їй на зміну, – сім нарізів. У японських джерелах довжина ствола «Мурата» вказана 840 мм, як у гвинтівці Мартіні-Генрі. Однак обмірювані стволи мають довжину 820 мм, як у гвинтівки Гра.

Гвинтівку взяли на озброєння в 1881 р. як зразок 13 року ери Мейдзі. Одночасно конвертували й частину гвинтівок «шаспо» – за зразком японської гвинтівки. Вони відомі як «гвинтівки Мурата передільні Shiasupo (Shiyasupo)». Самого Мурату в жовтні 1881 р. було призначено директором Токійського арсеналу.

У 1884 р. Мурата – уже полковник і директор Токійського арсеналу, додав до конструкції деякі зміни й спрощення. Масове виробництво нової зброї почалося в травні 1884 р. і вже в 1886 р. гвинтівки «Мурата» замінили у військах застарілі «снайдери». Модифікована гвинтівка одержала найменування зразок 18 року (1885). Розглянемо обидва зразки разом.

Затвор Мурати відрізняється від затворів Шаспо/Гра, Маузера, Бьюмонта відсутністю знімної поворотної личинки затвора. Зведення ударника здійснюється під час відпирання затвора його поворотом угору. Запирання – одним бойовим упором, оформленим як приплив затворної рукояті. Кут відпирання затвора в 90 градусів є перевагою системи Маузера-Гра-Мурати порівняно із системою Бердан-2, де він становить лише 45 градусів. Таке рішення значно міцніше й довговічніше.

Особливістю конструкції Мурати, запозиченої в Бьюмонта, є використання двуперої V-подібної бойової пружини. Така пружина (японська назва – у формі соснової голки) була звичною для місцевих зброярів, а робити дивовижні спіральні пружини гарної якості в них довго не виходило. Як і в конструкції Бьюмонта пружина розміщена в порожній затворній рукояті. Тому та й має такий масивний вигляд й у торці заглушена гвинтом. Однак спосіб діставання й установлення пружини зовсім різний. У затворі Бьюмонта рукоять складана. У затворі Мурати – суцільна, з порожниною для пружини.

Ще однією особливістю конструкції, незвичною в сучасній зброї, є наявність тільки екстрактора, відбивача немає. Таке саме рішення було використано й у гвинтівках Маузера й Гра. Підпружинений екстрактор захоплює закраїну гільзи вже в патроннику. Стріляну гільзу можна забрати з вікна ствольної коробки або викотити, нахиливши зброю вправо. У «Мураті», як і в «Бердані», потрібно було вкладати набій у патронник, а не всовувати його туди затвором – як ми звикли в магазинних гвинтівках.

У затворах Маузера, Гра й Бьюмонта екстрактор короткий і встановлений у поворотній личинці затвора. У затворі «Мурати» довгий пластинчастий екстрактор просто вставлений у кільцевий паз на стеблі затвора й рухається в поздовжньому пазу ствольної коробки. Таке рішення Мурати є переосмисленням конструкції затвора Маузера, де планка затворної личинки, що рухається в пазу ствольної коробки, забезпечує положення личинки щодо стебла затвора, що повертається на 90 градусів. Можна сказати, що Мурата створив рішення, подібне до майбутнього перстеневого екстрактора знаменитої конструкції Маузер 98. Однак сам екстрактор Мурати вважається слабким місцем його конструкції. При витягнутому затворі ця частина просто випадає.

«Мурата» не має запобіжника. Ударник можна плавно спустити, закриваючи затвор при натиснутому спусковому гачку.

Основна видима відмінність між зразками 13 і 18 року полягає в будові останова затвора. У першому зразку він установлений у пазу припливу затвора й рухається зовні – по скосу вікна ствольної коробки. Таке рішення використано у гвинтівці Маузера М 1871. У другому зразку останов затвора внутрішній і замикає ствольну коробку в її задній частині знизу.

У гвинтівці зр. 18-го року було вдосконалено також систему аварійного відведення порохових газів, наприклад, при прориві капсуля. До газовідвідного кільця за зразком модифікації Гра М 1874/80 року, нарізаному у ствольній коробці за патронником, було додано два газовідвідні отвори в патроннику, видимі під час погляду на зброю зверху. Інші відмінності мають технологічний характер, зокрема, не взаємозамінні ударники різних моделей. Приклади гвинтівок зр. 18-го року також коротші, адаптовані до розмірів малорослих японських стрільців.

Усього Токійським арсеналом було виготовлено приблизно 60000 гвинтівок М13 і 81000 гвинтівок М18, також орієнтовно 10000 кавалерійських карабінів М18. Нумерація гвинтівок суцільна, найвищі з відомих номерів – десь 152 000, карабіни мають окрему нумерацію. Виробництво в Токійському арсеналі ще не мало замкненого циклу, зокрема, використовували імпортну сталь і готові стволи бельгійського виробництва.

У лютому 1883 р. Мурату надали звання полковника. У 1890 р. він вийшов у відставку з поста директора арсеналу. У нагороду за організацію масового виробництва зброї Мурата одержав звання генерал-майора запасу, став членом Палати Лордів. У 1896 р. як визнання військових заслуг йому було даровано титул барона.

Гвинтівки «Мурата» зр. 13-го й 18 років використовувалися японською армією під час завоювання Тайваню в 1886 р. У японо-китайській війні 1894-1895 рр. і в російсько-японській війні 1904-1905 рр. використовувалися переважно гвинтівки «Мурата» зр. 22 року. Кулі саме цієї зброї завдавали важких поранень, про які згадують у російській літературі. Японські джерела стверджують, що одна резервна дивізія була озброєна гвинтівками «Мурата» зр. 13 року.

Після війни гвинтівки «Мурата» було знято з озброєння японської армії, а збережені запаси частково використовували для експорту (Корея, Китай, Філіппіни) і як навчальну зброю. Наприкінці Першої світової війни деякі гвинтівки було перероблено на рушничні гранатомети за французьким зразком VB. Востаннє гвинтівки «Мурата» використовували для озброєння ополчення наприкінці Другої світової війни.

Гвинтівки «Мурата» брали участь в «інциденті з «Нунобікі-Мару». Експорт зброї в азіатські країни був одним з інструментів паназійської політики Японії, спрямованої на вигнання білих колонізаторів. У червні 1898 р. філіппінський революційний уряд (Катіпунан) за посередництва Суні-Ятсена звернувся до уряду Японії із проханням продати зброю для боротьби з американськими «визволителями». Японія надала надлишки зброї – партію гвинтівок «Мурата». Однак у липні 1899-го транспорт зі зброєю «Нунобікі-Мару» затонув у Східно-Китайському морі внаслідок тайфуну.

Цивільна кар'єра «Мурати» виявилася значно довшою, ніж військова. Ще в 1881 р. Кандзіро Мацуя, зброяр клану Okakae, працюючи в арсеналі під керівництвом самого Цунейоші Мурати, поєднав затворну групу «Мурати» зі стволом, ложею і спусковим механізмом традиційної зброї. Але невідомо, наскільки така переробка була поширеною. За описом збережених зразків не можна зрозуміти, під які набої таку зброю виготовляли. Можливо, калібр був .58/28/14 мм. У 1850 рр. у Японії виготовляли капсульні рушниці такого калібру.

Після війни Босін і повстання в Сацума центральний японський уряд забрав зброю в прибічників сегуната й кланів, що програли. Потім частину її продавали населенню як цивільну. Накопичилося її чимало. За даними за грудень 1887 р. (Мейдзі 17) у префектурі Нагано – в ізольованому гірському районі «японських Альп», значилося приватної зброї: військового зброї західного зразка – 3308 од., японського зразка – 2176 од., мисливської зброї західного зразка – 87 од., японського зразка – 17786 од.

Якщо судити за японськими каталогами «середини» ери Мейдзі (кінець 19 ст.), то в країні продавали різні рушниці, починаючи з «імперських» (шомпольні «Енфільд») за 5,5 ієн, до англійської внутрішньокуркової двостволки за 650 ієн. Водночас каталоги повідомляли, що «дульнозарядна рушниця незручна й не може бути рекомендована, але її ціна недорога – і це перевага», мовляв, «казнозарядна краща, але дульнозарядна прийнятніша». У цьому самому каталозі вже пропонували передільні рушниці «Мурата» калібру №30 за 9,5 ієн, а з товстішим (?) стволом – за 14 ієн. Для порівняння, у тому самому каталозі рушницю «Ремінгтон» пропонували за 17–19 ієн.

Спеціально для цивільного ринку було розроблено модифікацію «Мурати» 30-го калібру. Це специфічно японська зброя – так звана ½ гвинтівки, або половинна гвинтівка. У стволі під військовий набій нарізи було знято не менше ніж на половину довжини. Таке рішення було породжене японською правовою й технічною думкою в епоху Мейдзі (1868–1912). У 1910 р. у «Правилах про вогнепальну зброю й вибухові речовини» ст. 1 було ухвалено визначення «бойової (військової) зброї» – тобто такої, з якої не можна вести прицільний вогонь далі, ніж на 100 м. Це технічне рішення дало можливість продавати застарілі гвинтівки військового зразка «Мурата» кал. 11 мм населенню як мисливську зброю. Артилерійський арсенал у Токіо розсвердлював ствол гвинтівки з дулового зрізу в половину довжини до калібру 30 – 12,3 мм – під латунну гільзу з денцем «маузерівського» типу. Такий набій був найбільш близьким японському військовому 11х60 R. Гільзи робили з військових, споряджали набій димним порохом і круглою кулею під нарізну частину 11 мм. У 1919 р. устаткування з виробництва набоїв для «Мурати» було перенесено з арсеналу в компанію Teikoku Manufacturing Co., Ltd. (TYK).

Після закінчення терміну дії патента Мурати зброю цієї системи почали виготовляти різні приватні виробники. Загалом відомо п'ять груп рушниць «Мурата»:

1. Передільні з військових гвинтівок зр. 18 року, калібру 28, 30, 36;

2. Виробництва компанії Murata Manufacturing Co. Ltd (Murata Toshihiro) за зразком конструкції 13 року, калібру 12 – 40;

3. Ліцензовані приватні виробники, зокрема вдосконалені, калібру 12 – 40 і нарізні;

4. Передільні з японських шомпольних рушниць у казнозарядні із затвором «Мурати» і традиційною японською ложею;

5. Різні складання на основі затворної групи «Мурати» і частин гвинтівок західних зразків, що використовувалися в Японії до «Мурати».

Військова зброя має маркування ієрогліфами, нанесене на лівий бік ствольної коробки: «Імперія великої Японії, гвинтівка Мурата» «Зроблене Токійським артилерійським арсеналом, збройовою фабрикою». Японську військову зброю легко відрізнити від цивільної й передільної, вона маркірована на патроннику імператорською хризантемою. Це було зроблено для того, щоб солдати так легко не кидали «довірену їм річ Імператора». На списаній зброї поруч вибитий ієрогліф hai – «застаріла», «списана». Зброя приватних виробників має на патроннику фірмове маркування, наприклад K. F. C. 12 (Kawaguchiya Firearms Company калібр 12) або MANUFACTURE OF AWAYA OSAKA JAPAN

Розглянемо рушниці «Мурата» виробництва відомої японської збройової фірми Kawaguchiya Firearms Company (KFC), описані в каталозі 1930 р.: «Скромна майстерня» – так виробник себе називає, виготовляла рушниці калібрів 8, 10, 12, 16, 20, 24.28, 30, 36, 40. Судячи з конструкції останова затвора, рушниці нагадують зразок 13 року. За бажанням замовника зброю могли виготовити зі спіральною пружиною «нового стилю».

Зброю великих калібрів виготовляли на базі спеціальних затворних груп, помітно більших розмірів, ніж стандартна. Так, маса рушниці калібру 8 – 1500 момм (5,62 кг), калібру 10 – 1000 момм (3,75 кг), а рушниць калібрів 12, 16, 20 – 750 момм (2,8 кг), рушниць калібрів 24, 28, 30, 36 – 650 момм (2,44 кг), калібрів 40 і 7,6 – 550 момм (2 кг).

Ложа горіхова або кленова, довжина приклада, починаючи з військового зразка 18 року, була оптимізована під антропометричні розміри японських стрільців. Зазвичай мисливські рушниці мали коротке цівя (ствол?), але відомі також рушниці з довгим цівʼям, зручні мисливцям тим, що на них біля дулового зрізу можна було встановити звичні в Азії довгі сошки.

Для рушниць «Мурата» спеціального виготовлення характерні стволи більшої довжини, ніж у гвинтівок військового зразка й граничних (82-84 см). У калібрах 8 і 10 довжина ствола рушниць роботи KFC була 35 сун (106 см), у калібрах 12, 16, 20 – 29-30 сун (87-90 см), 24, 28, 30 – така сама довжина, калібрів 36, 40 – 38 сун (115 см), калбра 7,6 мм – 22 сун (66 см). Можна було замовити й ще довші стволи, ніж стандартні, з націнкою в 1,5 – 0,8 ієни за 1 сун (3 см). Так, рушниця калібру 16 могла мати ствол завдовжки 96 см. Судячи з фото, довгоствольна зброя була популярною у традиційних мисливців – «матагі». Стволи калібрів 12, 16 і 20 були оснащені дуловим звуженням (яп. ко-то), 24, 28, 30 були без звужень. Прицільні пристосування гвинтівкового типу – з мушкою й ціликом.

Японські калібри дробової зброї мають свої особливості. В епоху Мейдзі за стандартність продукції відповідали виробники. Держава ввела окремі нормативні документи, зокрема й для боєприпасів. Загальнонаціональний стандарт JES (Japanese Engineering Standard) було ухвалено в 1921 р. Після війни було введено нові стандарти – JIS (Japanese Industrial Standard). Під час ухвалення такого стандарту в 1955 р. затворна група «Мурати» ще використовувалася з балістичними стволами. Наразі цей стандарт уважається застарілим.

Зазвичай калібр позначався зі знаком номера – №22, №20, №28… Відповідно, «Мурата» №12 – рушниця калібру 12, №40 – калібру 40. Найбільшим дозволеним до вживання в Японії калібром був 8, зброю цього калібру й калібру 10 використовували для полювання на морських левів. Стволи й патронники рушниць «Мурата» були виконані під металеві гільзи й відрізняються за розмірами від сучасних. Так, діаметр ствола калібру 12 був 18,4 мм, 24 – 14,7 мм (дорівнює військовому .58), 28 – 14 мм (за JIS – 13,5 мм), 30 – 12,3 мм, 36 під металеву гільзу – 12,8 (за JIS – 11,3 мм), 40 під металеву гільзу – 12,4 мм (за JIS – 10,4 мм), 7,6 під нарізний ствол калібру 7,3 мм по полях. У каталозі KFC наведено дані латунних гільз калібрів 8 – 40 виробництва Teikoku yakkyo kabushikigaisha (TYK), вони двох розмірів – довгі й короткі. Гільзи післявоєнного виробництва, наприклад – АОА, мають подібні розміри.

Рекомендована наважка пороху й шроту для набоїв у старих японських каталогах зазначена в такій одиниці ваги, як момм – 3,75 г, або 0,1325 унції. Переведення величин зроблено автором тільки для ознайомлення. Так, для звичного зараз калібру 12 наважка димного пороху в мене вийшла 6-6,4 г (1,6-1,7 момм) при снаряді 32-41 г шроту (8,6-11 момм). У США «сильним» уважався заряд 6,2 г димного пороху при снаряді 35,5 г, а «середнім» – 5,77 г при снаряді 32 г. У Європі «сильним» уважався заряд пороху 6 г при снаряді 36 г, а «середнім» – 5,75 г при снаряді 34,5 г.

У калібрі 30, що цікавить нас, рекомендована наважка пороху становить 0,6 момм (2,25 г), а шроту – 4 момм (15 г). Це менше, ніж звичайні наважки для калібру 32 – 3-3,4 г пороху й 16-22 г шроту. Легкі снаряди малих калібрів можна пояснити їхнім призначенням для полювання на хутрову дичину, для чого в Японії до 2000 рр. найширше застосовувався калібр 40 – під товстостінну латунну гільзу (погано взаємозамінну із сучасною калібру 410). Відомо, що наважка шроту 8-20 г добре підходить, щоб стріляти білку з 15-20 м. Рушниці калібру 40 добре б'ють і круглою кулею.

Слід урахувати також різний розмір зерна різних сортів димного пороху. У Японії, судячи з каталогу, пропонували порох із зерном трьох розмірів: великий, середній і дрібний. Для займання заряду служив спеціальний капсуль «Мурата» №1.

У каталогах згадано різні нарізні моделі – калібру 7,6 мм (№76), під циліндричну гільзу, що легко переспоряджається, завдовжки 38 мм, схожу на європейську 7,62. Відомі й інші нарізні калібри, що використовувалися в Японії: «заморський» 9,1 мм (.38 S&W?) і 12 мм (.44) – короткобійні набої.

Рушниці «Мурата» революціонізували полювання в Японії. Японська шомпольна рушниця із ґнотовим замком, що використовувалася приблизно до середини ери Мейдзі (1868-1911 рр.), не відрізнялася потужністю. Ефективний постріл по гімалайському ведмедю з неї робили з дистанції 5–10 м цілячись у серце. Нова зброя давала можливість полювати на ведмедів та інших великих тварин (олень, кабан) із дистанцій, звичних для європейських рушничних полювань. Тому не дивно, що рушниці «Мурата» поширилися серед японських мисливців-«матагі» дуже швидко й використовувалися аж до початку 1990 рр.

У 1920-1930 рр. і навіть пізніше «Мурати» залишалися єдиною зброєю, доступною масовому споживачеві за ціною. У першій половині 20 ст., перш ніж сталося «економічне диво», Японія була бідною країною. У 1930 рр. місячний заробіток кваліфікованого робітника становив 40–60 ієн, генерал одержував 550 ієн на місяць. Зброя, як японського, так і іноземного виробництва, була відносно дорогою. Зі вже згаданого каталогу KFC рушницю «Голланд-Голланд» можна було придбати за 1650 ієн. Навіть простенька одностволка-переламка виробництва KFC коштувала 38 ієн – удвічі дорожче, ніж «Мурата» цієї самої фірми.

Японські автори оцінюють виробництво мисливських рушниць в епоху Мейдзі й Тайшо в Японії в середньому в 2000–3000 од. на рік, а їх експорт у 1000–2000 на рік. Рушниці «Мурата» здобули медалі на різних національних виставках, покликаних служити просуванню японських товарів. У 1938 р. імпорт і виробництво рушниць, як і інших предметів розкоші «не першої необхідності», було заборонено – через підготовку економіки до війни.

Уявлення про кількість рушниць у Японії до 1941 р. дає їх «мобілізація». У 1943 р. органами, що відали полюванням у міністерстві лісового й сільського господарства, також – місцевими поліцейськими органами, імператорською асоціацією друзів полювання було розпочато збір зброї для Імператорського японського флоту. Кожний власник міг здати свою за компенсацію в 30 ієн. Було зібрано приблизно 20 000 рушниць. Орієнтовно 10 000 із них було передано на фабрику компанії Heirinkan Firearms в Akabane для модифікації, яка полягала в установленні під стволом кронштейна для багнета зр. 30. Було модифіковано 2000–3000 рушниць, інші в березні 1945 р. повернули флоту. Після 1944 р. населенням було зібрано й подаровано японському флоту приблизно 163 000 рушниць і 298 гвинтівок. Із них калібрів 16-30 – приблизно 131 000, калібру 12 – 31 000, калібру 10 – 1000 од.

Із японськими емігрантами рушниці «Мурата» поширилися в Манчжурію, Китай, Корею, навіть у країни Латинської Америки (Перу, Бразилія). Ураховуючи торговельні відносини в 1920 роки, якась кількість японських рушниць могла потрапити на радянський Далекий Схід. У 1945 р. після окупації радянськими військами Південного Сахаліну й Курильських островів місцеве населення було роззброєно, і частина рушниць могла потрапити в СРСР як трофеї. Можливо, саме японський набій 7,6 мм став основою для низки набоїв Блюма на базі гільзи 7,62 мм Наган.

Після 1952 р. виробництво рушниць «Мурата» було відновлено, зокрема на фірмі Miroku. До 1963 р. одноствольні рушниці домінували на японському ринку. Отримували їх і американці з окупаційних військ. У США збережені рушниці «Мурата» коштують недорого, у межах 250-300 дол.

Судячи зі збережених виробів, дорожчі моделі «Мурати» були виконані дійсно якісно. Відомі рушниці з установленим оптичним прицілом, також – розбірні й складані. Такі, судячи з каталогу 34 року Мейдзі (1910), виготовляла фірма «Канемару» у Йокогамі.

Рушниці «Мурата» не призначені для стрілянини сучасними потужними набоями калібру 12, 20, 410, спорядженими бездимним порохом, їх можна використовувати тільки з набоями домашнього спорядження в металевих гільзах. Разом із тим, за японськими законами, «застарілою» ця зброя не вважається, тому що випущена після 1867 р. і підлягає продажу тільки за дозволами. У Японії існує група колекціонерів, яка займається збереженням рушниць «Мурата».

Рушниці «Мурата» мали помітний культурний вплив у регіоні. Прикладом може послужити їхнє використання на Тайвані в період його японської окупації. На 11-й рік ери Тайсе (1922) в офісі губернатора було видано документ №2780 «Про видавання модифікованих «Мурат». Аборигенне населення почали постачати рушницями калібру 28, передільними з армійських гвинтівок. Із такою зброєю можна було полювати, але з неї «не можна було вразити кулею двох людей, що стоять одна за одною» (у двошеренговому строю).

Судячи з фотографій, досить багато «Мурат» було продано в Корею в період японського колоніального правління. Місцеві мисливці з експедиції Ямамото (1917) озброєні характерними довгоствольними рушницями. Як зброя корейських мисливців «Мурата» згадується й у книзі Юрія Михайловича Янковського (1879–1956) «П'ятдесят років полювання на тигрів» (1944 р. Харбін). «Випадо, що описано нижче, стався в Кореї в другій половині січня 1932 року. Група мисливців виїхала на північ, в улюблені нами кабанячі гори, у місцевість Унгідон і Янчендон. Зі мною попросився піти мій молодший син Юрій. Йому тоді було всього 12 років, але я вже часто брав його із собою, і він пристойно стріляв з «Мурати» — одноствольної дробової рушниці двадцятого калібру, що добре б'є круглою свинцевою кулею і яка дуже поширена в Кореї серед мисливців-промисловиків».

 

Таб. 1 ТТХ гвинтівок Мурата зр. 13 року, Гра М 1874, Маузер М 1871

 

Мурата зр.13/ зр.18

Гра М 1874

Маузер М 1871

Калібр

11х60 R

11х59,5 R

11х60 R

Ствол/нарізи

820 мм/5

820 мм/4

855 мм/4 крок 550 мм

Довжина зброї

1295/1278

1305

 

Маса зброї

4,620/4,098 кг

4,15 кг

4,5 кг

Маса кулі

27,2 г

 

26 г

Наважка пороху

5,3 г

 

5 г

V0

435 м/с

450 м/с

440 м/с

Е0

 

 

2280 Дж