Рушниця козацька зразка 1735 р.

В*ячеслав Артеменко

Червень, 2018 рік

Зразок рушниці, бажаної для війська Гетьманщини, був обраний 1731 р. Ще в травні 1728 р. гетьман Апостол, у часі свого перебування в С.-Петербурзі заручником, звернувся до канцлера Головкіна з проханням «в оружейних вашого величєства заводах видєлат ценою нєвисокою... на ониє полкі малороссийскіє потрєбное чісло мушкєтов» з оплатою коштом козаків «по обикновєнію малороссійскому». Навесні 1731 р. Колегія іноземних справ звернулася до Військової колегії з проханням розмістити замовлення з Гетьманщини в Тулі, «чтоб на казьонних оружейних заводах протів присланной... казацкой рушницы, зделать за деньги пять тисяч рушниц».

Відомий опис рушниці-зразка з Канцелярії артилерії Генеральної військової канцелярії (ГВК). Вона мала «люфу красного желєза» та «станок костью викладиван». З розпорядження майора Беєра (1737 р. Тула) відомо, що цівка рушниці-зразка була гвинтована (з нарізами). Виглядає на те, що це була зброя з гвинтовною цівкою та осадою (ложем) шведського/українського/московського типу (осада польсько-литовського типу має прямий приклад), приклад гранчастий із пером та шухлядкою на кулі/пластер. Замок скалковий батарейний із запобіжником-собачкою. Зрештою, так виглядає рушниця зр. 1735 р.

Чому козаки надавали перевагу ложі такого типу, коли у вжитку, в т.ч. у війську Російської імперії, вже були флінти з французькою ложею – з шийкою. До такої осади звикли користувачі, на Сибіру вона протрималася до початку 20 ст. Зрештою, зразком була зброя з гвинтованою цівкою – відповідник т.зв. hejduksbössa (шв. гайдуцька гвинтівка). Імовірно, цівка рушниці-зразка була коротша, ніж потім виробили (гайдуцькі мали цівки коло 90 см). Маковська вказує довжину цівки «казацкой ручніци (1737)» в 85-90 см.

На фото: такий ось приклад був у козаків

Іменний указ государині імператриці Анни Іоанівни про заготівлю рушниць на тульських заводах був даний вже ген. лейтенанту князю Шаховському – правителю Малої Росії по смерті гетьмана Апостола: «Представляли вы, что в малороссийских полках у казаков в ружье имеется недостаток, и того ради указали Мы военной коллегии сделать на тульских оружейных заводах малороссийских полков казакам, против присланного в 731 г. от гетмана Апостола образца 5000 ручниц, а на дело оных повелеваем вам деньги отправить из Малой России прямо в военную коллегию, за каждую ручницу по 1 руб. 94 копейки, из собираемых доходов с отписанных маетностей, которые в ведомстве нашем, и оное ружье содержать вам в магазейнах во всяком сбережении, а когда будут наряжены куда казаки, тогда оное ружье раздавать в те полки где ружья недостаток, и за оное ружье деньги по вашему представлению возвратить…» (31 січня 1735 р.)

Перші рушниці були готові наприкінці 1735 р., але через зимові шляхи їх доставили в Гетьманщину у квітні 1736 р. – 1899 од. Їх було вирішено передати до козацького корпусу генерального хорунжого Я. Горленка, що мав діяти разом із російським військом з Ізюму в напрямку на Таганрог та Кальміус.

Між тим, унаслідок воєнної потреби – формування корпусу «виборних козаков на добрих лошадях, оружєйних, в провіантє» замовлення на рушниці зросло до 10000 од. коштом «малоросійскіх доходов». На кінець 1736 р. видатки на виготовлення та доставку рушниць становили 10277 руб. 59 коп., більше, ніж передбачала Канцелярія артилерії (за ціною 1,94 руб. – 9700 руб.)… Станом на травень 1736 р. гроші до Тули не прибули, підрядники відмовлялися працювати над новою партією рушниць.

За розпорядженням директора «казьонной оружейной слободи» майора Беєра, із 1737 р. випуск козацьких ручниць був переведений із водяних верстатів у домашні майстерні, «чтоб при том в деле на армию ружжа остановки быть не могло и те ручницы делать гладкие нутрами стволы, а не винтовалные». Ці ж рушниці виробляли «с жєлєзним прібором, а бляхі для укрєплєнія в стволє ложі мєдниє протів прісланной».

Далі почалась справжня канцелярська епопея:

«Входящие марта 5 дня Репорт лейб-гвардии капитана Альбедиля – о получении указа о приготовлении ружья в армейские полки и в малороссийские – ручниц, по которому денно и нощно исполнять будет (решено марта 14 дня)».

«Входящие апреля 14 дня Доношение ген. лейтенанта Генинга чтоб в малороссийскую канцелярию из Кабинета послать указ о приеме сделанных на Туле 5000 ручниц, и о присылки на дело другой половины денег (решено апреля 19 дня)».

«Входящие мая 15 дня… Доношение его ж (ген.) князя Борятинскаго на полученный из Кабинета указ, что для приему готовых ручниц нарочнаго на Тулу отправить велено, токмо на заплату за достальные 5000 ручниц денег, за неимением наличных, послать не из чего, и требует чтобы откуда отпустить заимообразно, которыя по окончании нынешней войны возвращены быть могут».

У вересні надійшов іменний указ кн. Борятинському «об отпускє із малороссійской войсковой канцеляріі дєнєг в уплату за сдєланниє для малороссійскіх казаков ручніци»: «1) что за прежде сделанные на тульских заводах малороссийским казакам 5000 ручниц, сверх того числа, что оные стали, положенных по артиллерийскому штату, на заводские потребы не заплачено 1376 руб.; 2) в 736 г. еще по указу Нашему повелено на тех же заводах, сверх вышеозначенного числа, еще сделать ручниц 1000; в то число из малороссийской войсковой канцелярии за 5000 по 1 руб. 94 коп. за каждую, а за другую половину також и на заводские расходы 2150 руб. (2,15 руб. за рушницю) денег не прислано; и требует оная коллегия на дело остальных ручниц показанных денег из малороссийской войсковой канцелярии отпуска, почему повелеваем вам о том справиться и ежели оныя ручницы потребны, то на дело оных надлежит немедленно надлежащую сумму отправить по тому ж определению, как от покойного Нашего ген.лейтенанта Шаховского учинено было, а военной коллегии о всем вышеписанном повелели Мы прямо иметь сношение с вами… сентября 7 дня 1737 г.».

У листопаді був даний наступний іменний указ кн. Борятинському: «...3) о сборе денег на дело казацких ручниц надлежит вам поступать по своему рассуждению, только бы у казаков могло быть впредь лучшее ружье и потому б оные такожде к службе Нашей толь наивящше исправны были… ноября 6-го дня 1737 г.».

Зброї для мобілізації війська не було. 1737 р. у Полковій сотні Чернігівського полку на 30 козаків припадало 9 рушниць і 9 шабель; у Седнівській на 61 козака – 20 рушниць і 9 шабель, у Білоуській та Роїській сотнях на 23 козаків – по 6 рушниць і по 5 шабель. Із Березинської (Борзненської) і Столинської сотень у похід спорядили по 32 козаки. У Березинській сотні на 32 козаків було 13 рушниць і 9 шабель, у Столинській на 32 козаків – 7 рушниць та 7 шабель. Козаки трьох сотень з'явилися взагалі без зброї.

Восени 1737 р. Міністерське правління (керувало Гетьманщиною з 1734 р. «до обрання нового гетьмана») почало сплачувати заборгованість. Економічна ситуація Гетьманщини була вкрай поганою. Козаки були розорені війною, на посів видавали зерно з військових (російських) магазинів, куди воно було забране. Заборонили також винокуріння. Загалом війна призвела до крайнього напруження сил Гетьманщини. У кампанію 1739 р. мали бути мобілізованими (кінних, піших у дієві армії та для охорони кордону) 19928 козаків.

Через видатки та подорожчання роботи витрати зросли з 20000 руб. (10300 рушниць по 1,94 коп.) до 24227 руб. 37 коп. За новою ціною рушниць – 2,26 руб. це відповідає 10700 од. зброї. За звітами, завод у Тулі виготовив 5510 (помилково вказаний 1734 рік) та 8262 (1738), також – 6916 (із 1737-го до 1778 р.). Загалом виходить 20688 рушниць.

Рушниці з другої партії відправляли в частини, розташовані на Українській лінії, але, найімовірніше, їх так і не роздали козакам, а в листопаді 1737 р. здали до Полтавського цейхгаузу. О. Сокирко оцінює цю партію у 800 од.

Зброю, котра в міру виготовлення надходила з Тули, складували у Глухові. Видавання відбувалося повільно. Після війни рушниці впихували не лише виборним козакам, але й підпомічникам та підсусідкам. Причиною були гроші, зброю надсилали до полкових та сотенних правлінь після сплати за неї, інакше стягнення боргів (за перші видані рушниці) тривало роками.

Станом на 1745 р. у Глухові лежало ще 3 тис. запасних рушниць. Генеральна військова канцелярія клопотала про розподіл їх між полками, «чтоб оние от долговремянного лежания тамо не могли приити в порчу». Не встигли… Пожежа 1748 р. пошкодила частину зброї та знищила звітність.

Згідно з генеральною відомістю, складеною ГВК 1749 р. на вимогу Міністерського правління (1749), загалом в полки було роздано 19846 рушниць. У січні 1749 р. Міністерське правління видало наказ ГВК зібрати відомості про роздані ручниці – за уточненими даними їх виявилося 21032 од., та «доправить» із козаків решту несплачених грошей. Ціна рушниці зросла з 1 руб. 94 коп. до 2 руб. 26 коп., потім до 2 руб. 40 коп. Загалом, витрати на виготовлення, транспортування й перевірку зброї становили 57012 руб. 72 коп. Гроші за роздану зброю продовжували збирати в Чернігівському, Стародубському, Лубенському, Полтавському та Прилуцькому полках ще 1751 р.

1785 року, згідно зі звітом начальника тульського заводу, в заводському цейхгаузі в запасі зберігали ручніц казацкіх – 1002 од.

Яку ж зброю отримали козаки? Довжина цівки рушниці із зібрання Артилерійського музею (С.-Петербург) – 1070 мм. Калібр – 16,5 мм, довжина зброї – 1417 мм, вага – 4300 г. Рушниця з приватного зібрання (цівка, замок, насада) має подібні характеристики. Згідно з описом, «цівка гранчаста на 3 грані, з гвинтованим або гладким перебігом, мушка – чотирикутна, націльник – фігурна колодка з проріззю, замок тульської роботи, батарейний, із собачкою, прибор залізний, наконечник ложі та кільця – мосяжні» За Маковською, «козацька ручніца другої половини 18 ст. мала цівку гранену по всій довжині, гвинт з 6 нарізами, затравка просвердлена (з 1737 р. запали просвердлювали, а не пробивали), замок французький із собачкою, ложа з ців‘єм на всю довжину, приклад козацького (азійського) типу, прибор латунний із 4-5 кільцями, довжина цівки 85-90 см, калібр 16,5 мм, довжина зброї 1100-1200 мм, вага – 4000 г». Опис відповідає зброї з першої партії – до переходу на гладкі цівки.

Цікавість викликає передовсім калібр рушниці – 16,5 мм. Російську військову зброю такого калібру – 6,5 ліній, не виробляли. Коли говорити за калібри давніх гайдуцьких рушниць, то під кулю ¾ унції цівка мала діаметр 15,5 мм, а під кулю 1 унція – 17 мм. Між тим калібр 16,5 мм був добре відомий і поширений у 18 ст., це французький морський – під кулю 18 на французький фунт (лівр). Таку саму зброю виготовляли і для заморської торгівлі. Індустріальною країною тоді була Франція. Із 1736 р. в Тулі перейшли на французьку технологію виготовлення рушниць. Автор пов’язує це з особою капітана Альдебіля.

У Тулі Альдебіль завідував виробництвом рушниць: «Репорт обретающегося в Туле у дела ружья гвардии капитана Альбедиля, что он в деле армейского ружья и малороссийских ручниц имеет неусыпное старание… и оное все окончается мая в последних числах, и ему повелено-ль будет ехать в С.-Петербург, или ожидать указа, и при том ведомость о ржавых, годных под калибер, казацких замках. Рапорт его-ж капитана Альбедиля – о делающихся ныне по французскому манеру, бляхах, которых, против прежнего прибору, в работе излишнее имеется,а цены на оное не прибавленыв, и по усмотрению его и по свидетельству мастерами, оныя бляхи против прежних трубок и антапок делаются медленнее, и он велел делать по прежнему трубки и антапки (решено апреля 16, 1737 г.).

Альдебіль цілком міг обрати відомий йому французький «морський» калібр. Подібні fusil de hune (марсові рушниці) з цівками завдовжки 1080 мм (40 фр. цаль) та калібром 16,5 мм використовували, зокрема, на галерному флоті.