Усе буде добре

Олександр Пономаренко

Червень, 2018 рік

Найбільшим, найжаданішим щастям для Миколи був такий день, коли він встигав зранку сходити в ліс по гриби, в обідню пору, повернувшись із лісу, коли вода прогрівалася, наловити риби, а ввечері, коли мисливський сезон, побути ще й на «вечірці» – на полюванні.

Таких днів у його житті було не так уже й багато – можна на пальцях перерахувати, але – це він знав точно! – якщо чогось хочеш дуже-дуже, бажання здійсниться. Тому в такі дні він був настільки щасливим, ніби за часів СРСР виграв у лотерею «Жигулі», тоді він навіть наспівував відому пісеньку Висоцького «Счастье как-то улыбнулось мне в одну из лотерей…»

Сьогодні він міг собі дозволити лише порибалити на Чихановому ставку: коли цвіте акація, карась бере чудово – і у пластиковому відерці було тих карасиків уже добрих три десятки. Траплялося, витягував на два гачки «дуплетом».

Сонце піднялося вище, і, склавши вудки та прив`язавши їх до велосипеда, Микола все одно не хотів їхати додому. Навколо ставка насіялися молоді берізки й сосонки, тому, знаючи, що, коли цвіте акація, з`являються і перші маслючки, він підійшов до дерев і побачив підозрілі горбочки… Обережно розгорнувши їх, здивувався – це були рижики, які зазвичай з`являються наприкінці вересня. Порахував: десять рижиків – один в один, як намальовані. Обережно зрізав їх і поклав у целофановий пакет. Рижики для грибника, який на цьому розуміється, – це суперделікатес. У 19 ст. смажені рижики були вишуканою і дорогою їжею в елітних ресторанах… У захваті і під враженням від такого дива Микола і не помітив, як до ставка підійшла колега Марія Іванівна, тому вкрай здивувався, коли почув:

 -Доброго ранку, Миколо! Я ось теж назбирала грибів: поглянь, які великі і красиві підберезники.

 -Доброго ранку, Маріє Іванівно! Так, це справді великі гарні підберезники, – аби не образити колегу, відповів Микола, бо підберезники він і грибами не вважав… Це гриби «четвертої категорії», які за смаковими якостями надто далекі не лише від білих чи рижиків, а навіть від маслюків, але, щоб бути тактовним, звісно, своїх думок уголос не висловив, а лише сказав:

 -Ви молодчинка, Маріє Іванівно, замість дивитися «ящик» теж, бачу, гриби збираєте… А ну, дозвольте, я гляну. – Узявши першого гриба з корзини Марії Іванівни, зрозумів: переріс і червивий, тому не знав, чи сказати про це колезі, чи не варто, але свою думку щодо підберезників Микола висловити не встиг, бо… крізь сон почув як дружина, торкнувшись його плеча, мовила:

 -Годі спати, Миколо! Ніби й жаль будити тебе – ти знову усміхався уві сні. Що тобі знову наснилося: гриби, риба чи дика качка?

 -Ти вгадала, але не переймайся: сьогодні в мене вихідний, тому, доки ти прийдеш з роботи, я закінчу полоти картоплю – усе буде добре.

 -Тоді не барися, бо дощ висить, а мені вже пора, – сказала дружина і вийшла з хати.

Випивши кави і нагостривши сапу, Микола полов картоплю. Понад тином цвіла акація, із заходу поволі повзла чорна хмара – і то добре: після дощу можуть з`явитися перші маслючки. Полов швидко і якісно, не залишаючи жодного бур`янця і, посміхаючись, іноді наспівував: «Счастье как-то улыбнулось мне в одну из лотерей…»