За бідного зайця замовлю я слово

Григорій Шегера

Липень, 2018 рік

У заячому царстві, мабуть, олігархів немає, але для всіх життя ще у більшій скруті, ніж у людей. Така вже доля у куцохвостих, що вони у певний період року перебувають під прицілом у нашої мисливської братії. Проте саме тут нам бракує здорового глузду і дбайливого ставлення до довкілля. Порідшало сімейство вуханчиків, ой як порідшало! Пам‘ятається, ще до колгоспної доби зайців у нас на Тернопіллі було дуже багато. На полях не стояли скирти із соломою, то у сніжні зими зайченята були настирливими гостями, переважно у нічний час, в обійстях. Голод не тітка, і вони приходили в селянські господарства чимось поживитися, їли і сіно, і солому, «доглядали» молоді деревця у садах. Сприяла їхньому розмноженню і захисту величезна кількість меж, що нарізали вузенькі одноосібні поля, і, звичайно, дуже мала кількість любителів полювання. Тепер усе змінилося не на користь вуханів.

Найперше, власників дводулок, однодулок-автоматів, з оптикою і без неї, із приладами нічного бачення в Тернопільській області не вбереш, мабуть, у дивізію. І кожен хоче пальнути, упіймавши на мушку сіренького, а для цього групи і «боївки», долаючи чималі відстані, десантуються в облюбованих місцях. А скільки зараз розвелося «чорних» любителів цієї насолоди, бо мисливцями їх і не назвеш, яким і дня для полювання мало, а ночі стають звичними для їх бандитських зачисток. Умови для цього – ідеальні. Орендарі своїми широкозахватними машинами зробили з полів кілометрові простори – ні скиби, ні борозни, ні горбочка, ні ямочки. Імпортні всюдиходи із увімкненими фарами-прожекторами розвивають такі швидкості, що не тільки зайця чи козулю наздоженуть без пострілу, вони і пташку переженуть. Нечестивці не гребують навіть вузенькими городами під селом, де посіяна озимина, залишаючи за собою глибокі траншеї, а коли дозрівають поля з кукурудзою – диким свиням горе. Нічні рейди прожекторами крають нічну пітьму, вишукуючи дармову здобич. І куди тільки дівається та прорва грошей, які мисливці несуть начебто на охорону злодійкуватим функціонерам від мисливства. А та мізерна кількість державних єгерів з району чи області не може зупинити професіоналів-браконьєрів. Але це ще не всі біди нашої з вами дичини. Скільки зла створюють незрозумілі рішення щодо строків полювання, вигадані висококабінетними мисливцями.

Цьогорічна зима у нас видалася теплою, плаксивою і радше нагадувала пізню осінь. На Тернопіллі повсюдно чорніли поля без снігу. У таких умовах період дозрівання плодів у зайчих був сприятливим і, звичайно, окочувалися вони навіть у січні місяці. Наше мисливське господарство розташоване у трикутнику на стику трьох районів, і місцеві мисливці дуже бережно, по-господарськи ставляться до тутешнього тваринного світу. На багатьох підгодівельних майданчиках у лісових масивах узимку завжди вдосталь кормів: кропив’яних віників, зерна, кукурудзи, коренеплодів, а особливо вкрай потрібної дичині солі. Тому і прижилися тварини у цьому трикутнику, до того ж один наш справді великий мисливець виплекав і виростив велику кількість фазанів та куріпок і випустив їх у природу, витративши на це чималі кошти. Тож потягнулися з усіх боків у нашу місцину мисливці роями, як бджоли по нектар. Так наше мисливське господарство стало «бермудським трикутником» для тварин. Сюди завітали гості навіть із Львівської області, сновигали по городах і садках під самим селом, поводилися без сорому і мисливської честі, нажива була дорожчою за совість.

У перші дні лютого мисливці із сусіднього села Башуки вже бачили двох маленьких зайченят, а мисливець села Старий Олексинець 10 лютого також знайшов у чималій ямі у запустілому господарстві (їх тепер у селі багато) маленьке зайченя. Замерзле, голодне, воно ледь виказувало ознаки життя. Він за пазухою приніс його додому, обігрів, напоїв із соски молоком і віддав сусідці, маленькій дівчинці Настуні. Вона його плекала, любила, доглядала і годувала. Вони так потоваришували, що навіть спали разом, вуханчик не відставав від неї, ніжився біля неї, поправився, підріс, навіть кумедно бешкетував у кімнаті.

- Воно як підросте, – каже батько, – треба його випустити у природу, там йому буде добре. Але й біда може бути… Звикло мале зайченя до людей, до їхньої ласки, і на волі може стати легкою здобиччю черствих душею людей, бо не в усіх таке добре серце, Настуню, як у тебе. Та життя покаже, як воно буде із твоїм куцохвостиком.

І насамкінець після сказанного хочеться запитати у висококабінетних дядьків, які визначають строки полювання: у нас існує хоч якийсь моніторинг щодо дичини, навіщо так затягувати полювання? Це ж завдає величезної шкоди. І чи не краще починати сезон на тиждень-два раніше і раніше закінчувати? А ще краще в кожному регіоні нехай самі вирішують, коли їм відкривати й закривати сезон. Адже кажуть деякі наші мисливці, що вже наприкінці грудня були випадки, коли у деяких самок зайців виявляли зародки малят. Реальність диктує необхідність розумного вирішення цієї проблеми.