Хто ми… і навіщо?

О. Панасюк

Серпень, 2018 рік

Задуматися й взятися за перо мене змусив візит у нашу мисливську організацію напередодні відкриття мисливського сезону на пернату дичину. Як і переважна більшість мисливців, завітав у райраду УТМР, щоб заплатити внески та придбати відстрільну картку. Зрештою, лише заплатив внески, на відстрільну картку грошей не вистачило. Доведеться знову туди їхати – чергове подорожчання.

Голова розводить руками, мовляв, я тут ні в чому не винен, так вирішили в обласній раді й спустили це рішення на низові організації. Ось тут я й хочу поставити нам усім, членам УТМР, запитання, яке поставив голові райради. Можливо, я чогось не знаю, ну тоді підкажіть мені, поясніть. Адже наша організація (УТМР) не є якимось закритим акціонерним товариством чи там товариством з обмеженою відповідальністю («гарна» назва, багато разів пробігаючи очима документи, ловив себе на думці, що автор цього терміна непересічна особистість з особливим, нічим не обмеженим, почуттям гумору), де рішення ухвалює невелике коло зацікавлених осіб, правда? Ми є громадською організацією, яка у своїх діях має керуватися інтересами та прагненнями, думкою цієї громади. Якщо не кожного конкретного її члена, то принаймні більшості – саме це випливає із логіки її існування й, мало того, закріплено у Статуті організації. Так от власне й запитання: чому мене (і не тільки мене, я поцікавився у хлопців – нікого не запитували, ніхто не давав такої згоду) ніхто не запитав, що я думаю стосовно подорожчання членських внесків та відстрільних карток? Чи згоден я на такі дії? І чому нам, членам нашої організації, її утримувачам, ніхто й ніколи не розповідав і не розповідає, куди, на які потреби йдуть наші гроші? Адже мали б розповідати, це, знову-таки, випливає з тої самої логіки речей і закріплено в установчих документах.

І от у мене закрадається думка, що, можливо (я не знаю, мене ніхто про це не повідомляв, я тільки припускаю це, аналізуючи факти), ніхто не розповідає через те, що наші гроші банально «розпихуються по кишенях» із різними паперовими формулюваннями, на зразок «на біотехнію». А перевірити нікому, адже навколо тільки свої, прикормлені, і давно. Он товариш із сусіднього району розповідав, що їхнього голову райради піймали на крадіжці грошей, усе доведено – поліція все задокументувала, зрештою він сам усе визнав, мисливці скликали збори, на яких змістили його з посади, на його місце обрали авторитетного перевіреного чоловіка… І що? Приїхав обласний голова й скасував рішення зборів, бо вони нелегітимні. Так і залишився злодій на посаді. А апетит приходить під час їжі, хочеться ще більше, що й виливається у щорічні подорожчання внесків та відстрілок. Бо яка біотехнія проводиться щодо пернатої дичини, ми добре бачимо, адже живемо, якщо не в самих угіддях, то принаймні поруч із ними. Ні, я розумію, що теоретично вона в паперовому вигляді є, має бути, але ж її ніхто й ніколи в жодному вигляді не бачив у конкретних угіддях, принаймні в наших. За що ж тоді, питається, з нас деруть за відстрільну картку на качку 400 гривень? Які такі роботи й ким проводяться для благополуччя та добробуту тієї бідної качки?..

Слід зазначити, що минулого року перед відкриттям у «ПтР» уже порушували тему подорожчання внесків («Навіщо?» №7, 2017). Там було наведено дуже цікаві цифри та факти, які потрібно якщо не розслідувати, то принаймні керівництву УТМР пояснити нам. Наприклад, яка така потреба була класти гроші з наших членських внесків на депозитний рахунок банку? На превеликий жаль, мисливська громада так і не почула відповіді на поставлене запитання. А мала би. Певно, якби домагалася відповіді, то, можливо, не довелося б ставити нові болючі запитання.