Для чого нам потрібні змагання єгерів

Володимир Нижник

Вересень, 2018 рік

Понад двадцять років працюю в мисливській галузі, багато їжджу по мисливських господарствах, як із робочими питаннями, так і просто на полювання, спеціально або мимоволі оцінюю роботу єгерської служби, і з усією відповідальністю можу сказати: рівень підготовки половини єгерів не дотягує навіть до мінімуму. Причин того багато і головна з них – низька зарплата в середньому по галузі, а отже, і відсутність бажання найкращих іти на цю роботу. Нам ще пощастило, у суспільстві поки збереглася певна романтика роботи єгеря, і в мисливські господарства йде молодь. Але таких природолюбів і романтиків у галузь приходить не більше ніж чверть від необхідного штату, усі інші місця заповнюють люди випадкові або ж узагалі шахраї, п'яниці чи бракоші, яким усе одно, ким працювати, хоч єгерем, хоч тваринником, хоч трактористом, аби тільки поменше паритися й побільше заробити або вкрасти. Відповідно, байдуже ставлення до роботи, до диких тварин, до браконьєрів, до свого рівня професіоналізму. Сукупність усіх негативних факторів дає свої плоди – мисливська галузь України демонструє найнижчі результати порівняно з іншими галузями України, і тим паче порівняно з мисливськими галузями цивілізованих країн.

Не тільки маленькі зарплати, але й відсутність хоч якоїсь кадрової політики й практичної системи підготовки фахівців і підвищення їхньої кваліфікації привели до такого жалюгідно низького професійного рівня єгерської служби мисливського господарства країни. А хіба тільки єгерів, що, з мисливствознавцями й директорами господарств справи йдуть краще? Звідки вони з'являються, хто перевіряє їхній рівень підготовки, із яких міркувань їх беруть на посади власники мисливських господарств – одному Богу відомо. Подумайте, чи може колишній директор мисливського господарства, навіть найдосвідченіший, потрапити на серйозну посаду в поліцію? Та ніколи! Зате поліцейського будь-якого офіцерського звання в нас запросто беруть на роботу директором мисливського господарства! Чимало прикладів, коли відставні прапорщики, нерідко вигнані з армії, відразу очолюють мисливські господарства. А як розуміти, коли напівграмотного колишнього тракториста призначають генеральним директором великого мисливського господарства? Зате геть свій. Виходить, наші директори господарств не мають потреби в конкретних мисливствознавчих знаннях? Ні, це в нас така кадрова політика, причому в усіх регіонах і господарствах усіх форм власності. Здавалося б, багате приватне господарство на гідну зарплату й гарні умови роботи може собі вибрати гарного фахівця, тільки пошукати й протестувати його. А кого беруть? Хтось, десь, когось порадив чи й узагалі запрошують із кола знайомих або родичів, тих, хто ніколи не працював у мисливській галузі. Нічого, навчиться й упорається, не святі горщики обпалюють, головне – він свій і відданий.

Дійсно, за умови високого загальноосвітнього рівня, маючи бажання й здатність учитися, можна освоїти й мисливствознавчу науку, набратися мисливствознавчої практики. Я чимало зустрічав по Україні гарних директорів і мисливствознавців-самоучок, але це, імовірніше, винятки. А ви як багато бачили директорів або мисливствознавців, не кажучи вже про єгерів, хто б так наполегливо тягнувся до знань або вивчав чужий досвід після того, як уже потрапив на посаду? Небагато. Отже – це не суб'єктивна лінь або нелюбов до професії, це явище закономірне, ця відсутність об'єктивних стимулів, важелів, проблем, що змушують працівника братися до книжки, лізти в інтернет, іти із запитаннями до досвідченіших колег. То що, усі ті, хто не бажає підвищувати свій професійний рівень, – люди, непридатні для галузі, ледарі й невігласи? Звісно ні. До речі, чи відають взагалі наші єгері й мисливствознавці, що вони так мало знають у своїй справі? А хто їм про це говорив, хто їх тестував, із чиїми вони порівнювали знання або професійні навички?

Як часто єгері різних господарств спілкуються між собою саме з метою передання досвіду? Яка, майже забута, фраза радянських часів – поділитися досвідом. Де, на якому заході, до кого звертатися, хто пропонує сьогодні поділитися досвідом? А чому тільки досвідом, хіба любов до професії дісталася нам із молоком матері? Неправда, ніхто з наших матерів не працював єгерями, і більшість батьків або дідів жодного стосунку до єгерської служби не мала. Любов до природи, що з'явилася в хлопця хтозна-звідки, бажання її оберігати дуже хиткі. У більшості випадків вони не мають підтримки в сімʼї, їм часто доводиться чути щось на кшталт: усі чоловіки як чоловіки, мають нормальну роботу й зарплату, увечері вдома із сімʼєю, у вихідні – із сімʼєю на відпочинку, а наш, немов лісовик – у лісі та в болоті, рідко коли у вихідні його можна застати. А ворогів скільки нажив через свою роботу, та й друзів не так багато, ні сусідам, ні друзям браконьєрити не дає, можна було б зрозуміти, якби йому за це хоч зарплату пристойну платили. Скільки молодих розумних чоловіків, не маючи підтримки колег, під тиском таких доводів і докорів відмовилися від своєї мрії – від роботи єгерем. Згадайте, коли стаються неприємності в сімʼї, куди чоловік іде? Найчастіше до товаришів. Посиділи, випили по чарці, поділився проблемами, вислухали, якщо треба – дали розумну пораду, а головне – заспокоїли, застерегли від помилки – ухвалив правильне рішення. А до кого йти єгереві, якщо в нього на роботі неприємності, з керівництвом або колегами конфлікт? Скільки розумних хлопців пішли з роботи єгеря, не маючи моральної підтримки у важку хвилину.

До чого веду? До банальної істини, у спілкуванні із такими, як сам не тільки підвищується професійний рівень єгеря, але й зміцнюється впевненість у правильності вибору професії, з'являються терпіння й стійкість до невдач, помилок, конфліктних ситуацій на роботі і здатність їх долати. А де сьогодні спілкуються єгері із такими, як вони? У своєму мисливському господарстві, із єгерями сусіднього господарства? Є такий елемент, кому пощастило. Але й це не ідеальний варіант, як то кажуть – варитися у власному соку. А частіше в самому колективі з різних причин напружена ситуація, і особливо не поділишся своїми проблемами й сумнівами, а між сусідніми мисливськими господарствами, а точніше – їхніми керівниками, також нерідко конфлікти, а тому єгері, навіть якби й хотіли спілкуватися, змушені тримати дистанцію із сусідами. От і сидять єгері кожний по своїх кущах, кожний сам вариться у своїх проблемах.

То як же налагодити спілкування єгерів у широкому сенсі цього поняття? Запропонувати який-небудь один рецепт або вихід – буде неправильно, використовувати потрібно всі можливі напрями, не посоромлюся сказати – навіть адміністративні й примусові, типу курсів підвищення кваліфікації. А щоб зацікавити єгерів підвищувати свій рівень знань, у деяких господарствах під час виплати зарплат уводять розряд за професією, коли до стартової зарплати, наприклад, у розмірі 5 тис. гривень, щомісяця доплачують ще 500-1000 грн за пройдену атестацію на «єгеря 1-2 категорії». Скажу чесно, якщо білети підготовлено грамотно, то скласти атестацію не так уже й просто, у середньому до півроку йде на те, щоб вдумливо вивчити базове мисливське законодавство. Ледарі й люди недопитливі й за рік не здають атестації. Простий єгерський стаж роботи, навіть десятилітній, – допомагає, але не рятує, без книжки й консультацій не обійтися. Зате ті єгері, хто пройшов атестацію, за ту саму виконану роботу одержують помітно більше, ніж інші. Чим не стимул тягтися до знань?

Але це до знань, а як організувати спілкування єгерів? Можна на курсах підвищення кваліфікації, але це окрема тема, яку не слід скидати з рахунку, вона вимагає окремої статті. Ми ж хочемо запропонувати на загальне обговорення організацію єгерських змагань, як обласних, так і республіканських, індивідуальних (найкращий у професії) і командних. Професія єгеря досить цікава, романтична, багатогранна, вона вимагає знань, навичок і навіть фізичної підготовки. А що, наші єгері не азартні люди, зовсем не хочуть помірятися силами й навичками? Звичайно, азартні, і хочуть, і змагалися б, якщо вони не повні пенсіонери. Переконувати в корисності (в усіх аспектах) цього заходу навіть не бачимо сенсу. Тоді у чому проблема? В організації й фінансуванні цього заходу. Мої опоненти зазначать, що через різні організаційні, технічні і фінансові проблеми більшість мисливських господарств не має можливості виставити команду для участі в таких змаганнях. У підсумку на такі змагання приїдуть команди єгерів, які представлятимуть найбагатших і найамбітніших користувачів угіддями. Чого їм вчитися, у них і так єгері вимуштрувані, навчені й оснащені до зубів. А в нас із трьох єгерів – два пенсіонери й один багатодітний батько, вічно зайнятий сімейними проблемами, кого нам виставляти на змагання? Нічого такого! Навіть якщо йдеться про Всеукраїнські змагання, є чого й у кого повчитися, і найбагатше й найпотужніше господарство не обов'язкове має найкращу єгерську службу, це доведено практикою. А обласні змагання єгерів – навіть більше. До речі, у плані навчання й обміну досвідом, через різні фактори, саме на обласні змагання я б робив головну ставку. Мені пощастило, у 2011 році на Івано-Франківщині на базі мисливського господарства «Вільні вітри» проводили змагання серед команд мисливських господарств області (про це йдеться в «ПтР» №11 за 2011 рік), у яких мені довелося взяти участь як судді, і там же брала участь команда нашого мисливського господарства. Отож господарства однієї області змогли виставити аж 18 команд, які представляли всі форми користувачів угіддями: державні мисливські господарства, УТМР і приватники всіх мастей. Підкреслю, це тільки одна область! Оцінюючи, як це вдалося у відносно небагатій області, відповідаю: винятково під патронатом і за активної участі Івано-Франківського обласного управління лісового й мисливського господарства, під безпосереднім керівництвом мисливського відділу. Водночас фінансові витрати, як за нашими мірками, були мінімальними. А тому особливо хочу наголосити, без участі обласних управлінь повноцінні чемпіонати єгерів провести не вдасться, та це й не дивно. Загальне враження від 2011 року – найважливіший захід у плані обміну досвідом, купа цікавої інформації, налагодження потрібних і важливих зв'язків із колегами, маса позитивних емоцій, головна з яких – гордість за свою професію. А хто переміг – то ті взагалі на сьомому небі, до речі, перше місце в найскладнішій боротьбі дісталося команді «Вільні вітри», і це не був подарунок суддівської колегії. Саме тоді я загорівся цією ідеєю – щорічних чемпіонатів єгерів, і живу нею дотепер. Можу багато розповідати про своє бачення таких змагань, програму, етапи, суддівство, оцінювання й багато інших елементів, але це тема окрема й, імовірніше, для тих, хто візьметься до організації цього дійства всерйоз. А для наших читачів можу сказати одне – це архіважливий захід і чудове мисливське свято, тому що вболівальників на таких змаганнях набагато більше, ніж самих учасників. Ну й, звісно ж, це надзвичайно важливий захід для підвищення професійного й культурного рівня єгерської служби, що позначиться позитивно на її роботі й неодмінно на якості обслуговування українських мисливців.

Знаєте, чому сьогодні в Україні практично не проводять змагань на звання «найкращий у професії», і не тільки в мисливській галузі? Тому що такі чемпіонати не будуть обмежуватися тільки з'ясуванням – «хто найкращий у професії». Зрозуміло, коли з усієї країни з'їдуться кращі з найкращих, вони обов'язково візьмуться до обговорення проблем галузі, вони обов'язково промиють кісточки всім чиновникам галузі й не тільки. А ще, не дай Боже, візьмуться обʼєднуватися в які-небудь профспілки або громадські організації із захисту їхніх прав, а там і справжні лідери з'являться – не самопроголошені й не призначені з Кабміну. А на який біс чиновникам від полювання й усіляким фальшивим мисливським лідерам такі об'єднання, їм бажаніше, щоб кожен єгер сидів по своїх кущах і не патякав, і що він дурніший – то чиновникам і різним царькам від полювання спокійніше. А тому можна не сумніватися, що всілякі Всеукраїнські мисливські форуми або Всеукраїнські змагання єгерів нинішня влада й наші мисливські царьки будуть саботувати, якщо не блокувати взагалі. Виходить, їхня організація лежить на наших плечах і залежить від нашої ініціативи, тих, хто щиро вболіває за мисливську галузь і природу України.