ЦКІБ проти всіх: МЦ21, МЦ22

В*ячеслав Артеменко

Вересень, 2018 рік

На фото: ранній н/а Бреда

Наприкінці 1950-х – на початку 1960 рр. у СРСР працювали одночасно над кількома моделями напівавтоматів. Начальник ЦКІБ І. Михальов тоді повідомив в інтерв'ю («Полювання і мисливське господарство» 4/1958): «Останніми роками ми займаємося виробленням моделей самозарядних рушниць. Перші зразки таких рушниць наразі проходять широкі випробування за допомогою ленінградських і московських мисливців, спортсменів і промислових мисливців віддалених районів нашої країни… У найближчому майбутньому плануємо почати випуск двох-трьох моделей самозарядних рушниць, які дали б можливість задовольняти назрілі потреби як промислового й любительського полювання, так і стрілецького спорту. Випуск самозарядних рушниць за індивідуальними замовленнями почнеться цього року».

Насправді натхненню радянських конструкторів служили успішні закордонні моделі.

ЦКІБ проти «Ремінгтон»: перший проект МЦ 21 / Ремінгтон 11-48

До 1948 р. закінчився патентний захист рушниці Браунінг А5, і на ринку з'явилися його недорогі клони: Ремінгтон 11-48 і Франчі 48 АЛ. За версією інсайдера («Ігор Робертович», цитата зі збройового форуму http://forum.guns.ru/forummessage/173/523029-6.html): «У 1956 р. Д.Ф. Устинов показав І.М. Михальову напівавтомат Браунінг і дав завдання, як тоді казали, «повторити». На ЦКІБ це доручили В'ячеславу Олександровичу Миколаєву, який був технологом, а не конструктором. Перша копія дістала назву МЦ21. Дуже швидко було виявлено слабкі місця, і пішов процес модернізації, як завжди, у двох напрямах: усунення слабких місць і пошук нового прототипу».

Перші рушниці МЦ21 випустили вже наприкінці 1956 р. Одну з них (12 кал. №7159) було передано для випробувань в окружну раду Всеармійського військово-мисливського товариства Ленінградського ВО. На ньому й відірвався старий Маркевич… («ПіМГ» 4/57). Я сам немолода вже людина і спробую звести ту його критику до конструктивної. Маса рушниці була 3,750 кг. Під час стрілянини різними набоями рушниця давала від 15 до 50% затримок (у Браунінгу А5, зі слів Маркевича, допускалася одна затримка на 300 пострілів). Ствольна (поворотна) пружина – занадто сильна. Водночас віддача різка, болісна. Маркевич, видатний український зброєзнавець, мав достатній досвід і його твердженню «такої неприємної віддачі не має жодна сучасна автоматична рушниця – браунінги, ремінгтони, рейнметалли, вінчестери» слід вірити.

Який вигляд мала рання МЦ21, можна зрозуміти з малюнку в книзі «Мисливська спортивна вогнепальна зброя» (1958) за редакцією І. Михальова. Зображена рушниця типу Ремінгтона 11-48 зі штифтом у нижній частині ресивера, що утримує колодку УСМ. Браунінг, як відомо, зібраний на гвинтах і навіть із (давно відомою) заміною їх на штифти, там розташування отворів інше. На лівому боці ресивера прототипу МЦ 21 немає відсікача магазина, як і в Ремінгтоні 11-48. Але він є в Браунінгу…

На фото: раннє МЦ21

Принцип дії описаний хитромудро: «Ствол рухливий… Ствольна муфта має гальмівний пристрій, що регулює рух ствола із затвором… Запирання каналу ствола здійснюється остовом затвора за допомогою бойових зачепів затворної личинки і ствольного вкладиша. Гільза витягується під час пересування ствола в переднє положення». Тобто довге відкочування ствола зі зчепленим затвором. Опис самого запирання виглядає як натяк на поворотну личинку, імовірніше – як дезінформація про використання клина.

Перше фото МЦ21-12 – цинкографія для друку – було опубліковано в «ПіМГ» 4/60. На ньому така сама рушниця, як і на малюнку 1958 р. Принцип дії описано вже зрозуміло: «Запирання набою в патроннику здійснюється остовом затвора за допомогою бойового виступу затворної личинки й відповідного отвору хвостовика ствола».

Та сама рушниця зображена й в оголошенні про продаж МЦ21 різних калібрів у наступному номері («ПіМГ» 5/60). Тут повторено опис рушниці 1958 р. Додано про з'єднання ствола з коробкою «за допомогою напрямних буртиків і (ствольної) муфти».

МЦ21 пропонували в калібрах 12х65, 16х65, 20х65. У всіх калібрах ствол був завдовжки 675 мм зі змінним чоком/напівчоком. Таке рішення викликало критику Маркевича: «Ствол має в дулі розширення пляшкової форми. У нього вгвинчується вивідний стволик із чоком (на стволику написано «регулятор»). Стволик є продовженням ствола й весь укритий у розтрубі. Є й другий запасний стволик із напівчоком… Почистити внутрішнє дрібне різьблення в розтрубі ствола МЦ21 майже неможливо». Ємність магазина – 4 набої (5-й досилали в патронник), УСМ – курковий, зібраний на окремій основі. Маса виробу: МЦ21-20 – 2,75-3,0 кг, МЦ21-16 – 3,0-3,25, МЦ 21-12 – 3,245-3,5 кг (в оголошенні 4/1960 – 3,2-3,4 кг).

«Орієнтовна» ціна штучної МЦ21-12 у 1958-1960 рр. – «приблизно 3,5 тис. руб.». Визначити ціну штучної МЦ21 у доларах складно. У 1950 р. обчислювання рубля на базі долара США було скасовано. Золоте забезпечення рубля зросло з 0,167674 г. до 0,222168 г. Можна сказати, що курс рубля підвищився із 5,3 до 1 до 4 до $1. Тобто 3500 руб. – це $875. Для порівняння, у 1956 р. Ремінгтон 11-48 пропонували від $110,5, у найкрутішому «фарші» – за $875,5. Чи не звідси й калькуляція ціни МЦ?.. Цікаво, що взаємозамінність частин ремінгтонів довго залишалася неповною. Рушниця пішла у виробництво в 1949 р., і тільки до 1956 р. «останні (новітні) моделі 11-48 комплектуються змінними стволами без фабричного припасування». Такий «взаємозамінний» ствол пропонували за $39,85.

На фото: н/а Збройовка

 

ЦКІБ проти «Чеської Збройовки»: МЦ 22/ЧЗ 241

У тому самому каталозі 1958 р. було подано напівавтомат МЦ22. Згідно з описом, це спортивна рушниця для стендової стрілянини. Зброя має калібр 12х65. Стволів два – завдовжки 75 см із чоком для траншейного стенда (купчастість не менше ніж 76 %) і завдовжки 67,5 см – із розтрубом для круглого стенда. Магазина як такого немає, приймач у нижній частині коробки вміщає два набої. Маса рушниці 3,5-3,75 кг. Про принцип дії сказано глухо: «Ствол рухливий… Гальмівний пристрій, розташований в цівʼї на опорній трубці, регулює плавність руху ствола… Гільза відбивається під час руху ствола в переднє положення».

Прототип МЦ22 (1958) із його кутастим ресивером і відсутністю трубчастого магазина, це не Ремінгтон. Тут інсайдер помиляється. Навіть у Спортсмені 48 ємність трубчастого магазина була просто обмежена його обтисненням. Виріб виглядає як клон чеської рушниці СZ 241. У липні 1959 р. подібний напівавтомат було подано у журналі «ПіМГ» (7/1959) як виріб «Іжмеху». Прототип мав 16 калібр, ствол зі змінними звуженнями, зброя була тризарядною – із магазином у ресивері (коробці). Замість звичного трубчастого магазина на шток було надіто поворотну пружину. Ресивер (коробка) й основа УСМ були виготовлені з легкого сплаву, що дало змогу «зменшити масу рушниці на 400 г» (тут незрозуміло, порівняно з ЧЗ 241 чи з МЦ 22?). Принцип дії автоматики був звичайним для напівавтоматів першого покоління – довге відкочування ствола. Запирання набою в патроннику здійснювалося перекошуванням бойового упору затвора у виріз на продовженні ствола. Станом на літо 1959 р. прототип «проходив випробування в умовах, наближених до полювання», «масовий випуск» в Іжевську планували почати «не раніше ніж усередині майбутнього (1960) року».

На виставці мисливської і спортивної зброї в 1962 р. були представлені «самозарядні рушниці в штучному виконанні МЦ21 і МЦ22». Незабаром вони мали зникнути… Після випробувань на Каспії восени-узимку 1962/ 63 рр. (див. нижче) про МЦ22 більше не писали. Про причини припинення проекту згодом було сказано: «Через дуже складну конструкцію розвитку не мало» («ПіМГ» 11/67). Цю модель ЦКІБ розробляло у двох варіантах: МЦ22-1 – для стенда, МЦ22-2 – для полювання (1963).

Про «ранню» МЦ21 заднім числом було сказано: «Спочатку самозарядну рушницю МЦ21 було зроблено за деяким іншим зразком і згодом, у процесі доопрацювання, вона зазнала значної реконструкції. Від первісного зразка майже нічого не залишилося, окрім зовнішнього вигляду й деяких дрібних деталей» («ПіМГ» 11/67).

Схема Бреди

 

ЦКІБ проти Бреди: «нова» МЦ21/ Бреда 1008

В «ПіМГ» 8/62 було опубліковано більш-менш повний опис «нової» МЦ21, автори – інженери М. Сквоорцов і В. Ніколаєв. Це перша відкрита згадка про В'ячеслава Олександровича Ніколаєва. Саме він був тим технологом, який створив нову МЦ21. Рушниця в публікації 1962 р. уже помітно інша. У 1961 р. у ЦКІБ ознайомилися з італійським напівавтоматом Бреда. Як він туди потрапив – історія незрозуміла. Стверджують, що його подарували Дмитру Устинову, тоді – заступникові голові Радміну, відповідальному за військово-промислові питання (1957-1963).

Про сам італійський напівавтомат ми розповімо коротенько. Це була дорога рушниця, хоча й технологічніша, ніж Браунінг А5: зі штифтами замість гвинтів, із роздільним ресивером (із кришкою). У 1959 р. Бреду з вентильованою планкою пропонували у США за $189, а Браунінг А5, також із вентильованою – за $154. Під впливом Бреди МЦ21 починає мінятися. Калібр стає 12х70, ресивер одержує кришку, запобіжник і відсікання магазина також запозичені. Примітно, що кількість частин Бреди МК2 і МЦ21-12 символічно збігається: їх 89.

Цікавим є одне з двох оригінальних рішень Ніколаєва. В описі 1962 р. зазначено: «Запирання каналу ствола здійснюється остовом затвора за допомогою бойового упору затворної личинки, що входить у відповідний отвір хвостовика ствола». Бойовий упор і отвір під нього в Бреді, як і в Ремінгтоні – прямокутні. Ніколаєв зробив упор циліндричним, а отвір під нього – круглим. Зроблено це було з технологічних міркувань.

Стволи МЦ21 виготовляли із цільної заготівлі масою 21 кг (!). Матеріал – легована ствольна сталь 30ХРА, потім – 30ХН2МФА. Заготівлі надходили з Іжевська. Хвостовик ствола виготовляли разом із самим стволом і ствольною муфтою. Глибоке свердління каналу ствола робили на ТОЗ (за даними головного конструктора відділу спортивно-мисливської зброї ТОЗ). Паяні з'єднання не витримували тривалого навантаження. Готовий ствол МЦ21 (завдовжки 72-75 см) мав масу 1,0-1,2 кг (фактично – 1,250 кг). За такої витратної технології отвір у хвостовику під бойовий упор довелося робити не прямокутним, а круглим. Його було складніше «засікти» під час припасування бойового упору.

Ранні стволи Бреди (модель 1001) також виготовляли зі ствольної кулеметної сталі Б-4 і суцільними. Такий ствол мав масу 800 г (довжина 65 см). Із 1955 р. стволи на фірмі «Бреда» стали виготовляти з рушничної сталі гарячим ротаційним куванням. Хвостовик був паяним, можливо, із якимось механічним з'єднанням. У ранніх Ремінгтонах (870) хвостовик був єдиним цілим зі стволом. У Ремінгтоні 58 (про нього нижче) хвостовик був нагвинчений на казенник ствола на різьбленні.

Схема МЦ21

Найбільш ранню з рушниць МЦ21-12, яку я бачив, зробили у ЦКІБ у 1964 р. Вона вже має круглий отвір у хвостовику й упор із циліндричною вершиною. Для автора залишається відкритим питання, який бойовий упор був у ранніх прототипах МЦ21?

У рушницях випуску 1964 р. (N640204, №640745) розʼєднувач не був окремою деталлю УСМ, як у пізніших МЦ21-12, а становив єдине ціле зі спуском, як у Бреді. Їхній пізніший поділ – друга технологічна ідея Ніколаєва. У МЦ21 також підпружинено перехоплювач курка.

Із жовтня 1962-го до січня 1963 р. було проведено випробування напівавтоматів: мисливського МЦ21-12, спортивно-мисливського МЦ23-1 кал. 12, мисливського МЦ22-16 кал. 16. Випробування проводили на Каспії, у морі й на узбережжі, за температури повітря +5…+23°. Використовували набої, споряджені шротом №3 (3,5 мм), із початковою швидкістю польоту шроту V 2,5 м – 350 +/- 10 м/с. Граничну дальність ураження визначали стріляниною по лискам, що сиділи, «надійним ураженням» уважали влучення 2-5 дробин. Для рушниць 12 калібру дулове звуження №10 (1 мм) на 60-70 м, для рушниць кал. 16 дулове звуження №5 (0,5 мм) – 45-55 м. «Найбільш підходящою рушницею для спортивного полювання» було названо МЦ21-12. Із тексту випливає, що критерієм стала більша ємність магазина – «пʼятизарядна» (МЦ22 була тризарядною, під короткий набій). У солоному морському повітрі «недостатньо стійким» виявилося «захисне покриття стволів і деталей» усіх рушниць.

Станом на 1965-66 рр. («ПіМГ» 7/66) «Тульський завод, що випускає відмінні пʼятизарядні напівавтомати МЦ21-12, приймає замовлення на виготовлення їх тільки в окремих осіб зі строком виконання від 18 до 24-х місяців. Крім того, ці рушниці обходяться дорого». Згідно з повідомленням «Ігоря Робертовича»: «У 1965 році (серійне) виробництво напівавтомата (МЦ21) було передано на ТОЗ із планом 800 штук/місяць. Робити в такій кількості ТОЗ у той момент не міг. Змогли зробити 20 шт., потім 30, за рік робили 200. Рушниця була гостродефіцитною, усі її хотіли. Одержували насамперед «начальники» всіх рівнів. У 1966 р. черга простих смертних у відділі замовлень ТОЗ розтяглася майже на 1,5 року. ЦКІБ брало безпосередню участь у нарощуванні виробництва, роблячи стволи, хоча глибоке свердління робив сам ТОЗ. Із приходом на ТОЗ у 1966 р. випускників технічного училища вдалося організувати конвеєрне складання, і справи пішли веселіше – понад 1000 шт. у кращі роки. До цього збирали як на ЦКІБ: одна рушниця – один майстер». Станом на 1967 р. уважалося, що МЦ21 «впроваджено» у виробництво на ТОЗ.

У цей самий час МЦ21 виробництва ЦКІБ залишалося виробом, що потребував тривалого ручного доопрацювання. У типовому паспорті рушниці (№650901, 1965 р. 901-й виріб) зазначено витрату набоїв «у процесі перевірки міцності, безвідмовності й бою рушниці» – 137 шт. Згідно з паспортом рушниці №680432, витрата набоїв (виробництва ЦКІБ СОО) становила 140 шт. Цим можна тішитися. Але історикові технологій слід поставити традиційне індіанське запитання «А …?».

До 1963 р. МЦ21 застаріла остаточно. Фірма «Ремінгтон» почала виробництво Моделі 1100. На ринок вийшов напівавтомат, який мав обійти Браунінг А5 за обсягом продажів.

Продовження теми в наступному номері

Хвостовик раннього МЦ21