З підсадними

Володимир Саратов

Вересень, 2018 рік

Ранній ранок. Чисте небо обіцяє погожий день. Молоді півні пробують голоси. Час їх випускати у двір. Потім підходить черга підсадних – два селезні й дві качки перевальцем виходять із загородки. Старий жовтодзьобий селезень Красунчик уже вилиняв. Другий, зеленодзьобий забіяка Зіган, цьоголіток, ще не повністю обновив перо. Качки Дуся й Муся доводяться перша «тіткою», друга «племінницею» Зігану. Дуся симпатизує Красунчикові, але Зіган постійно його відганяє із сердитим жвяканням. Увесь день качки ходять у неогородженому дворі й городі, щипають спориш, лободу й тимофіївку, ворушать опале листя. Дуже люблять купатися. От качина трійця, яку очолює Зіган, вирушає до старої ванни. Красунчик поспішає до свого тазика. Але там на дні лише залишки брудної води. Селезень збентежено тупцює навколо. Я наливаю йому свіжу воду. Що тут почалося! Красунчик радісно оббігає тазик, перелітає через нього, потім лізе у воду й довго з насолодою галасливо плещеться.

Наступного дня хазяїн садиби, Ігор Олегович, ванну забрав для перетоплювання воску. Залишився тазик і до нього утворюється черга. Першим довго купається Зіган. Дуся й Муся тупцюють нетерпляче поруч, відігнаний Красунчик очікує віддалік. Муся не витримує й починає тягти Зігана з тазика, схопивши дзьобом за пір'я на голові. Той неохоче підкоряється. Муся в тазику, Дусі теж набридло чекати й вона лізе в тазик до Мусі. Так, удвох, вони купаються, плаваючи по колу. Красунчик намагається влізти третім, але Зіган його не пускає. Тільки після третього купання Зігана нарешті й Красунчикові дістається б/у купальня. Перед сном качки обов'язково теж купаються, підтверджуючи вислів: любить купатися, як качка…

Із вечора ми готуємося до полювання. По-перше, підрізаємо Зігану, а заодно й Мусі, махове пір'я. До цього дня вони були «літними», і коли хотіли, вилітали із загородки в город. Потім Дусі й Зігану на лапки надягаємо шкіряні ногавки й саджаємо ночувати в переносний садок. Їх візьмемо на полювання, а Красунчик із Мусею завтра залишаться вдома.

Мисливський ранок починаємо о 4.30. Весла, рушниці, рюкзачок із припасом і садок із качками зносимо в човен. Легкий серпанок туману в'ється над водою. Холодне повітря бадьорить, і я із задоволенням налягаю на весла. Протокою пливемо до заповітного плеса. Шлях неблизький. Зоря вже мітить восьмушку обрію жовтувато-рожевим закрайком. Схід світлішає і відбивається у воді, відганяючи темно-сині тіні до заростей очеретів і рогозів. Наближаємося до запланованого місця. Раптом позаду наростає гул, і нас обганяє строкато розфарбована моторка із трьома мисливцями. Незабаром звук мотора обривається. Схоже, мисливці стали там, куди мали намір стати ми. І точно, підпливши, чуємо голоси й бачимо там мисливців на човні в заростях.

- Нічого, далі теж є гарні місця, – говорить Ігор Олегович, і я продовжую гребти.

От посередині іншого плеса зʼявився витягнутий острівець зрідженого рогозу. Біля його мису виставляємо чотири гумові опудала, неподалік висаджуємо Дусю із кружком на кілочку. Качка відразу ж починає купатися й заклично крякати. Зігана з дерев'яним кружком саджаємо з іншого боку мису. Човен заштовхуємо уздовж краю заростей. Я влаштовуюся з рушницею на носі човна, Ігор Олегович всідається на кормі. Ми особливо не маскуємося, тому що бувало, що непомітно й тихо підпливали мисливці й стріляли по опудалах, а тут же в нас ще й підсадні.

Ось Дуся надсадно закрякала: це четвірка качок промчала поряд. Дуся вабить гучно й безупинно. Але крякаючи, вона весь час намагається випливти на плесо й постійно смикає кружок. Зрештою, кілочок із дна висмикується й, відчувши звільнення, Дуся швидко гребе лапками. Доводиться поспіхом плисти за нею. Добре, що кружок застряє у водоростях. Я його там устигаю схопити, і Дуся із кружком установлюється на місце. Полювання триває.

Уважно дивлюся на всі боки. Перед очима високі жовто-зелені очерети й зеленуваті рогози обрамляють невелике плесо з кількома кущами їжачої голівки. Подекуди на мілководді густо розрісся світло-зелений лепешняк. Порване шкірясте листя кубушок лежить як клапті на воді. Світає. Мінорно звучать голоси лисок в довколишніх заростях, різко покрикують водяні курочки. Іноді зʼявляються маленькі пастушки, перебігаючи по листках густих водоростей. Десь недалеко уривчасто покрякують чирки. Подав голос крижень удалині, запрошуючи товарок скуштувати свіжої ряски. Дуся їй відразу відповіла.

- Чирки! Ідуть на тебе! – вигукує Ігор Олегович.

Кручу головою, але нічого не бачу.

- Та от же вони!

Над самою водою пролітає зграйка, а з боку Зігана з шумом приводнюється крижень. Стріляю по ньому в просвіт стебел. Крижак важко злітає. Другим кладу його на підйомі. Зійшло сонце, освітивши рожевими спалахами плесо. Заграли навколо осінні барви землі й неба. Із плескотом прозорих бризок, де не взявся, приводнився на плесо чирок. Завмер сторожко: чи все тут добре?... Ось же човен, мисливці! І, зірвавшись, чирок летить геть. Там, де стали мисливці, час від часу лунають постріли. Зненацька за нашими спинами із заростей вилітає троє крижнів і зникають без пострілів. Навколо снує дичина, а наші рушниці мовчать. Кілька разів пролітали зграйки швидких чирків. Різко знижуючись над плесом, вони відразу ховалися за стеблами високого рогозу, і ми не встигали вистрілити. Сизою хмарою в небі пропливла велика зграя диких голубів. Проводжаючи їх поглядом, помічаю, як налітає качка. Рушниця біля плеча. Качка бере вліво. Стволами обганяю її корпусів на три. Постріл. Качка ламається й по дузі грудкою плюхається метрів за тридцять на густі водорості. Ігор Олегович збиває чирка. Пропускаю чергову зграйку чирків. Дуже вже вони швидкі й меткі. Налітає кілька крижнів. Ідуть низько, просто на мене. Завмираю. Уже близько. Підкидаю рушницю. Качки розходяться в боки. Веду по лівій і вона, не встигнувши набрати висоту, після пострілу падає на листя кубушок.

Дуся крякає без угаву. Зіган же зайнятий своїми справами й по боках не дивиться. Опустивши дзьоб у воду, швидко годується, жадібно поглинаючи всяку дрібну водяну живність і зелень, багато полощеться й лише зрідка тихо й задоволено пожвякує (крякають тільки качки). У просвіті стебел знову миготить зграйка чирят. Поки я їх ловив на мушку, промчали повз. Не чирки, а ракети. Метрів за сорок іде над водою три широконіски. Стріляю через вершини рогозу по них і бачу, що обнизив. Звучить постріл Ігоря Олеговича й одна широконіска шльопається на плесо, посмикавшись, завмирає там.

Сонце піднімається усе вище. Відбиваючись у воді, спалахує сліпучою плямою. Далеко над рогозом помічаю пару качок у польоті. Наближаються. Ігор Олегович стріляє раз, другий. Одна качка опускається на воду метрів за сімдесят від нас. Друга сідає там само, але незабаром летить. Ми пливемо туди, шукаємо, заглядаємо на сусіднє розводдя й знаходимо крякову. Раптом налітають чирки. Олегович гарним швидким дуплетом вибиває двох зі зграйки. Забираємо збитих чирків і повертаємося на місце.

Уже о пів на десяту, треба поснідати. Відкладаємо рушниці, дістаємо хліб із сиром і пляшку молока. Перекушуємо, поглядаючи на всі боки, тихо розмовляємо. Ігор Олегович полює вже понад 60 років. Його улюблене полювання ходове – пішки-бродом або з під'їзду на одному веслі. Завжди він тримав мисливських собак, улюблені – спанієлі.

Повз нас на моторці тихо пропливає мисливець. Його кавово-строкатий лягаш скам'янів на носі, незворушно дивлячись на нашу Дусю. Дуся напружено застигла, витягнувши шийку. Фу-у! – різко осаджує мисливець свого чотириногого помічника. Човен віддаляється. Дуся, заспокоївшись, чепуриться й знову починає крякати. Але качиний лет припинився, і в блакитному небі качок не видно. Починає по-літньому припікати спекотне сонце.

Ми знімаємо опудала, збираємо здобич, забираємо підсадних, саджаючи їх у садок. Починається наша дорога назад. Я на веслах, Ігор Олегович керує і підгрібає, допомагаючи мені, кормовим веслом. Навколо блакитний простір води й неба, осяяні світлом золотого сонця, що яскраво виблискує. Барви золотої осені відіграють на стеблах очеретів і рогозів, листі верб і рокит, що піднімаються по острівцях над заростями. Подекуди на плесах ще біліють останні квіти прекрасних латать. У блакитну далечінь, обганяючи нас, летять великі метелики-адмірали. Як птахи, вони прямують до теплого півдня.

- Лебеді! - вигукує Ігор Олегович, указуючи рукою вперед.

Озирнувшись, бачу чотирьох величезних білих птахів, що летять просто на нас. Вони вже зовсім близько, і подих перехоплює від їхньої величі. Лебеді відвертають і дають збоку помилуватися собою.

- Одного разу саме в цьому місці лебедів сиділо сотні дві. Ось це було видовище! – проводжаючи поглядом білосніжних птахів, згадує Ігор Олегович. – Напевно, зібралися вони тоді перед відльотом. Трималися всі сімʼями, кожна окремо. Це явно було видно. Молоді – сіруваті, а батьки білі. Там і сям поруч плавала пара білих і пара сірих птахів. Кілька сімей було із чотирма, а деякі з п'ятьома молодими…

Повільно наближається далекий берег із хатками й пірамідальними тополями уздовж дороги. Нарешті причалюємо. Тут, на березі, сталася невелика пригода. Виходячи із човна, я взяв весла й садок із підсадними. Щойно відійшов від води кроків десять, як дверцята садка раптом відкрилися і з нього відразу вискочила Дуся, а Зігана я встиг закрити. Відбігши метрів на п'ять, Дуся зупинилася й почала чепуритися, поправляючи пір'я. Мені стало ніяково. Оце так номер! Поруч вода із заростями очеретів. Як же тепер тут піймати качку? Розгублено ставлю садок із Зіганом у тінь під сусідньою вербою. Поки думав, що робити, Дуся підходить до садка, і качки починають жваво переговорюватися. Ага! Беру садок і повільно йду по стежці серед заростей, озираючись. Дуся, не відстаючи, іде за мною кроків за п'ять, бадьоро покрякуючи. Не поспішаючи виходжу на дорогу. За поворотом, на узбіччі бабуся в червоній кофті зрізує серпом зелену траву. Дуся нерішуче зупиняється. Побачивши качку, бабця розпливається в посмішці:

- Та як добре вона йде!

- То вона ж ручна, – кажу й продовжую тихенько свій шлях.

Дуся, переконавшись, що жодної небезпеки немає, перевальцем тупотить слідом. Кря – подала вона голос, побачивши знайоме подвір'я. Кря, кря, кря – бадьоро відгукнулася Муся і поспішила назустріч. Ставлю садок біля колодязя, випускаю Зігана. Усі підсадні відразу збираються докупи і починають жваво «розмовляти», ділячись враженнями дня. Наговорившись, перевальцем вирушають у малинник…