Ставок у степу

Микола Губочкін

Листопад, 2018 рік

Було колись в Україні до початку меліорації та створення «рукотворних морів» безліч повноводних річок і маленьких річечок. Проте радянська влада вирішила підкорити природу, примусити її служити різним забаганкам. Старше покоління мисливців та рибалок добре пам’ятає, якими щедрими на трофеї були полювання й риболовля на тих болотах, річках та озерах до створення дамб та меліоративних каналів.

Природа жорстоко помстилася за такі втручання. Багато річок зовсім зникло, а інші перетворилися на обмілілі болота, де ледь жевріє життя. Так сталося і з річкою Кропивна, що бере початок у Драбівському районі Черкаської області (с. Бойківщина), протікає вона в межах Драбівського та Золотоніського районів та впадає в р. Золотоношку, а потім у Дніпро. За переказами старожилів села Кропивна, в давні часи ця річка була судноплавною, і ще в другій половині ХХ століття на весняний нерест піднімалася риба аж з Дніпра. Прийшла меліорація і річку перетворили на канали із системою шлюзів, які швидко обміліли та заросли очеретом, осокою. Від того часу серед місцевого населення річка дістала образливу назву Канава.

Була в Кропивні ще одна річка – Бацманка, від якої, на превеликий жаль, залишився тільки звивистий яр, що розкинувся між полями. Коли загальний рівень ґрунтових вод був набагато вищим ніж тепер, то в певній частині старого русла Бацманки після сніжної зими та дощової весни залишалося досить багато води аж до пізньої осені. Цю мальовничу місцину з часом почали називати «Ставок у степу». А коли мова заходила про плани полювання, то мисливці на запитання «Де будемо полювати?» відповідали: «Поїдемо у степ, на Ставок!»

У ті часи, коли зими були багатосніжними, а весни щедрими на зливи, відкриття полювання по перу відбувалося тільки у степу. Серед полів, що були засіяні різним збіжжям, милував око своєю блакиттю став, на берегах якого росли верби та кущі верболозу. Качкам він теж дуже подобався, тому тут гніздилися, виводили потомство та й просто днювали різні породи пернатих. До комбайнів та вантажних колгоспних машин вони давно звикли, а більше їм тут ніхто не заважав із ранньої весни й аж до середини літа.

Але знайшовся горе-керівник колективного господарства, якому здалося, що посівних площ земель колгоспу замало, а щоб виконати план чергової п’ятирічки, потрібно розорати геть усі цілинні землі. Саме за його вказівкою було виорано дно ставка і засіяно зерновими культурами. І з того часу вода більше не залишалася в цьому місці. Підземні води опустилися глибше, і ставок перетворився на звичайний яр.

Але минув час і дно степового ставка, мов рану після травми, природа затягнула дерном та корінням рослин. І в ті роки, коли снігу та вологи вистачало в степу, знову почала залишатися вода і туди відразу ж потягнулося птаство. Ландшафт за роки відсутності води змінився до невпізнанності: береги з відкритим доступом до крайки води поросли густим непролазним верболозом, який мов ковдра окутав ставок по периметру. Лише в кількох місцях є вільний доступ до води, куди можна спустити човна. Проте це тільки додало качиному братству впевненості в тому, що вони в повній безпеці й ніхто їх не потривожить. Крім крижнів, сірих качок, широконіски та нирків, тут масово почали виводити пташенят лисухи та водяні курочки.

Виринають з пам’яті епізоди цьогорічних качиних полювань на степовому ставку. У нашій місцевості у 2018 р. сніг затримався на землі майже до кінця березня, а потім весняні зливи ще додали води і Ставок набрався по вінця. Під час проведення весняних та літніх розвідок перед відкриттям полювання на качку ми виявили значну кількість качиних виводків та й дорослих крижнів і качок було досить. Тому полювання мало бути багатообіцяючим.

І ось довгоочікуване відкриття! Приємні приготування, зведення та облаштування мисливського табору. Цього року відкриття у нас було зі світанком, тому всі тривожно спали, щоб не проґавити ранкової зорі. Ще з третьої ранку почали збиратися, бо до Ставка треба було їхати хвилин 20 від табору. Поїхали ми туди вдвох із товаришем, інші запланували полювання на болоті, що біля самого табору. Ставок зустрів нас вранішньою прохолодою. Там було приємно та свіжо дихати, над водою піднімався легкий туман. Ми стояли та зачаровано слухали, як прокидається природа в цьому чудовому куточку. Першим звуком, що порушив тишу, було квакання жаби. І відразу ж з іншого боку почулася відповідь. Потім тривожно запищала лисуха, мабуть, теж щойно прокинувшись. Коли перші кольори світанку позначили небокрай, потужно закричала качка і почалося… То з того, то з іншого боку почувся качиний говір, зовсім нетерплячі зривалися з місця і підлітали до своїх товаришів. Чирята, немов літаки-винищувачі, сновигали над дзеркалом озера.

Стало розвиднятися і почулися перші далекі постріли нового сезону. Це наші побратими-мисливці будили ранкове болото. На нашому плесі все також ожило. Крижні та качки стали злітати зі своїх нічних схованок, почався лет… Хоча ми зробили тільки по кілька пострілів, бо качки переважно літали над полем кукурудзи чи високими деревами та густим лозняком і дістати їх звідти було б украй важко, та відкриття відбулося, і ще один мисливський сезон ми відкрили.

Уже пізніше ми знову навідали степовий ставок, і цього разу пані удача була на нашому боці. Нашими трофеями стали і крижні, і чирята, і лиски. Це полювання запам’яталося однією досить цікавою та неординарною ситуацією. Сидячи в човні на вечірній зорі, товариш здалеку побачив качку, що крутилася над ставом. Не долетівши до нього та зробивши коло, вона знову налітала на мисливця і… сіла не на воду, як зазвичай це роблять пернаті, а на зелену траву на березі! Мисливець оторопів і навіть забув вистрілити від подиву, бо бачив таке вперше.

Потім, коли ми пливли з ним у човні, то з прибережних кущів верболозу почали злітати якісь руді птахи. Яким же було наше здивування, коли під час нашого наближення до цих заростей із них злетів чирок. Виявляється, що качки, як і домашні кури та індики, полюбляють ночувати на деревах та кущах.

На жаль, до початку зимового сезону полювання води в Ставку не залишається зовсім. Але цю місцину дуже полюбили лисиці, які цілими сім’ями мешкають у густій лозі та вільно тут почуваються. Адже навкруги долини поля кукурудзи та зернових, де дуже багато мишей, якими й ласують руді. Спілкуючись із друзями по захопленню, часто згадуємо зимові полювання з гончими у степовому ставку. Були часи, коли в нашому колективі тримали пʼять собак цієї породи. Тоді було не полювання, а свято для любителів послухати їхні різні за тональністю та тембром голоси. Бувало, стоїш на номері й чекаєш, коли ж котрийсь із гончаків натече не свіжий слід звіра. І тут ранкову зимову тишу прорізає потужний бас. Відразу ж інші чотирилапі підвалюють на свіжий слід і гін то наростає, то притихає… У вухах гуде та дзвенить від цього звуку, руки міцніше стискають рушницю, а серце ладне вискочити з грудей. А потім ти краєм вуха вловлюєш ледь чутний тріск гілочки чи сухої трави, але вже точно знаєш, що це лисиця йде попереду своїх переслідувачів. Руда пляма майже безшумно миготить між гілок та бур’янів, але мисливець уже чекає її, і влучний постріл завершує таку чудову картину дня. Собаки виходять до нерухомого трофея майже відразу після пострілу і, трохи пом’явши лисицю та погарчавши один на одного, відходять у бік та заспокоюються. Сходяться мисливці (хто з номерів, а хто із загонки), беруть гончих на повідці та жваво обговорюють ці кілька хвилин яскравого та незабутнього гону. Вітають удачливого та влучного мисливця з полем і планують наступний етап полювання.

До речі, свій найперший мисливський трофей – великого світло-рудого з білими грудьми лисовина – я добув саме в Ставку. Пам’ятаю, із якою гордістю носив його на собі все подальше полювання того дня, а потім удома не міг ще три дні підняти руки вгору від болю у спині.

Сам собою напрошується висновок: нам просто здавалося, що тваринний світ вивчено вже вздовж і впоперек. Та ні! Допитливим та спостережливим мисливцям і рибалкам час від часу відкриваються все нові й нові секрети потаємного життя звірів, їхня неординарна та загадкова поведінка в надзвичайних ситуаціях.

Друзі-мисливці, частіше відривайтеся від телевізора, комп’ютера та керма автомобіля, щоб мати змогу споглядати красу рідної природи та її мешканців, пізнавати цікаву поведінку тварин і вчитися в них виживати в цьому буремному та небезпечному світі.