Осінній проліт

Павло Старий

Грудень, 2018 рік

Ранок був по-осінньому похмурим, вологим і холодним. Важкий, щільний туман повністю покрив усі низини й болотянки. Висів у повітрі товстою, непіддатливою завісою, крізь яку періодично пробивався свист качиних крил. Пізня осінь – час полювання на перелітну качку. Качку, яка набрала жиру перед далекою дорогою, оперилася, заматеріла й саме тому є особливо цінним трофеєм для всіх мисливців.

 За тиждень уже відкриття на хутрового звіра, а снігу досі немає. Та й морозів немає, сьогодні зранку -1 °С, але це так, для початку, за кілька годин знову буде +7 °С і знову краплі дощу лопотітимуть по каптуру куртки. Але це потім, а зараз, тихенько переступаючи по коліно у воді, пробиваюся між купинами болота до свого острівця, там невеликий курінь і десяток опудал на плесі, ще позавчора розставив, щоб качки, які трохи пролітають, звикли до них, підсідали, а курінь ще з весни стоїть. Чужі тут не ходять, і перейматися за опудала нема чого. Болотце в лісі, але до Десни кілька кілометрів усього. По Десні йде качка восени й подеколи залітає на болото, зробить кілька кіл і підсяде до моїх опудал. Бувало й пʼяток гарних осінніх крижнів вдавалося взяти за день.

Але головне не кількість, а все-таки якість. Уже давно минула пора мисливського азарту й нестриманості, коли впродовж зорі встигав вистріляти до сотні набоїв. Час був інший, ми молоді, дерева високі й качки багато… Але це так, лірика. Тепер уже більше ніж десяток набоїв на день полювання з опудалами й не беру ніколи. Немає в цьому сенсу. Стрілянина на законних 25-30 метрів, переважно по качках, що підсідають або злітають із води. А за такої відстані й вивіреному пострілі в 99% випадків качка й гуска лягають на місці. Узяти пари-трійку качок – уже дуже непогано. Та й не потрібно більше. Сьогодні качка стала вже делікатесом, і завжди відкладається або на день народження, або до якогось свята друзів потішити. Діти не дуже хочуть їсти дичину. То жорсткувата, то дріб попадається, то не така соковита, як «Наша Ряба»… Але нічого, запечена з яблуками з правильним маринадом іде на ура. Але це вже кулінарія...

Знову посвист крил над головою. У тумані, високо пройшли. Нічого, почекаю годинку, туман трохи розтане й тоді є шанси добути красеня селезня. Який же гарний він восени! Учора товариш ходив просто посидіти, подивитися, помилуватися підсадкою. Говорив, упродовж трьох годин понад десять качок підсіло до опудал. Правда, не зграйні, більше поодинці. Але восени так і має бути. Спочатку йдуть зграї, а вже ближче до грудня – поодинокі. Проте які вони шикарні. Практично нічим не відрізняються від весняних селезнів за забарвленням, а за нагуляним жирком – удвічі кращі. Немає нічого кращого за осінню качку.

Знову свист крил змусив присісти за куренем і крутити головою в пошуках винуватця цих звуків. От він зайшов на коло, пройшов на «бриючому» над крайкою очерету і з характерним прикахкуванням, часто хлопаючи крилами, став знижуватися для посадки. Уже випустив жовтогарячі лижі-лапки, активно пригальмовуючи розкритими в боки крилами над самою поверхнею води, але я не дав йому присісти. Різко встав на весь зріст і скинув рушницю. Селезень різко замахав крилами, намагаючись набрати висоту, але в підсумку почав повільно підніматися майже вертикально над водою. Кращої мішені не знайти. Плавно веду стволами старенької дідівської тулки трохи попереду й вище від селезня й тисну на спуск. Різкий поштовх приклада в плече й гучний звук пострілу котиться над болотом, луною відбиваючись у найближчому лісі. Селезень втрачає кілька пір'їн і, перекидаючись у повітрі, смачно шльопає у воду. Кілька разів б'є крилами й затихає. Красиво взяв. Головне чітко, не мучився. Не підходжу, нехай плаває поруч із опудалами. Тим більше повний штиль, нікуди його не віднесе.

Присідаю на пеньок і переламую рушницю. Дістаю гільзу, і з патронника в повітря піднімається хмарина диму. Пахне згорілим порохом і збройовим мастилом. П'ятдесят шість років прополював дід із цією рушницею й мені вже служить двадцять п'ятий рік. Правий ствол циліндр, лівий чок, курковка, англійське пряме ложе… класика. Беру її на полювання вже дуже рідко й тільки на качку. Просто відмінно б'є зблизька із циліндра й дає шанс повторити постріл, якщо промазав, на далекій дистанції із чока. Здається, спеціально для качиних полювань її й робили. Але дід більше захоплювався полюванням на зайця. Бували зими, коли брав відпустку на два місяці і щодня був на полюванні. Раніше дозволялося полювати кожного дня, і дичини всім вистачало, і практично ніхто не браконьєрив. Ну, хіба лисицю іноді приховували, а не здавали в заготконтору. Адже до сотні рублями доходила гарна шкурка лисиці. У багатьох це була місячна зарплата, тому й ходили частіше на лисицю поодинці. Щоб менше очей було, і не проговорився хто за чаркою в компанії з непотрібними вухами.

Так, побачила рушниця на своєму віку, але за умови правильного догляду ще довго послужить. Стволи тоді ще робили нехромовані, тому раковинки в них є, але не критичні й бій від цього не став гіршим. Головне – правильно дотримуватися норми пороху в набоях. Роблю тільки свої. Не довіряю магазинним. Для сучасних рушниць проблем немає, а от таких ветеранів поберегти треба. Вставляю набій у ствол, попередньо вийнявши нестріляний із лівого ствола, і, перевіривши на просвіт, чи немає чогось у стволах зайвого, вставляю набої. Може гілочка потрапити або прокладка з набою вивалитися. Так надійніше, та й звичкою вже стало за багато років, на автоматі все відбувається. Звичним рухом зводжу курки. Скільки років, а пружини все ще тугі й механізм працює як годинник. Я точно нічого не міняв за ці двадцять п'ять років, сумніваюся, що й дід втручався в механізм рушниці. Просто й надійно все робили, тому й служить довго.

Знову розрізав тишу і плин моїх думок свист крил качиної парочки на підльоті. Але не сіли, пройшли над опудалами метрів за п'ятнадцять і пішли далі убік ріки. Можна було стріляти, дистанція давала змогу, але, уже маючи відмінного селезня, вирішив не розбивати пари. Я вже із трофеєм, а їм шлях неблизький, і вдвох точно веселіше його долати. Завібрував у бічній кишені куртки телефон, стоїть на беззвучному режимі під час полювання, щоб не відволікав. Нагадування, що залишилося всього півгодини на полювання й потрібно збиратися. Швидко оглядаю небо навколо себе, благо туман уже значно спав і видимість до сотні метрів. Тихо. Ніхто не пролітає. Але з боку Десни чутно, як пройшов моторний човен і підняв зграю качок. Можливо, і до мене хто залетить під шумок, але тихо. Вирішую збиратися й уже було піднявся, щоб іти забирати селезня, аж раптом нізвідки, таке відчуття, що зверху, без обльоту, просто посеред моїх опудал шльопається на воду ще один селезень. Випнувши груди, покахкуючи, починає кружляти між опудалами. Стріляти не можна, навіщо псувати опудала. Але й присів він із віддаленого від мене боку. Потрібно виждати, коли підпливе ближче. Стою в напівзігнутому стані, тільки очі над крайкою куреня і рушниця в руках завмерла стволами вгору. Чекаю. Селезень очевидно відчув недобре або мої мовчазні качки йому не сподобалися, але якось насторожився й почав іти від мене. Вирішую не чекати, різко випрямлююся й підкидаю рушницю до плеча. Ловлю на мушку силует качки під час підйому й, коротко провівши стволами, плавно тисну на спуск. Постріл луною б'є по воді й селезень, гойднувшись у повітрі, починає набирати висоту, ідучи трохи лівіше від мене. Певно або злегка зачепив, або взагалі поруч пройшов шріт. Але є ще лівий ствол. Виношу мушку трохи лівіше від силуету птаха й знову тисну на спуск. Постріл, луна, і качка, розпрямивши крила, потягнула вбік лісу, плавно знижуючись до краю болота. Упала десь за сотню метрів від мене.

Не відводжу очей від місця падіння й відразу ж прикидаю орієнтири, щоб не збитися. Ага, от переді мною кущ і за місцем падіння береза. На їхньому перетині він і впав. Іду прямо до поміченого місця. Глибина болота підходяща, місцями трохи вище за коліна, але чоботи забродні, запас є. Плавно просуваюся вперед метр за метром і, нарешті, підходжу до місця, де, як мені здалося, упав селезень. Але його там немає. Тільки кілька пірʼїнок свідчать про те, що я на вірному шляху. Ретельно обшукую місце падіння по колу, але, на жаль… качки немає. Стою й думаю, куди він міг подітися. Шкода втратити такий трофей на рівному місці серед двох купин. Замислено дивлюся на воду й раптом розумію, що я його бачу. Росто під купиною, на глибині приблизно тридцять-сорок сантиметрів біліє качине крило. Нахиляюся, дістаю його з води. Голова, шия й майже половина тулуба під водою в купині, а друга половина не влізла. Певно постріл був смертельним і селезень із останніх сил під час падіння пірнув і зміг забитися під купину. І якби не прозора вода й моя наполегливість у пошуку трофея, міг би повернутися без нічого. Усе-таки із чотириногим помічником набагато ефективніше шукати дичину.

Повертаюся до куреня, дістаю другого красеня, милуюся. Гарна пара селезнів, гідні осінні трофеї. Далі фото на пам'ять, опудала в сумку й кілька кілометрів до автомобіля. Повернемося сюди наступного разу, подивимося, чим осінь потішить. Можливо, уже треба буде тропити зайця по пороші, а може, і посиджу в тиші, послухаю посвист качиних крил під час осіннього прольоту.