Екотерористи наступають

В. Боровий

Січень, 2019 рік

Напередодні другого засідання Окружного адміністративного суду, який розглядав позов мисливців до Мінприроди щодо незаконного занесення лося до Червоної книги України, у соцмережах мисливських та зоозахисних спільнот відчувалося пожвавлення. Останні агітували прибічників своєї секти прийти під суд і сказати все, що вони думають про «виродків-убивць нещасних тварин», які мали нахабство сумніватися в законності процедури впихування лося в червонокнижну могилу, і взагалі вимагати повного закриття полювання в Україні мінімум на 10 років. Мисливці зі свого боку закликали приходити й відстоювати своє законне право на полювання, яке без будь-яких для цього підстав намагаються у них відібрати.

Уже о 12 годині 26 листопада майданчик під Окружним судом нагадував Майдан Незалежності часів революцій – ліс прапорів, транспарантів, плакатів… Мисливська спільнота організовано представила зо дві сотні осіб, і це були не тільки кияни, люди приїхали на мітинг за сотні кілометрів. Згодом підтягнулася й групка ініціаторів закриття полювання в кількості десяти осіб. Спочатку вони перелякано стовбичили осторонь і, лише діждавшись підкріплення у вигляді довгов‘язого парубка з мегафоном, подіставали плакатики з образливими написами на адресу мисливців та почали несамовито верещати: «Убивці, нелюди!..» тощо, нервово тикаючи в бік опонентів. Із початком їхніх активних істеричних дій мисливці спробували почати з ними діалог, але це мало вигляд, як биття головою об стіну – безрезультатно. Ніхто з них не слухав жодних доводів, у відповідь лунали лише дурні гасла, які тільки посилювалися, коли поблизу з‘являлася телекамера. Зрештою, на них перестали звертати увагу або ж просто робили вигляд, що їхні дії нікого не турбують. Збоку це нагадувало тявкання моськи на слона, проте це був лише початок, як виглядало, зрежисованого театрального дійства.

Дивно. Ніхто ні з ким не те що не бився, а навіть не сперечався, як раптом довгов‘язий парубок, який із мегафоном височів над купкою своїх однодумців, враз позеленів. Причиною стала медична зеленка. Ну, все… Скандал! Ці вбивці-нелюди підняли свою криваву зелену руку на беззахисних дівчаток!!! Телекамери… поліція… Хтось із мисливців погнався за якимось чолов‘ягою. Догнали, показали його поліції. А поліція? А поліція поговорила з ним і… відпустила. Водночас не питаючи ні документів, ні імені, ні по-батькові. Просто іди з Богом і більше не гріши (якщо хтось сумнівається, що таке може бути, в інтернеті є відео цього епізоду, полюбуйтеся).

І знову якось трішки дивно, чи не так? Ну це, мабуть, з якої точки зору дивитися на подію. Якщо, наприклад, розглядити це як звичайну провокацію, то нічого дивного. Самі лише бонуси для провокаторів. Слава принижених, увага телекамер, привід для найдикіших звинувачень… У такому руслі мисливців скоро будуть звинувачувати вже в тому, що добуту дичину вони використовують не за класичним призначенням, а для того… для того… для того, щоб… ще живцем… у трусиках розпинати її на щитах по міських майданах, пробиваючи ще живу скривавлену плоть величезними страшними цвяхами, а потім на своїх позашляховиках на мотузках тягати по колу (або по квадрату – вони ще не впевнені) перед столом із мисливською президією. Маячня, скажете? А ви ще так тихесенько посидіть у себе в крайній хаті на печі, тоді й побачите.

Проте була в цього зеленого спектаклю за задумкою його режисера і ще одна дія. І виглядає воно на те, що ще далеко не остання. Уже коли мисливський мітинг закінчився, й на майданчику перед судом залишилося кілька його представників, «зелені» все ще вперто стовбичили й не збиралися розходитися, а невдовзі стало зрозуміло чому. Їм на підкріплення примчала спочатку купка, а потім усе більше й більше молодиків гоповатого вигляду і з відповідними атрибутами – у масках та хамською поведінкою, провокуючи насильницьке протистояння.

Як виявилося, головний режисер цього дійства, який лякливо залишився цього разу десь за кулісами, з якогось часу уклав із гопниками з оточення «майонезної баночки» угоду про взаємодопомогу. У скільки йому це обійшлося – таємниця за сімома печатками, але ж, як відомо з журналістських розслідувань про джерела та суми фінансування головного «екофілософа» країни, тільки з одного фонду МакАртурів він отримав на свою діяльність приблизно 500 тис. доларів. Звісно, за такі гроші можна не тільки охорону, а й бойовиків собі найняти.

Варто зауважити, що з огляду на нову поведінку та вже іншу риторику, цілком можна припустити, що з якогось часу із нашим «еколофілософом» почали тісно працювати резиденти однієї великої північної країни. А що, чувак сам родом із так званої «народної республіки», гроші для нього не пахнуть, а за  практично повної відсутності у нас своїх дієвих спецслужб розвалити якусь там мисливську галузь країни, яка й так на ладан дихає, – раз плюнути. Що ж, отже, як і за Майдану, усе потрібно відстоювати самим.

А що ж, власне, суд? А суд, приєднавши до справи ще дві сторони – сумновідомий КЕКЦ та «Всеукраїнську мисливську спілку» – призначив наступне своє засідання на січень місяць. Але… вже наступного дня інший суддя того самого суду, але за позовом іншого користувача мисливських угідь визнав занесення лося до Червоної книги незаконним (про що читайте нижче). Проте мисливцям радіти поки ще рано, протистояння в самому розпалі. Боротьба за право полювати триває. Отже, стоїмо.