Під очеретом

Олександр Пономаренко

Січень, 2019 рік

 

Крутишся щодня як білка в колесі, ні хвилини спокою ні вдень, ні вночі – ніколи, а прогавиш – смерть, і життя твоє, як у сапера, який, як відомо, помиляється один раз; і якщо прикинути, образно кажучи, палець до носа, то способів знищити тебе щодня стає все більше й більше, бо людська фантазія – річ незбагненна, тому не щохвилини, а щосекунди треба думати про те, як вижити у цьому жорстокому світі.

Саме про таке життя-буття думав величезний дикий золотисто-чорний карась у річці, зарившись у мул під очеретом. Бо лід ще тонкий і небезпечний, і під очерет точно ніхто йти не зважиться, отже, на кілька днів, доки лід не стане товщим, можна просто залягти на дні й ні про що не думати – на два дні, не більше. А потім, як кажуть, думай голова – шапку куплю: знову почнуть свердлити лід бурами, довбати пешнями, прикормлювати, вішати по три мормишки, аби хоч якось тебе зачепити, щоб потім засмажити до золотистого кольору і подати на стіл у сметані. І скільки, міркував, усяких дурнів іде на людську приманку! І найдурніші (бо найжадібніші) окуні та судаки: через жадобу і ненаситність кидаються на блискучий метал, а потім б‘ються об лід – і лікті б собі кусали, якби мали, бо забули, що не все золото, що блищить.

Плітка, хоч і дурна, але хитра-таки: обсмоктує собі мотиля, і рибалка, особливо той, що добре напідпитку, по кивочку й не визначить, чи то клює, чи вітер кивок ворушить. Але голод, кажуть, не тітка: спробував одного разу влітку і він так обережно стягнути черв‘яка, але де там: черв‘яка він таки встиг виплюнути, так на другий гачок зачепився – і за кілька хвилин уже бив хвостом у пластмасовому відрі разом із десятком окунів. Але, як кажуть люди, не родись красива, а родись щаслива: ґрунтовних знань мало, треба ще мати талан, тобто фарт. Поталанило і йому, бо то була спортивна риболовля, якісь змагання рибалок, і його разом з іншими «полоненими» випустили у воду, після того як виміряли і зважили. А чого тільки не передумав у тому відрі! Люди в таких ситуаціях міркують про пекло чи рай, а він уже з усім змирився і чекав найстрашнішого – пательні. Навіть у середні віки інквізиція до таких тортур не додумалася. Тепер, міркував, досить: двічі, на думку людей, в одну річку не зайдеш – тепер він обережний, і ось сьогодні точно знає, що під очерет навіть п‘яний рибалка не піде, аби не провалитися.

А потім знову максимальна увага: незабаром Новий рік, Різдво, причому одного Різдва їм бач мало, їм два Різдва подавай; та й, відверто, весь грудень – суцільні свята: Варки, Савки, і людей на річці буде хоч греблю гати, бо ніхто не захоче сидіти вдома і слухати жінчині теревені й забаганки дітей – усі захочуть відпочити, розслабитися і половити риби, тому, навіть маневруючи між мормишками та іншими людськими винаходами, треба бути максимально уважним, аби не помилитися, бо риба, як і сапер, помиляється один раз – отже, необхідно залягти на дно під очеретом, а потім, як кажуть люди, «…у всякого своя доля…»