Давайте охороняти те, що дійсно потребує охорони!

Василь Новицький

Лютий, 2019 рік

Публікація-звернення до: Міністра екології О. Семерака, Прем’єр-міністра України В. Гройсмана; виконуючого обов’язки Міністра аграрної політики та продовольства України М. Мартинюка, заступника Голови Державного агентства лісових ресурсів України В. Бондаря, Голови підкомітету Верховної Ради України з питань лісових ресурсів, об'єктів тваринного та рослинного світу… П. Дзюблика.

Без сумніву, шалене прагнення охороняти лося чи то вовка для сучасних українських чиновників і політиків, котрі з подачі всіляких КЕКЦів і інших благодійно-рекетирських організацій напевно вважають себе вже справжніми «важковаговиками» у таких справах, куди престижніше ніж якогось сліпунця звичайного (Ellobius talpinus Pall.), на охорону середовищ існування котрого навряд чи колись були і навряд чи колись знайдуться які-небудь державні кошти. Розмір, велич, сила – все це легко асоціюється з власним «Я» у наших можновладців, тому і види тварин для самопіару обираються відповідні. До того ж це значно простіше ніж говорити (робити) про відразу декілька українських міст які увійшли у ТОП-10 населених пунктів планети небезпечних для проживання чи про місячні пейзажі Полісся знівеченого бурштинокопачами. Про подібні речі з вуст нинішнього очільника головного екологічного відомства держави можна було почути нечасто. Інша справа – лось…

Б’юсь об заклад, не займався і навіть не цікавився міністр Остап Семерак охороною тваринного світу до того часу як йому «підсунули» ідею з лосем, інакше б пам’ятав як десятирічна заборона експлуатації української популяції сохатого (1996-2006 рр.) призвела до втрати майже половини чисельності місцевого угруповання, яку і донині користувачам мисливських угідь вдалося відновити лише частково. Не скажуть вам також нефаховий міністр, безграмотні борейки чи навіть дуже розумні вчені яка чисельність лося для України сьогодні є екологічно обґрунтованою тобто оптимальною. Самі «горе-захисники» не рахують диких тварин, а даними обліків проведених користувачами угідь феєрично маніпулюють. Якщо говорять про лося, то форма Держстату 2-тп, на їх переконання, «бреше»! Якщо ж мова йде про інші види, де відображено падіння чисельності, екозапроданці на своїх проросійських сайтах розпинаються, що це наднадійні державні дані ігнорувати які – тяжкий злочин! То як тоді можна щось охороняти, не знаючи фактичної кількості тварин, а також їх чисельності до якої варто прагнути (і чи варто взагалі), питання досить риторчне на яке всі вищезгадані добродії надати відповіді до сих пір не спромогтися.

Про рівень державного фінансування, наявність і ефективність реалізації охоронних програм по інших, вже червонокнижних, видах наприклад зубру, рисі, ведмедю, можна говорити довго, проте їхній результат наразі все той же…негативний. Відтак висновок у вчених був і є один – у країнах зі знищеною економікою, розквітом корупції та браконьєрства єдиними дієвими інструментами з охорони мисливських видів залишаються фінансові стимули для користувачів тваринним світом у вигляді дозволів на господарську експлуатацію обмеженої частини поголів’я.

Та ключове завдання цієї статті не вкотре нагадати нашим можновладцям чого робити не варто у пошуках дешевого піару на шкоду вітчизняному довкіллю, а, навпаки, вказати на ті речі, які дійсно потрібні для порятунку місцевої фауни. Засмучу пана Семерака, мова піде не про величного лося чи шляхетного оленя, яких буцімто «нищать середньовічні недолюди-мисливці», а про «нікчемних» зайчиків, куріпок і іншу польову звірину, угруповання якої за даними українських вчених тривалий час знаходяться чи не у найскрутнішому еколого-ресурсному стані. І виною тому, шановні можновладці, зовсім не мисливці, а ваша бездіяльність!!! Якщо бути точнішим – саме нерегламентована належним чином, ні у правовому полі держави ані відносно європейських (куди ви вже шостий рік так «прагнете») зоосозологічних стандартів, вітчизняна рослинницька галузь є ключовим чинником катастрофічного зниження чисельності польової фауни в Україні.

Ось кілька сухих цифр від відомих у цій царині вітчизняних вчених. Підкреслюю – відомих, а не нефахових ні за науковою ні за посадовою діяльністю іхтіогенетиків межжериних. Отже, за даними науковців які, на відміну від борейків-межжериних, проводили цільові дослідження, популяції польової фауни у нашій державі зазнають втрат до 80% від річного приросту лише під час агротехнічних польових робіт (Бондаренко В.Д., 2002; Бондаренко В.Д., Делеган І.В., Михайлюченко М.Т., Соловій І.П., 1990). Зокрема, спеціалізованими дослідженнями встановлено – 43% приплоду зайця сірого гине під час заготівлі зеленої маси, сінокосінні та збиранні врожаю, ще 15,3% у результаті хімізації угідь, 12,4% - унаслідок незаконного добування і т.д. Загалом фактори прямого лімітуючого впливу сільськогосподарського генезису складають 62% від всіх причин загибелі звірів. Цими ж дослідниками також відмічено, що найбільша смертність представників польової фауни відбувається під час першого укосу сіна та багаторічних трав, що в усіх природних зонах нашої держави співпадає з періодами масового приплоду (насиджування яйцекладок) у тварин (див. табл.). У цей час, за даними вчених, тут руйнується до 65% гніздівель куріпки сірої. Пройшло вже достатньо часу від тих досліджень. Нових, нажаль, не було, проте ситуація однозначно не покращилася – сільськогосподарські агрегати стали значно потужнішими, а техніка – швидшою…

Інформація про збитки завдані не мисливським популяціям польової фауни нами не віднайдена, проте, вочевидь, є ще більш невтішною, враховуючи її значне видове різноманіття та щільність.

Ну і як вам, шановні читачі, на максимум 15% вилучених мисливцями зайців припадає 62% знищених аграріями! При цьому, то наші «годувальники», а ми – середньовічні варвари, як вважає Семерак... І це, уявіть собі, наведений приклад лише по одному виду польової фауни.

Вплив механізованих сільськогосподарських робіт на фауну

 (Бондаренко В.Д., 2002)

 

Загибель диких тварин при застосуванні міндобрив і пестицидів

(Бондаренко В.Д., 2002)

Не звинувачую сільгоспвиробників, у рамках чинного законодавства вони нічого не порушили, бо наша держава просто «забула» методично урегулювати їх діяльність відносно охорони польової фауни. Тож прийшов час це виправити, про що ми пишемо у викладених нижче Пояснювальній записці і Проекті відповідного нормативно-правового акту, які, на всяк випадок, додатково направляємо профільним чиновникам окремими листами.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Постанови Кабінету Міністрів України про затвердження «Вимог із запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт»

Необхідність розробки подібного нормативно-правового акту (далі – Вимоги) диктується поточним депресивним станом фауністичних комплексів вітчизняних агроландшафтів (Волох, 2011, 2016; Новицький, 2017; Борейко, 2018 і ін.)  та відсутністю акцентованого декларування у вітчизняних базових законах та підзаконних регуляторних актах прописаних, обов’язкових до виконання, механізмів запобігання загибелі нешкідливої фауни агроландшафтів у процесі господарської та інших видів діяльності. У Законі України «Про тваринний світ» згадані норми містяться (ст. 39, 40, 48), проте є декларативними без зазначення шляхів реалізації і не супроводжуються належною кількістю цільових підзаконних актів, зокрема стосовно переліку обов’язкових до виконання способів та засобів запобігання загибелі нешкідливої фауни агроландшафтів під час механізованих агротехнічних робіт.

Детально аналізуючи окреслену проблематику хочемо зауважити, що динамічне зниження чисельності польової фауни нині перетворюється в екологічну проблему загальноєвропейського масштабу. Зокрема, криза популяцій осілих видів – зайця сірого та куріпки сірої, біоіндикаторів екологічного стану місцевих агроландшафтів, протягом останніх 30 років активно обговорюється науковцями Центральної та Західної Європи, тоді як у пострадянських країнах цим питанням донедавна приділялося недостатньо уваги. Порівняно з розвиненими країнами Євросоюзу, де серед головних негативних чинників вчені виділяють загальну трансформацію природних ландшафтів в антропогенні з інтенсивним землеробством та різноманітні обмеження в управлінні популяціями хижаків, в Україні, крім наявності зазначених проблем, варто відмітити ряд інших – пов’язаних переважно з недосконалістю нормативно-правового забезпечення мисливського господарювання та сільськогосподарського виробництва в цілому (Івануса А. В. і ін., 2012).

Як результат, на сьогоднішній день у більшості регіонах України поточні щільності зайця сірого та куріпки сірої у декілька разів нижчі (див. держстатистику) ніж у сусідніх Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії – держав з потенційно гіршими природно-кліматичними умовами для існування зазначених видів. Такі невиправдані для ХХІ століття екологічні збитки, зокрема внаслідок нерегламентованого належним чином вітчизняного сільськогосподарського виробництва, давно не притаманні для країн ЄС і суперечать сучасній державній екологічній політиці та цілому ряду конвенцій і міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна.

У доповнення до вищезазначеного слід додати, протягом останніх десятиліть спостерігалося подальше прогресування індустріалізації галузі рослинництва виражене, насамперед, суттєвим підвищенням технічних характеристик імпортованої з розвинених країн сільськогосподарської техніки. Наприклад, ширина робочого захвату агрегатів та швидкість робочого руху сучасної ґрунтообробної, кормо- і зернозбиральної техніки зросли відповідно з традиційних 3-5 до 8-12 м та 3,5-5 до 28 км/год і більше (Фото 1).

Фото 1. Сучасний широкозахватний причіпний агрегат у роботі

Обидва зазначені фактори, на думку європейських вчених, нині є ключовими у зростаючій смертності диких тварин через обмеження можливості вчасно залишити небезпечну зону (Maillard et al., 2011). Від себе хочемо навести два додаткові згубні фактори, які безпосередньо взаємопов’язані з вищезазначеними і, так само як і попередні, жодним чином не регламентуються в нашій державі природоохоронними нормативно-правовими актами (НПА). Мова йде про тактичні заходи виконання польових робіт стосовно агро-топографічних особливостей місцевості (див. рис.), які на законодавчо-регуляторному та рекомендаційному рівнях існують у більшості країн ЄС та СНД (Lesage J., 2009; Закон Словацької Республіки «Про полювання…», 2009; Maillard et al., 2011; «Требования по предотвращению гибели объектов животного мира..." утв. постановлением Правительства РФ от 13 августа 1996 г., N 997., тощо), тоді як у нашій державі подібні вимоги розроблялися ще за часів СРСР (Бондаренко В.Д. і ін., 1990; Мануш С.Г., 1981), втім, і понині носять виключно рекомендаційних характер. Інший аспект – не викликане нагальною практико-економічною необхідністю вишиковування сільськогосподарської техніки у щільний ступінчатий ряд для виконання однотипних операцій, яке примножує ширину суцільного захвату площі на одиницю часу (Фото 2).

Фото 2. Трикратне підвищення загрози механічного знищення польової фауни у результаті застосування «антиекологічних» схем вибудови зернозбиральної техніки на польовому контурі.

Стосовно вирішення окресленої проблеми (недосконалості нормативно-правового забезпечення охорони фауни агроландшафтів) першочергово необхідно звернути увагу на ст. 40 «Запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів та експлуатації транспортних засобів» Закону України «Про тваринний світ», яка зобов’язує підприємства, установи, організації і громадян вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, у тому числі під час проведення сільськогосподарських робіт. Попри це, в Україні донині не створено цільових підзаконних актів які б регламентували окремі способи та засоби виконання механізованих агротехнічних робіт у відповідності до зазначеної Статті ЗУ. Примітно, що подібні нормативно-правові акти до відповідних статтей аналогічних законів введені в дію у ряді країн СНГ, навіть у РФ («Требования по предотвращению гибели объектов животного мира..." утв. постановлением Правительства РФ от 13 августа 1996 г., N 997.). У різних модифікаціях зазначеного документу, на рівні федеральних округів і областей, регламентовані зокрема тактичні схеми руху техніки, технології, спецобладнання для сільськогосподарських агрегатів тощо, котрі виключають можливість масової загибелі диких тварин. В розвинених країнах Євросоюзу – Франції, Німеччині та Великобританії на різних рівнях державної влади та органів місцевого самоврядування подібні постанови несуть ще більші обмеження для діяльності сільгоспвиробників де зокрема регламентуються мінімальна висота скошування окремих рослинних культур у періоди масового відтворення фауни, максимально допустима швидкість руху, ширина захвату робочих механізмів сільськогосподарської техніки тощо.

Запровадження подібних вимог в Україні, на наше глибоке переконання, нині є нагальною необхідністю і фундаментальною основою для збереження біорізноманіття польової фауни на всіх рівнях, а також поліпшення показників ведення мисливського господарства в агроландшафтах, які складають близько 70% у структурі мисливських угідь держави. У зв’язку з цим, пропонуємо розглянути Проект Постанови Уряду «Про затвердження Вимог із запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт», який розроблено нами з урахуванням сучасного світового досвіду, вітчизняних та власних наукових розробок у цьому напрямку, на засадах адаптації та взаємоприйнятної гармонізації його змісту до сучасних сільськогосподарських виробничих умов і природоохоронних пріоритетів держави, колегіально скоригувати його (за необхідності) та надати на затвердження до Кабінету Міністрів України.

_____________________________________________________________________