Порох «Сокіл»: початок

В*ячеслав Артеменко

Лютий, 2019 рік

Порох із назвою «Сокіл» уперше з'явився на ринку в 1893 р., а виробництво його почалося ще в 1892 р. Виробник – «Російське товариство для вироблення й продажу пороху», («Р.О.д.В.и.П.П»). Його було засновано в 1881 р. у С.-Петербурзі з німецьким капіталом. У 1891/ 92 рр. капітал в акціях становив 900 тис. руб. На двох заводах – у Шліссельбурзі й у Заверці (Польща) – товариство випускало 18 сортів пороху. Порохи робили за німецькими технологіями. Завод у Шліссельбурзі, на якому робили «Сокіл», також було побудовано за німецьким проектом. При ньому було дозволено створити майстерні для виробництва бездимного пороху (1890). Бездимний порох, відомий як «Сокіл», це той самий німецький Blättchenpulver. Цей сорт гвинтівкового пороху було створено в Шпандау в 1889 р. Потім фірма «Роттвейль» стала робити хожі, у т.ч. рушничні порохи.

Від початку порох «Сокіл» розроблявся для російського ринку не як мисливський. Його в 1894 р. було запропоновано Артилерійському відомству для холостої стрілянини з клейтухом. Продаж його як мисливського був лише супутнім. Для такого продукту в Росії просто не було ринку. За оцінкою 1924 р. середньорічна витрата мисливського димного пороху в СРСР не перевищувала 52000 пудів. Виробництво бездимного залишалося вкрай незначним.

У 1896 р. виробництво бездимного мисливського пороху Лішева становило 500 пудів. Лішев також намагався проштовхнути свій порох для холостої стрілянини. Він був дешевшим, тому що використовували не бавовну (бавовняні кінці – 9 руб. пуд), а деревну целюлозу (тирсу, картон – 3 руб. пуд). Практично такий самий порох, як «Сокіл», але виробництва казенних заводів (Охтенський, Казанський) під маркою «Х» (холостий) запропонували в 1895 р. для спорядження холостих 3-лінійних набоїв. Пуд такого пороху обходився в 30-35 руб.

На базі охтенського пороху «Х» виготовляли порох «Д» – для дробовиків. Його виготовляли в майстерні іспитової комісії Охтенських порохових заводів для Імператорського полювання. До речі, для поліпшення пороху «Д» від Міністерства імператорського двору до неї було прикомандировано Івашенцева (1894). Цікаво, що Івашенцев неабияк сприяв і рекламі пороху «Сокіл». Результати випробувань «Соколу» він опублікував у журналі «Природа й полювання» (липень 1894 р.). На Всеросійській промисловій і художній виставці в Нижньому Новгороді в 1896 р. «Російському товариству» було дано право зображати на етикетках державний герб «за оригінальне виготовлення досить якісного бездимного пороху».

До кінця 19 століття було випущено і порох «РД» (для револьверів і дробовиків). Його було визнано придатним для мисливських рушниць, але в продаж він не надійшов. У 1899 р. Новгородське товариство полювання, що було під заступництвом великого князя Володимира Олександровича, попросило випустити порохи Охтинського заводу в продаж. На що військовий міністр відповів відмовою. У 1909 р. уже Ризький і Київський відділи Товариства правильного полювання знову звернулися із проханням випустити в продаж порох «Д», їх підтримали інші мисливські товариства. У цей час військовим заводам бракувало казенних замовлень і вони шукали приватні замовлення. Головне артилерійське управління дозволило продавати порох «Х» мисливцям. У 1910 р. Охтинський завод випустив першу партію цього пороху (100 пудів). Тільки в 1912 р. він надійшов у продаж. Порох «Д» залишився «імператорським». Від «пролетарського» «Х» він відрізнявся тим, що порохове зерно було добре просіяне й графітоване.

Порох «Сокіл» – одноосновний, піроксиліновий, пластинчастий. Розмір пластинки пороху «Сокіл» був практично таким самим, як у пороху «Х». Порох «Сокіл-Ш» (див. нижче) мав пластинку середніх розмірів 0,12-0,13х1,3х1,4 мм. Порох «Х» (у СРСР Пл. 10-12) мав пластинку середніх розмірів: 0,12х1,24х1,4 мм.

Товщина пластинки була проблемою «Соколу», товста пластинка – понад 0,11 мм – погано прогоряла у стволі. Оскільки порох створювався як пористий, це не було проблемою. Питома вага пористого пороху «Сокіл»/«Роттвейл» була приблизно 1,50, а гравіметрична щільність «Соколу» (щодо води) була 0,400-0,450. Такий порох легко запалювався навіть відносно слабким капсулем, прогоряв швидко. Однак він залишався гігроскопічним, легко вбирав вологу – хай що там писав Івашенцев. А після просушування, через висихання залишкового летучого розчинника, тиски різко зростали, у 12 калібрі – з 750-800 атм. до 1100-1200 атм. Подрібнювання пластинки під час стискання також приводило до зростання тисків. Щоб уникнути таких проблем німці продавали гільзи, уже споряджені порохом «Роттвейл» і з клейтухами – під спорядження шротом.

Тому порох «Сокіл» з 1901 р. стали поверхово желатинізувати. За властивостями він наблизився до пороху «Д». Порох «Сокіл-Р» (див. нижче) мав пластинку дещо більших розмірів: 0,12-0,14х1,24х1,6 мм. Він відрізняється від желатинізованого (колоїдального) пороху. Щільність такого пороху вища. Порох «Р» (у СРСР – «Пл 10-10») мав пластинку із середніми розмірами 0,1х1х1 мм, а його питома вага була 1,60. У СРСР порох «Пл 10-10» продавали як «Глухар» дрібної порізки.

У СРСР ще в першій половині 1950 рр. виготовляли порох «Сокіл» (ГОСТ 5741-51) двох сортів: «Сокіл-Ш» виробництва Шліссельбурзького заводу – пластинчастий графітований і «Сокіл-Р» виробництва Рошальського заводу – пластинчастий неграфітований. Оброблення графітом здійснювали для підвищення гравіметричної щільності. Желатинізований порох не треба було графітувати. Він майже не мав пор, тому слабо реагував на зміну щільності заряджання – стискання заряду. Він повніше прогоряв із якісними клейтухами. Але він був більш прогресивно палаючим, зберігав вищий дуловий тиск із надульним полум'ям. Порох окремих партій розвивав високі тиски, з важкими снарядами (36 г для 12 калібру) вони сягали 900 атм.

Із 1960 рр. робили один сорт пороху «Сокіл» – Рошальський (ГОСТ 5741-67).