Про браконьєрство

В. Урсул

Березень, 2019 рік

Ніхто з наших мисливців-любителів і професіоналів мисливської справи не стане заперечувати, що в наші дні браконьєрство на території України дуже поширене. Для цього негативного явища в умовах зміни соціально-політичної спрямованості суспільства, спаду економіки, реорганізації керівних структур тощо з'явилося багато сприятливих умов. «Де тонко – там і рветься», – свідчить народна мудрість. Але на заваді, щоб вчасно заштопати таку діру, тобто в наші дні посилити роботу з боротьби із браконьєрством, стає багато причин. Перша й найголовніша – це небажання керівництва країни повернутися обличчям до охорони природи, де, окрім нас, існують її дикі мешканці, популяції яких наразі мають тенденцію до скорочення. Можна відстежити, що за однакового приблизно щорічного вилучення із середовища проживання тварин за допомогою офіційного полювання (тобто відповідно до виділених планових лімітів на відстріл копитної фауни), загальна кількість особин у популяціях диких копитних помітно скорочується. А це вже тривожний сигнал, що свідчить про появу негативних тенденцій у нашій природі. Усім зрозумілі можливі наслідки, якщо не буде вжито своєчасних заходів.

Що призвело до такого становища? Причин кілька. До них можна зарахувати й виділення під забудову котеджними містечками (часто зовсім необдумане) територій, що раніше належали до сільськогосподарських угідь, лісових масивів, і вільних від забудови, незаселених територій. Особливо це впадає в око навколо мегаполісів. Такі дії зменшують території ареалів деяких видів фауни, скорочують площі їхньої кормової бази. Забруднення навколишнього середовища теж має свій негативний вплив на процес скорочення поголів'я диких тварин. Але істотний внесок у скорочення поголів'я мисливських видів фауни робить браконьєрство.

 Це явище властиве нашому суспільству з найдавніших часів, із моменту становлення феодалізму, коли земля стала приватною власністю разом з дикими мешканцями, що жили на ній. Відтоді цей моральний атавізм супроводжує людину на шляху розвитку нашої цивілізації. Цікаво про браконьєрство, яке було в Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття, розповідає суспільний діяч, літератор, професор-юрист Смельницький Юрій Михайлович (1851–1931) у своєму нарисі «Браконьєри». Наведу тут витримку із цього нарису: «…Не визнають мисливського закону і його порушують не лише селяни… Відомо, як негативно й легковажно ставиться російське суспільство в особі видатних своїх представників до полювання загалом, вбачаючи в ньому тільки «злу забаву» і не звертаючи уваги ні на що інше; якими нечіткими серед самих мисливців є уявлення про полювання і про те, кого слід вважати мисливцем; як безголово, а іноді брудно полюють бюрократи, інтелігенти й сучасні заможні люди, що спортсменствують і сміливо називають себе мисливцями».

Тих, хто сьогодні виходить на незаконне добування звіра або риби, можна розділити переважно на два види. Перших займатися браконьєрством змушує занепад економіки в країні. Частина населення в певних регіонах залишилася непрацевлаштованою і, не маючи постійної роботи, отримує доходи на рівні мінімального прожиткового мінімуму. Представники цієї категорії з метою виживання змушені займатися незаконним добуванням дичини. Другі мають цілком нормальний достаток (або навіть більш ніж достатній). Багато хто із цих «мисливців», вважає, що, досягнувши певного фінансового достатку, стає королем життя й має моральне право на неправомірні дії. Вони не «принижують» себе оформленням необхідних для проведення полювання й рибного лову дозволів і документів, щоб задовольнити потреби свого захоплення. Такі люди часто користуються у своїх неправомірних діях не тільки дорогою мисливською зброєю, але й ексклюзивним автотранспортом, приладами нічного бачення. Більшість із них після протиправних дій залишається безкарною.

 Про масштаби сучасного браконьєрства нам розповідають у телевізійних програмах, друкованих ЗМІ й інтернет-виданнях. Як приклад наведу тут кілька повідомлень українського інтернет-порталу новин «Цензор.НЕТ» (https://censor.net.ua).

«15.10.17 23:04. Поліція затримала браконьєрів, які вбили двох благородних оленів на Сумщині».

«26.10.17 17:05. У Чернігівській області суд зобовʼязав убивцю сімʼї лосів виплатити 62 тис. грн».

«15.11.17 01:42. За фактом імовірного вбивства звірів із Червоної книги лісничим Рахівського лісгоспу розпочато службове розслідування, – Держлісагентство».

«31.01.18 20:28.  Співробітник ДП «Поліський лісгосп» Богдан Недашківський знищив чотирьох куниць на підвідомчій йому території».

«19.01.18 13:22. Студент Житомирського Національного агро-екологічного університету Юрій Ваховський протягом тижня знищив чотирьохх бобрів».

Це саме видання зробило таке припущення:

«27.03.18 08:58. До 2050 року у водоймах України може зникнути риба, – асоціація рибалок. У водоймах України до 2050 року може зникнути риба через занадто великий промисловий вилов, промислові забруднення і браконьєрство».

Випадок, пов'язаний зі спробою громадянина Лівану незаконно вивезти з території України 1600 живих щиглів, виловлених без необхідних дозволів на території нашої країни, можна було б і не згадувати. Але вилов цих птахів також належить до браконьєрських дій.

У статті «Тільки цифри» («Лісовий і мисливський», №3, 2018 р.) наведено дані за 2017 рік про правопорушення у сфері полювання. Цього року було складено 3178 протоколів на незаконні дії браконьєрів. Причому підрозділи Держлісагентства (державна лісова охорона) оформили 2265 протоколів, користувачі мисливських угідь (єгерська служба) – 615, служби Держекоінспекції – 312 протоколів. Для порівняння, у 2007 році було офіційно оформлено протоколів на 8879 порушень.

Газета «Сьогодні» про масштаби браконьєрських дій у 2018 році пише таке:

«… За даними Генпрокуратури, тільки цього року окремих видів браконьєрства зареєстровано 554 випадки. Кожний випадок – збитки державі мінімум на 10 тис. грн. Зловмисники орудують скрізь: і в Чорнобильській зоні (поліція рапортує, що копи затримують цілі угруповання мисливців, які відстрілюють в уражених радіацією лісах кабанів, козуль та іншу живність), і в заповідниках, а останнім часом облюбували навіть Азовське море…»

Начебто зʼявилася тенденція до скорочення правопорушень у сфері полювання. Зовсім ні. Ці цифри свідчать радше про зниження боротьби із браконьєрами, на що є свої об'єктивні причини. І першою, безсумнівно, буде байдужість керівництва країни до охорони нашої природи. Про що наочно свідчить і той факт, що відомство, відповідальне за контроль за лісовим господарством (можна сказати, за легені) нашої країни, яке зобов'язане також відповідати і за мисливську галузь, спустили на найнижчий щабель державних структур і назвали Агентством – нижче вже нікуди.

Не менш важливою причиною таких злочинних дій є нездатність мисливствознавців на місцях вчасно проконтролювати довірену їм територію через нечисленність цієї служби, недостатній рівень її укомплектованості. Добре, якщо державний мисливствознавець контролює територію одного району області. А як йому вести ефективну роботу, якщо він у штаті Державного лісомисливського господарства, що експлуатує ліс двох або трьох районів? Водночас саме державні мисливствознавці роблять найбільший внесок у справу охорони порівняно з іншими службами, також відповідальними за цю справу.

Скільки шкоди користувачам мисливських угідь, популяціям диких тварин і зрештою бюджету нашої держави завдає несанкціонований відбір браконьєрами з дикого середовища його мешканців, можна тільки припускати, тому що точних даних про це немає. А офіційно зафіксовані випадки, оформлені протоколами, є краплею в бурхливому морі безконтрольних, неправомірних браконьєрських дій, що значно знижують, зокрема, і можливі надходження до бюджету, які могли б частково використовувати й на розвиток самого полювання в нас у країні, і на охорону навколишнього середовища.

Безсумнівно, не можна залишити осторонь і не згадати тут застарілу структуру суспільних мисливських організацій – УТМР, що давно перестала відповідати вимогам сучасних умов життя й економіки. Абсурдність структури УТМР полягає в її єдиноначальності, коли всі виручені кошти стікаються в центральний керівний орган, який потім розподіляє їх на місця (тобто у зворотному напрямку) на власний розсуд. Але найбільший негатив УТМР – це байдуже ставлення до охорони своїх угідь.

Зовсім інший підхід до ведення мисливського господарства можна побачити в наших сусідів. Що наочно демонструє Польща. Саме первинний колектив мисливців у них – повноправний хазяїн в угіддях, який самостійно розпоряджається своїм бюджетом. Водночас саме первинний колектив вирішує, чи варто йому підтримувати фінансово вищу структуру. Тільки йому видно, чим і наскільки ця структура допомогла первинному колективу у розвʼязанні наболілих питань, вирішення яких зав'язане на органах місцевої влади, як ця структура відстоює інтереси мисливців цього колективу.

Щодо охорони наших мисливських угідь і представників дикої фауни давно вже назріла гостра необхідність у створенні державної служби, чиїм обов'язком буде ефективний контроль за дотриманням усіх положень законодавчих актів, що стосуються полювання й охорони дикої фауни в місцях її проживання. Ця служба має бути самостійною державною одиницею, що не входить до інших відомств, але зі своїми широкими повноваженнями, які стосуються повноцінного захисту дикої фауни й місць її проживання. Її штат необхідно комплектувати професіоналами, які мають фахову освіту. Підрозділи цієї служби потрібно дислокувати в кожному районі всіх областей, укомплектувавши всім необхідним для роботи: автотранспортом, засобами зв'язку, особистою зброєю, документацією. Не кажучи вже про її фінансування з держбюджету й місце постійної дислокації з виділенням основних фондів (будівель і необхідних споруд). Така служба братиме участь і у формуванні правильного світогляду у громадян до нашої природи.

У цьому приклад нам давно подала Білорусь. Указом Президента Республіки Білорусь від 27 січня 2003 року на базі Департаменту охорони рибних ресурсів і мисливських видів тварин було створено Державну інспекцію охорони тваринного й рослинного світу при Президентові Республіки Білорусь. Це спеціально уповноважений державний орган, який підпорядковується безпосередньо Президентові Республіки. До його компетенції входить державний контроль охорони й використання диких тварин, що належать до об'єктів полювання й рибальства, деревно-чагарникової рослинності й інших дикорослих рослин, лісового фонду, земель під дикорослою деревно-чагарниковою рослинністю (насадженнями). Ця сама інспекція здійснює нагляд за забезпеченням рибоводними організаціями охорони риби, яку утримують у водоймах цих організацій.

Слід зазначити, що до умов, які сприяють у наші дні свавільному браконьєрству, можна віднести й рівень культури, і моральні риси багатьох наших мисливців. Адже саме правильне розуміння своєї ролі в полюванні, свого ставлення до навколишньої природи, дотримання законів і вироблених століттями традицій насамперед позначається на якості ведення мисливського господарства, на порядку в угіддях і кількості їхніх мешканців. Тому у своїй діяльності керівництво мисливських товариств не має забувати про акцент на вихованні своїх членів, спрямовуванні їх на правильне розуміння своєї ролі щодо природи. Цьому також повинна сприяти чітка робота підрозділів державної служби мисливствознавства.

Усе, наведене тут, свідчить про те, що нам є над чим працювати, якщо ми хочемо природу нашої країни зберегти привабливою для нащадків і безпечною для братів наших менших – диких тварин, що живуть у ній. Поки ще можливо.