Глохідіоз

А. Щербуха

Травень, 2006 рік

Наш читач Б. Вогуславець з села Луполово Ульяновського району Кіровоградської області листовно просить з'ясувати, що він виявив на зябрах кланича. Кланичем називють головня, якого рибалка упіймав у річці Південний Буг. Як він зазначає, у риби під зябровою кришкою на зябрах було розміщено штук 20 ікринок помаранчевого кольору, діаметром близько 1,5 мм. Він гадає, що кланич наївся чиєїсь ікри, бо належить до хижих риб, проте чому ж вона розміщена рядком і приклеєна? Інша версія читача: можливо, кланич носив ікру, яку відклала риб'яча п'явка, але, на його ж думку, вона надто мала, щоб мати таку велику ікру, і паразитує вона на рибах, що копаються у мулі (короп, лящ). Згадує він і про африканських риб, які можуть носити ікру, але ж кланича ним впіймано у Південному Бузі.

Звичайно, важкувато дати кваліфіковану відповідь на означене питання заочно, без лабораторного дослідження і навіть за неможливістю побачити власними очима те, що спостерігав автор листа. Найімовірніше, це - один з видів молюскозів, а конкретніше захворювання риб – глохідіоз. Але тільки зазначити, що автор листа бачив наслідок "діяльності" личинок двостулкових молюсків, які називаться глохідіями, - майже нічого не сказати: необхідна кокретніша відповідь, за змістом якої розкривається життя груп тварин, кожна з яких забезпечує існування іншої. Мабуть, тільки такий зміст листа дає змогу висвітлювати еколого-біологічні особливості тих тварин, у даному випадку однієї з риб, на яку рибалки майже не звертають уваги, а то й не знають про її існування. Інколи таких риб називають смітними, але у природі сміття не буває. Ми, люди, певних риб відносимо до цінних, малоцінних чи нехарчових. Сміття ж у вигляді риб (смітні риби) можа бути тільки там, де господарює людина (не у природній водоймі), у даному випадку у ставу, де вона культивує певні, високопродуктивні види риб; смітні - розводяться самі чи цьому сприяє людина через свою необізнаність, неосвіченість, безкультурність у веденні рибництва.

Збудники глохідіозу - глохідії поселяються на шкірі, плавцях та зябрах риб і живляться їх клітинами, викликаючи у місцях локалізації запалення епітелію - найверхнього шару тканин, що виконують захисну та деякі інші функції. Внаслідок цього навколо глохідіїв виникають розрощення епітеліальної та сполучної тканин у вигляді наривів -, колір яких залежить від місця їх знаходження та процесу "дозрівання" від кольору місця перебування збудника захворювання на тілі риби до різних відтінків оранжуватого і білуватого полисків. Після того, як глохідії завершать свої стадії розвитку, обов'язково-необхідні у життєвому циклі молюсків, вони залишають рибу, а тканина регенерує.

За санітарною оцінкою, глохідіоз належить до захворювань, які людині не передаються. Проте глохідії пошкоджують шкірний покрив, сприяючи зараженню риби іншими захворюваннями. Тому при наявності у свіжої риби гнійних виразок і ран, які не проникають глибоко у мґязеву тканину, її дозволяється використовувати для харчування після обробки 2,5 2,-ним розчином солі протягом ЗО хвилин і зачищення уражених місць. Така риба має бути реалізована не пізніше 8 годин з моменту вилову.

Молюсків, личинками яких є глохідії, відомі кожному рибалці. Це - жабурниці та перлівниці, яких легке помітити по їх слідах, -борзенках, що залишаються ними на піщаному чи піщано-мулистому грунті на дні річок, озер, водосховищ, їх м'ясо - ласа насаду для вудіння багатьох риб, зокрема в'язя, сома тощо. Добувають його, розкриваючи ножем стулки черепашок, а щоб насадка міцніше трималась на гачку, м'ясо нарізають шматочками і підв'ялюють на сонці.

Це двостулкові молюски, у яких недорозвинені органи чуття, у зв'язку з чим їх сплющене ? боків тіло складається тільки з тулуба, оточеного мантією, та ноги. Воно захищається двома стулками-черепашками, які є зовнішнім утворенням мантії. Черепашка видовжено-яйцеподібна з притупленим переднім кінцем і загостреним заднім. На останньому у черепашки розміщені вивідний (верхній) та ввідний (нижній) сифони. Через них здійснюється зв'язок з зовнішнім середовищем: безперервний потік води через мантійну порожнину до органів травлення та дихання для забезпечення тварини відповідно поживою та життєдайним киснем, а також для виведення продуктів обміну. Через них відбувається виведення-введення статевих продуктів до мантійної порожнини самок, де відбувається запліднення. З яєць у мантійній порожнині вилуплюються личинки, які мають зубчасту черепашку та особливу клейку нитку. Досягнувши відповідної стадії, вони через вивідний сифон виносяться за межі черепашки. Хлопаючи стулками, личинкиглохідії плавають у воді доти, доки не прикріпляться клейкою ниткою до зябер чи до шкіри риби тощо. Пошкодивши за допомогою зубчиків черепашки зовнішні покриви риби у місці прикріпленя до неї, глохідії проникають під них і перебувають там протягом 10-75 діб. У такий спосіб за допомогою риби глохідії поширюються на значні відстані від свого місця народження, де вони залишають рибу, падають на дно і перетворюються на дорослу істоту. Цікаво зазначити, що перлівниці викидають сотні глохіді** на противагу шаровкам - двостулковим молюскам з округлою черепашкою, розмір якої не перевищує 2,5 см, кількість такої молоді не перевищує десятка; це зумовлено тим, що шаровкам властива ефективна турбота про нащадків, вони "живородки": з материнської черепашки виходять уже готові молоді черепашки.

За узагальненими відомостями, до зарегулювання стоку Дніпра на деяких його ділянках глохідіями перлівниці та жабурниці були заражені майже всі риби. Тепер ці двостулкові молюски здебільшого трапляються тільки у верхів'ї Дніпра та Київському водосховищі. У водосховищах, що розміщені нижче від Київського водосховища, їх кількість значно зменшилась: погіршилась якість води. Причиною цього є те, що/ зокрема, перлівниці дуже чутливі до нестачі кисню у воді: вони відсутні там, де кисню мало.

Пригадую, у середині 40-вих років минулого століття у моїй рідній річці Псьол, коли воду з неї брали навіть для приготування страв (носили воду на коромислі ті, у кого не було криниці протягом всього року, за винятком періоду весняної повені), бо вона була чистою. Молюсків було так багато, що протягом 10-15 хвилин їх можна було зібрати відерну корзинку; ними годуали домашнє птаства, свиней. Так ми очищали від них дно у місці, де була наша "плигалка", але молюски протягом ночі-ранку наповзали і декому, і мені в тому числі, доводилось травмувати ноги: шрами збереглись на все життя. Ми, діти, ставали поряд, брали з дна черепашки, що траплялась під ногу, і змагались, у кого вона пролетить на найбільшу відстань, торкаючись до поверхні води; при цьому примовляли: "Діду, діду, перевези бабу, якщо не перевезеш, то й сам пропадеш". Тепер знайти цих тварини дужа важко.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що у Південному Бузі, там, де читач газети упіймав кланича, досить чиста вода. Очевидно, немало там і двостулкових молюсків. Кланича (головня вважають здебільшого всеїдною рибою, а не хижаком, І більшість риб споживає той корм, якого найбільше в ту чи іншу пору року. От кланич і "забрався" на черепашкове поле поласувати молодими молюсками. Тут він і "набрався" глохідіїв, які і поживляться його тілом, і він транспортуватиме їх, щоб вони поселились в іншому місці, бо самим їм далеко переміститись не можна: їх швидкість не перевищує 1-1,5 м за годину.

Проте перлівниці та жабурниці теж "навчились" проявляти турботу про своїх нащадків, але для цього вони використовують рибу, відтворення якої неможливе без участі молюска. Над цією загадкою довелось попрацювати ряду природодослідників: вони виявляли у черепашках двостулкових молюсків живу ікру невідомої для них риби. Цій проблемі присвячено ряд наукових повідомлень середини XVIII століття.

За узагальненими повідомленнями Гуржія, німецький вчений Фогт у статті 1849 р. зазначав, що двостулкові молюски здатні під час пересування по дну засмоктувати ікру бабців. Вражала значна її кількість і зосередженість у мантіях перлівниць безпосередньо перед вихідним сифоном. Професору Харківського університету Масловському вдалося у 1883 р. виростити з такої ікри рибок. Ними виявились гірчаки - риби, які відомі також за назвами пукас, пукасик/ попадя, попадька, пацюк тощо. Майже по завершенні цього ж десятиліття німецький дослідник Нолль, нічого не знаючи про відкриття Масловського, з виявлених у молюсків риб'ячих личинок виростив дорослих рибок. Згодом він, провівши спостереження за нерестом гірчака в акваріумі, з'ясував, як його ікра потрапляє у мантійну порожнину молюска. Майже одночасно цій же темі присвятив свої спостереження і Золотницький - відомий автор будь-якому акваріумісту.

Гірчак - невеличка рибка, довжина тіла яка! рідка досягав 10 см, здебільшого - 4-8 см. У нього відносно високе, трохи стиснене з боків тіло, яке за формою близьке до карасиків. Воно вкрите відносно великою лускою, але бічна лінія ряд лусок з отворами посередині у карася розміщена від голови до хвоста, у гірчака - їх не більше 2-8, зрідка - до 11 і знаходяться тільки поблизу голови, а інколи й зовсім відсутня.

Гірчак - одна з найпривабливіших наших риб, особливо у пору розмноження. Звичайно забарвлення їх тіла сріблясте, з зеленавим полиском на спині, на боках виділяється вузька темнувата смужка, яка найпомітніша на хвостовому стеблі. Під час нересту у самців спина стає зеленавобурою, зяброві кришки і боки тіла набирають рожеватого відтінку, груди й черевце - червоного. Спинний та підхвостовий плавці розмальовуються у яскраво-червоні відтінки, передні промені чорніють, на їх кінцях з'являється чорна оторочка. На голові з'являється білувата висипка. У самок на передніх частинах грудних плавців з'являються жовтуваті смужки. Крім того, у них розвивається довга, інколи завдовжки понад 80 X довжини тіла, трубочка - яйцеклад. Самки відрізняються від самців дещо більшими розмірами.

Для гірчака властивий прихований спосіб життя. Його невеликі зграйки найчастіше тримаються у прибежжях заток, протоках річок, у заплавних водоймах на ділянках з піщаним, піщано-мулистим дном, серед зрідженої рослинності. Місця перебування пов'язані з наявністю великих двостулкових молюсків - перлівниці, жабурниці. Живиться дрібними організмами, здебільшого губками, червами, ракоподібними, личинками комах, ікрою риб, водоростями тощо. Статевої зрілості настає на другому-третьому році життя при довжині тіла не менше 3 см. Плодючість досягає 300 ікринок.

Розмножується майже протягом весни-літа, у зв'язку з чим ікринки дозрівають і вимотуються порціями.

Настав час висвітлити те найцікавіше, що об'єднує двостулкових молюсків і гірчака. Виявляється, що його самки відкладають ікру у їх черепашки, правда, проявляючи при цьому деяку вибірковість, віддаючи перевагу невеликим перлівницям, ніж більшим жабурницям. Можливо, цим зумовлена і частіша зустрічальність перших, ніж других, до того ж жабурниці частіше трапляються в замуленіших ділянках, ніж перлівниці, останні з яких, крім того, частіше виявляються у місцях, які знаходяться поряд з течією.

Перед нерестом у самки з'являється яйцеклад - темносіра трубочка завдовжки 2,5-5,0 см. Перед виметуванням ікри він стає рожевуватим і заповнюється ікринками. Готова до нересту пара плідників відокремлюється від загальної зграї і переміщується у місце, де на дні перебувають живі молюски, їх рухи перериваються зупинками біля якоїсь з обраних черепашок: складається враження, що вони приглядаються до неї, В якусь мить^самка зупиняється над черепашкою, згинає яйцеклад до своєї голови майже паралельно до черевця, піднімається на кілька сантиметрів над черепашкою і швидким рухом вводить яйцеклад у вивідний сифон молюска, майже повністю сідаючи на його черепашку. У такому стані вона перебуває близько секунди і, виметавши кілька ікринок, повертається у зарості.

Через кілька секунд самець пропливає над вхідним сифоном молюска, випускає хмарку з молочка, яке засмоктує молюск. Так відбувається запліднення ікри. Такі дії рибки повторюють кілька разів з різними за тривалістю перевами. Протягом доби самець нереститься з кількома самками. Ікринки потрапляють у так звану мантійну порожнину, потім локалізуються у внутрішніх і зовнішніх півзябрах. У черепашці одного молюска знаходили до 40 ікринок. Найбільше їх виявляли у чотирирічок - у самців більше, ніж у самок.

Через 2,5-3 тижні з ікри викльовуються личинки гірчака. До самостійного життя вони приступають розвиненішими, ніж у інших коропових риб. Спершу вони живляться за рахунок вмісту жовткового міхура ікринок, а після його розсмоктування - тими організмами, що всмоктуються молюском разом з водою^ Між зябровими пелюстками молюска личинки гірчака утримуються завдяки виростам жовткового мішка, 3 його розсмоктуванням мальки гірчака виносяться водою у навколишній простір, починаючи вести самостійне життя. Так забезпечується високе виживання нащадків гірчака, бо його ікринки, а потім і личинки постійно омиваються багатою на кисень водою, вони захищені від хижаків твердою черепашкою. Отже, риба-гірчак одержує від молюска істотну вигоду. Мимохіть постає питання^ чим же розплачується за це гірчак?

Спостереженнями встановлено, що через деякий час після початку нересту гірчака, з вихідного сифону молюска тоненьким струмочком витікає білувата рідина. Це *- мікроскопічні личинки молюсків - глохідії. Вони прикріплюються у першу чергу до гірчаків, які найчастіше виявляються поряд з молюсками, а за наявності тут інших риб - і до них, у тому числі й до кланича, що виявив читач газети. Помічено, що самець охороняє територію навколо молюска, а тому часто виступав у ролі господаря для його молоді, що паразитує на ранніх стадіях розвитку. У такий спосіб і здійснюється співжиття гірчака і двостулкових молюсків -перлівниці та жабурниці. Правда, для гірчака існує небезпека: молюски можуть зникнути внаслідок забруднення водойм - явищ, інтенсивність яких посилюється під впливом господарської діяльності. А якщо умови для відтворення гірчака зникнуть, то йому теж загрожує зникнення. На жаль, такі водойми, де його не стало, не поодинокі.

І на останок, про гірчака, як об'єкт рибальства. Про нього інколи трапляються повідомлення, що він не ловиться на гачок. З власного досвіду знаю - ловиться: використовується найменший гачок "заглотунчик", найтонша волосінь і найтонший земляний черв'ячок. На таку снасть і в такому місці через вудіння гірчаків прилучався до рибальства цей рибалка. На гірчака ловляться й хижі риби. Він - прекрасний об'єкт для утримання у домашньому акваріумі, а за привабливістю і поведінкою не поступається у цьому будь-якому заморському представникові. Але це вже інша тема, яка потребує окремого висвітлення.