Мисливець – цап-відбувайло?

Дмитро Клещенко

Квітень, 2019 рік

Часто від супротивників полювання чуєш – ви, мисливці, такі-сякі, усе повибивали, нічого не залишилося. На запитання про те, чи їдять вони м'ясо, відповідають – мовляв, цих тварин спеціально тримають, а дичину ніхто не доглядає, вона жити хоче, а ви її...

Що ж таке полювання? Це заняття древнє, як і сам світ. Полюванням займалися за всіх часів. Спочатку полювання було засобом виживання, з плином часу воно відійшло на третій план, поступившись першістю тваринництву й землеробству. У наш час полюванням називають полювання з рушницею на звіра чи птицю, але насправді це не зовсім вірно. Полювання різноманітне, як і наша природа. Це й полювання з рушницею, і ловля поплавцевою вудкою, спінінгом, підводне полювання, походи в ліс по гриби та ягоди, фотополювання... І в кожному такому сегменті є своя родзинка.

Але в кожному суспільстві є ті, хто вважає, що полювання – це жахливо, що мисливець здатний тільки знищити, вибити, розтоптати. В умах людей полювання асоціюється тільки з убивством. Частково це так, не позбавивши життя, не здобудеш трофея, але дивно, що риболовлю чи збір грибів та ягід не мають на увазі як те саме вбивство, але ми зараз не про це. Ніхто з противників полювання не замислюється, що вбивство домашньої тварини жорстокіше, ніж убивство на полюванні.

Коли ти купуєш домашню тварину на м’ясо, ти розумієш, що рано чи пізно її треба буде забити. Але ж чи розуміє це свійська тварина? Ви її годуєте, доглядаєте, лікуєте. Вона вам довіряє, але настає момент, коли цю тварину чи птицю господар пускає під ніж, і, вмираючи, вона немов запитує: «За що? Що я такого зробила?» Вона не розуміє, що ви любили її як шмат м’яса.

У дикій природі все по-іншому. Там людина з тваринним світом уже майже на рівних, а, отже, у дичини є досить великі шанси пошити вас у дурні. Вона може сховатися, заплутати сліди, і лише від вашого уміння перехитрити чи спритності дичини залежить результат полювання. Домашня худоба такого шансу не має…

От скажіть мені, чи буде «нормальна» людина вставати о четвертій-п’ятій годині ранку з теплого ліжка, щоб навісити на себе мисливську амуніцію загальною вагою від 4 до 7 кг і тягати її по полю, болоту, лісі, проходячи не один кілометр і не завжди в гарну погоду. І в сніг, і в дощ рватися туди, куди нормальна людина ні за які гроші не пішла б.

Мисливець – це не звичайна людина, він одержує задоволення від спілкування з природою, так-так, саме від спілкування, він бачить найменші зміни, яких звичайний міський житель не помітить, навіть якщо йому це сказати.

Колись у дитинстві нам читали книги про зміну пір року, майстерно описану авторами. Як ми це собі уявляли... Так ось, я бачив усе це під час полювань. Бачив, як краплі дощу падають у свіжу ріллю, немов маленькі срібні цвяхи, як клен, підсвічений останніми осінніми променями сонця, здавався просто облитим золотом, як читаєш білосніжну книгу, здавалося б, безмовного зимового поля, мимоволі милуючись сонцем, що сходить над ним... У ті моменти стаєш ніби поза реальністю. Споглядаючи все це, занурюєшся у якусь казку. І нічого немає – ні важкої амуніції, ні пройдених кілометрів, ні набридливого дощу, що накрапує тобі за комір, – тільки щось прекрасне... Приходиш із поля додому з чудовим настроєм, не відчуваючи жодної втоми. Хоча буває й таке, що додому було просто не дійти – ноги підкошувалися, а сісти відпочити ніяк не можна – навколо суцільна вогкість.

У чому полягає полювання? У спілкуванні з природою, в умінні читати книгу слідів, в сукупності уваги, терпіння й любові до тваринного світу... Ось «захисники» природи волають, мовляв, давайте полювання взагалі закриємо – з милосердя. Як, мовляв, можна вбивати тварин, птахів? Але ж убивство милосердям набагато жорстокіше, ніж убивство з рушниці. Так-так! Адже якщо не контролювати кількості дичини в угіддях і не відстрілювати її частину, то дичини буде стільки, що просто забракне кормової бази для неї, а далі дичина буде голодувати, хворіти, потім епідемії, смерть...

Усі нарікають на малу кількість дичини, мовляв, раніше її було тьма, а зараз мало. Так, але раніше не обробляли полів отрутами й пестицидами, не витоптували тракторами – практично все робилося вручну, а якщо під час косіння наштовхувалися на гніздо, то обжинали навколо, не чіпаючи його...

А що зараз? Випалюються луки, поля обробляються отрутами від гризунів, комах, бур‘янів і ще бозна чого. У підсумку гине молодняк зайця, хімія зливається в болота, вирубуються ліси... А винні, як і раніше, мисливці.

Поряд із природознавством у школах потрібно вести гуртки (хай би за це взялися наші мисливські товариства), де розповідатимуть про життя та звички звірів і птахів, також треба проводити вилазки в ліс, щоб на власні очі побачити все те, що вчили на уроках, брати участь у підгодівлі диких тварин, влаштовувати зелені патрулі. Можливо, батькам, а коли виростуть, і дітям своїм розкажуть про мисливські будні, про мисливську етику, що це і спорт, і спілкування з природою, і вивчення звичок тварин та птахів.