«Міроку» М 500/Браунінг БСС: «англійська рушниця» по-японськи

В*ячеслав Артеменко

Травень, 2019 рік

У 1947 р. фірма «Веблей-Скотт» запропонувала рушницю Модель 700. Її позиціонували як недорогий виріб, щоб задовольнити зростання попиту на внутрішньому (імперському) ринку. Це було сучасне, на ті часи, виконання «рушниці єгеря» (keepers gun): проста, без зайвого, призначена для тривалої експлуатації в будь-яку погоду за мінімального догляду. Конструктивно це був той самий «Енсон-Ділі» з V-подібними пружинами курків, бойками на курках. Запирання на планку Перде без верхнього скріплення (Модель 300 мала скріплення болтом Грінера, Модель 400 – планкою Перде, Модель 600 скріплення вже не мала). З'єднання стволів – деміблок (chopper lumps). Вісь шарніра ствола була незнімною, що ускладнювало ремонт із появою шата. Згодом зброярі стали наварювати метал на гак, а не міняти вісь шарніра як колись. Рушниці збирали штучно із взаємозамінних заводських частин. Виріб вийшов вдало спроектованим і виготовленим. Від початку виробництва в 1947-му і до його закінчення в 1979 році було виготовлено 30 тис. рушниць Модель 700 (за іншим даними – 27-28 тис.). Через плоску без припливів колодку зі скромним гравіруванням рушниця дістала назву Plain Jane's.

За успіхом Моделі 700 пильно стежили японські зброярі. У довоєнний період вони активно виготовляли наслідування британських рушниць із Бірмінгема. Це були «Енсон-Ділі» на кшталт виробів «Грінера», «Когсвелл-Гаррісон», «Вестли-Річардс» або «Веблей-Скотт». Їх виготовляли Mashiro, Ito Hailand, Kasuga, Hamada.

Після війни абсолютна більшість дрібних виробників не вижила. А рушниці власники були змушені продавати, часто обмінювали кілька на одну, яку могли собі дозволити. Відповідно до повоєнних японських законів, ці рушниці можна було експортувати. Зараз їх більше у США, ніж у Японії. Такі рушниці легко впізнати за довгим номером на колодці, іноді вони мають наслідування англійської проби з Бірмінгема. Гарні довоєнні японські рушниці мають прекрасне гравірування, чисту обробку частин, патронники зазвичай 65 або 70 мм, перехідні конуси довгі – приблизно 1 дм.

Після завершення окупації Японії в країні з 1951 р. було відновлено виробництво рушниць. До цього часу було два основні виробники зброї: «Хова» – вони робили карабіни М1 для Сил самооборони, і «Міроку», що виготовляла гарпунні рушниці. Третім виробником була фірма СКБ.

У березні 1951 р., відповідно до наказу №1032 Міністерства міжнародної торгівлі й промисловості, «Міроку» відновила виробництво мисливської зброї. Першою стала одноствольна рушниця для фірми Kawaguchiya Firearms Company (K.F.C). Про цю фірму ми вже згадували у статті про рушниці «Мурата». Рушниця із зовнішнім зведенням курка відома як Модель 33. Її було скопійовано з Winchester Model 37. Внутрішньокуркова рушниця здобула популярність як Модель 100.

У 1952 р. «Міроку» почала виробництво двоствольної внутрішньокуркової рушниці з горизонтальним розташуванням стволів. Зразком послужила Модель 700. Інші японські виробники також продовжили копіювати англійські рушниці. Розібратися, хто, що й коли зробив сьогодні складно. У Японії є клуби любителів старих рушниць, особливо на західному узбережжі країни. Але саме колекціонування, м'яко кажучи, не заохочується. Кількість мисливців у країні скорочується. Середній строк очікування  дозволу на рушницю – рік. Черга в стрілецький клуб – до 10 років. Мисливці й власники старих рушниць теж не молодіють… Якщо у вас більше ніж дві-три рушниці – це вже проблема. Продати рушницю віком понад 20 років складно, а за утилізацію потрібно заплатити приблизно $100. Вивозити у США дорого, за винятком продажу через мисливські клуби американським військовослужбовцям. Ті переважно й вивозять із Японії старі рушниці.

Виробничі документи самої фірми «Міроку» здебільшого зникли після тайфуну 1971 р. Зусилля американських колекціонерів переважно зосереджені на дослідженні бокфлінтів «Міроку». Тому про ранні рушниці можна сказати небагато. Колодку гартували. Стволи з'єднували деміблоком. Розташування шептал нижнє. Рух курків під час пострілу не перевищує 1 см (2/5 дюйма). Бойки – одне ціле з курками. Знаки проби на подушках стволів: фірмовий символ «Міроку», серійний номер, знак проби нітропорохом – SP на щиті з «тризубцем» і NP, звуження FC – full choke (повний чок), IM – improved modifided (3/4 чока), M – modifided (напівчок), IC – improved cylinber (1/4 чока), CYL – cylinder (циліндр). Коли японці зробили бойки окремими й коли перейшли на спіральні пружини, авторові невідомо.

Із 1960 р. у Японії стала зростати кількість мисливців. За десять років, почавши з менш ніж 200 000 ос., вона виросла втричі. До цього часу «Міроку» відійшла від виробництва гарпунної зброї й зосередилася на рушницях. У 1960 р. було відкрито новий завод у м. Кочі на о. Сікоку.

Для японських рушниць відкривалися й зовнішні ринки. Спочатку їх продавали в Австралії й Новій Зеландії, потім – у США. Відомий у той час оптовий торговець Charles Daily з 1963 р. став закуповувати рушниці «Міроку» для американського ринку.

Спочатку маркування виробника англійською на рушницях для Чарльза Дейлі було таким: BC MY Luck. Потім напис змінили на B.C.MIROKU. Обидва варіанта включали імена президентів фірми – Miroku, першого – Bukichi і другого – Chiyo Tame. Продавець не приховував, що рушниці «виготовлені відповідно до найвимогливіших специфікацій із найкращих матеріалів у місті Кочі, Японія». Рушницю пропонували під різними назвами – Модель 500, Модель М.

Японці пишуть так: «Снобістський англійський письменник зброї Гоф Томас позитивно прокоментував вогнепальну зброю «Міроку» в 1965 році. Про «горизонталку» він сказав: «Ця рушниця відрізняється винятковою точністю оброблення, усі зношувані (ті, які зазнають навантажень) деталі зміцнені й вона має високі спускові характеристики».

Увесь цей час за тим, що відбувалося в Японії, спостерігали на фірмі «Браунінг». Японці цілком піратськи робили «вертикалку» Браунінга. Її продажі на світовому ринку з кінця 1950 рр. ішли дуже добре, і бачити, як японці відʼїдають свій шматок від брендового пирога, було важко. Але це окрема історія…

У межах договору з «Браунінгом» «Міроку» з 1971 р. стала робити й «горизонталку» під його брендом – Browning BSS. Рушницю було виготовлено якісно: колодку фрезерували з нікель-хромо-молібденової сталі (4340), насичували вуглецем і гартували. Стволи з хромо-молібденової сталі (4130 або 4140) з'єднували «ластівчиним хвостом» і зʼєднували м'яким припоєм. Курки, щоправда, виготовляли литтям, але з окремими бойками у брандтрубках це не мало значення. Бойові пружини спіральні. Спуск одиночний, спочатку – без вибору ствола, потім, з 1977 р. – з вибором. На колодках BSS можна збирати штуцери великих калібрів.

Але на той час виробництво стало дорожчати й у самій Японії. За початкової ціни $257,5 за п'ять років рушницю пропонували вже за $354,5. Тому складання рядових рушниць із 1977 р. перенесли в Корею, а в Японії з 1983 р. збирали лише варіант Browning BSS із голландівськими замками на бічних дошках. Виробництво моделі ВСС завершили в 1987 р. Ця рушниця дотепер популярна.