Лібертаріанство, або полювання у смартфоні

Олексій Ісаєв

Серпень, 2019 рік

Мисливська пристрасть, якою керують

 чіткі межі досконалого закону,

 має і може бути задоволена високим

рівнем ведення мисливського господарства.

Укотре взявшись за перо, спочатку хотів написати статтю під назвою «Полювання навиворіт». Але вчасно зупинився: надто вже багато негативу довелося б викласти, розкриваючи цю тему. Тоді довелося б писати або під псевдонімом, або зображувати побачене на якій-небудь планеті Х. Але дуже не хочеться говорити погано про полювання і, тим більше, давати привід його противникам для чергових нападів. До того ж зовсім і не полювання винне, що його зворотній бік (погодьтеся, він є) превалює сьогодні в Україні.

А на запитання, чому така назва, я б відповів, як у тому анекдоті: «Ну, по-перше, це красиво!», а головне, по-сучасному. А якщо серйозно, то озвучені президентом і його командою постулати нової ідеології наводять на певні думки, і мені цікаво розглядати те, що відбувається в нашій країні, стосовно тієї сфери, де я щось розумію. Але я не буду мудрувати й говорити про лібертаріанство. Просто хочеться привернути увагу й поговорити про наші проблеми, про відхилення від норми і здорового глузду, про те, що значною мірою засмучує наше життя. Нехай пробачить мені уважний читач, який стежить за публікаціями і звертає увагу на те, що мені доводиться повторюватися в деяких судженнях. Так, це правда. Але ж проблеми не тільки не вирішуються, вони приростають. І я готовий знову і знову говорити про причини проблем, щоб знайти оптимальні рішення. Водночас стверджую те, щодо чого маю тверді переконання, спираючись на свій великий досвід роботи в мисливському господарстві України.

Нанотехнології, штучний інтелект, «країна у смартфоні» і багато інших сучасних реалій свідчать про те, що людський мозок перевантажений, і сьогодні як ніколи йому потрібен відпочинок. Хтось іде в театр або кіно, хтось у ліс по гриби чи на риболовлю, хтось просто на дачу, ближче до землі. Та хіба мало де і як можна відпочити від суєти мирської. Але є особливе заняття, пристрасне захоплення, якому віддають перевагу мільйони людей на землі, готові витрачати на нього свій вільний час та частину сімейного бюджету. Звичайно ж, це полювання! Ми плануємо його заздалегідь і з нетерпінням чекаємо на день виїзду. Уже сам виїзд на полювання для нас свято! Мені з дитинства запали в душу слова мого батька, пристрасного мисливця й великого любителя качиного полювання. «Ось залізу, – говорив він, - на своєму гумовому латаному-перелатаному човні глибоко в очерети, виберу найкрасивіше плесо, порозкидаю опудала, замаскуюся... і забуваю про все на світі». І дійсно, на полюванні, на справжньому, правильному полюванні ми хоч на короткий час забуваємо про проблеми й життєві труднощі, наш мозок не тільки відпочиває, він очищається від негативу й заповнюється новими світлими думками.

Проте сучасні українські реалії мають свою специфіку, через яку наш мозок не просто перевантажено, він у будь-який момент може вибухнути. А все тому, що в полюванні проблеми. Де воно, правильне полювання? Наш мозок просто не встигає очищатися. Добре, якщо це мозок холопа, йому нема чого очищатися! А якщо це мозок – того, кого треба мозок! Ну, ви розумієте! Ось тоді біда! Тоді і «томос», і «мова», і «зрада». Це – для всіх. А спеціально для цих божевільних мисливців – нате вам лося в Червону книгу! А не заспокоїтеся, ми й вовка туди занесемо, щоб лосеві там нудно не було!

Цікава виходить картина. Спробуймо роздивитися її в деталях. Отже, є унікальне явище – полювання. Людство його не придумало, людство на ньому виросло і сформувалося. Це, якщо хочете, наше коріння. Протягом століть полювання як явище трансформувалося в гідне заняття певної групи людей – мисливців, зберігши водночас вікову пристрасть і отримавши межі цивілізованого ставлення до природи. Полювання має в собі глибинний сенс, зароджений у давнину і переданий нам від предків, від батька до сина. Цей глибинний сенс неможливо висловити сухим визначенням у законі, його взагалі важко висловити словами. Багато хто з нас знає, що таке любов, але хто-небудь може сказати, що це таке? Жодне словесне визначення кохання, так само як і мисливської пристрасті, не буде повним і досконалим. Ці людські поняття можна тільки вихваляти й оспівувати.

 Мисливці також є своєрідною унікальною частиною суспільства. Їх унікальність полягає в тому, що вони, одержимі пристрастю заповітного пострілу, готові на будь-які жертви й бідування з однією лише метою – щоб дичини було більше. Вони не приховують своїх намірів добути об'єкт полювання, вони хочуть стріляти багато, і більшість хоче полювати законно. Право на полювання – їхня головна мотивація, без якої ми просто не знайдемо охочих проводити біотехнічні заходи, охороняти угіддя від браконьєрів, знищувати шкідливих тварин, домагатися правильних методів роботи сільгоспмашин, боротися з безгосподарністю в застосуванні отрутохімікатів і проведенні інших промислових робіт, впроваджувати в мисливсько-господарське виробництво все те передове і прогресивне, що накопичено досвідом роботи найкращих вітчизняних і зарубіжних мисливських господарств тощо. Полювання - це останній етап циклу «охорона - відтворення - раціональна експлуатація». А добутий трофей - це лише винагорода мисливцеві, апогей задоволення мисливської пристрасті.

 Є галузь під назвою «мисливське господарство». Треба підкреслити, що сучасне організоване полювання, окрім усього іншого, перетворилося на сферу послуг, а мисливці переважно перетворилися на споживачів цих послуг. Тому основні роботи з біотехнії і відтворення поголів'я мисливської фауни взяли на себе галузеві структурні одиниці – користувачі мисливських угідь – мисливські господарства й організації, яким надано право вести мисливське господарство, в певних межах мисливських угідь. Вони – виробники мисливських послуг. І як будь-яке виробництво мисливська галузь потребує створення робочих місць, підготовки фахівців, технічного оснащення, виробничої інфраструктури, наукового та правового забезпечення, отже – турботи держави.

І, нарешті, є держава Україна, яка має такі природно-кліматичні умови, яким позаздрить будь-яка європейська країна. У наших угіддях може жити в десятки і навіть у сотні разів більше корисної фауни, ніж ми маємо зараз. І ми могли б вести успішне мисливське господарство та задовольняти мисливські потреби не тільки своїх громадян, але й численну армію зарубіжних мисливців. Мисливський туризм, тай й загалом мисливське господарство могли б робити суттєвий внесок в економіку держави, зміцнення міжнародного престижу і внутрішнє здоров'я суспільства. Від держави вимагається лише одне: визначити межі і створити умови, за яких природний ресурс буде раціонально використовуватись і відновлюватися, а мисливська галузь буде активно розвиватися і процвітати. Але, мабуть, нашій державі цього не потрібно, а зусилля влади спрямовані не на творення, а на руйнування.

У зв'язку із цим, хай як ми цього не хочемо, не вийде говорити тільки про полювання. Наївно думати, що можна вирішити проблеми окремо взятого сегмента суспільних відносин, якщо не бачити, що ми перебуваємо в навколишньому токсичному середовищі недосконалого державного устрою. Це середовище, породжене корупцією, невіглаством і аморальністю, замішане (особливо останні п'ять років) на ненависті, токсичне для нормальної частини суспільства, у всякому разі для 73% населення, а для можновладців воно цілком сприятливе. І що, хтось вважає, що в цьому середовищі мисливське господарство (як, утім, і будь-яка інша галузь) може процвітати?

Слід зазначити, що останніми роками напади на полювання його противників значно зросли. Причому в таборі противників полювання не тільки так звані «зоозахисники», «псевдоекологи» та інші «зелені», але й сама держава, яка замінила свої регулятивні функції репресивними. Своїми безграмотними антинауковими діями або бездіяльністю у вирішенні нагальних проблем мисливської галузі сучасна Україна лише збільшує завали із цих проблем на руїнах радянської системи природокористування. Становище настільки серйозне, що навіть у середовищі мисливської спільноти втрачено такі поняття, як «правильне полювання», «культура полювання», «етика полювання», «грамотний мисливець» тощо. Як тест кожен із нас може поставити собі запитання: чи були у вас випадки на полюванні, коли б ви боялися (або вам забороняли) сфотографуватися з добутим трофеєм або опублікувати своє фото з трофеєм? І якщо так, то із цим полюванням не все гаразд.

Звичайно, це погано, коли полювання відбувається з порушенням закону. Але ще гірше, коли сам цей закон порушує принципи природокористування і створює такі умови, за яких будь-яке полювання відбувається з порушеннями. Мисливці й користувачі мисливських угідь стали заручниками недосконалого законодавства. Ідеться не тільки про Закон України «Про мисливське господарство та полювання», а про всю нормативно-правову базу в галузі ведення мисливського господарства, яка загалом носить не так регулятивний, як заборонний характер. Насамперед це несвоєчасне затвердження лімітів і необґрунтоване перенесення строків полювання. Тут важливо розуміти, що мисливським господарством в Україні керує хто завгодно, але тільки не мисливствознавці. А тому в більшості випадків заборони та рішення у сфері полювання необґрунтовані ні з наукового погляду, ні з погляду здорового глузду, і крім шкоди, нічого не приносять. Водночас страждають і природа, і економіка, і морально-етична атмосфера в суспільстві.

По приклади далеко ходити не треба. Заборона весняного полювання не сприяє охороні та збільшенню чисельності гусей і качок, вальдшнепа або тетерева. Навіть більше, вона не дає змоги користувачам зміцнити свою економіку завдяки правильно організованому полюванню. Вона не дає можливості виховати молодого мисливця, прищепити йому розуміння грамотного і дбайливого ставлення до добутого трофея й поведінки на природі. Те саме можна сказати і щодо прикладу з лосем. Його червонокнижний статус, який позбавляє організоване мисливське господарство будь-якої мотивації та можливості вести господарство щодо лося, навряд чи сприятиме збільшенню його поголів'я. І що важливіше, запроваджена заборона автоматично багаторазово збільшує армію браконьєрів.

 Загалом логіку антимисливців зрозуміти складно. Мені здається, ці люди, які остаточно втратили зв'язок із природою, отже, і з дійсністю, позбавлені мисливської пристрасті, трохи обділені долею. У мисливцеві вони бачать вбивцю, але самі, упевнений, не вегетаріанці. І аж ніяк не любов до природи штовхає їх до лютого критики полювання. Погодьтеся, прошарок антимисливців значно менший за армію мисливців, і ми могли б захистити полювання від різноманітних борейок. Вони хоч і агресивна, але меншість. Але ж біда в тому, що їх представники - семераки - сьогодні у владі. І тому сподіватися на державу, на жаль, не можна.

 У зв'язку із цим, може, лібертаріанство - це дійсно те, що нам потрібно? Це коли мінімум ролі держави й максимум свободи дій. Але тоді виникає запитання, а хто буде встановлювати правила й межі в тому бедламі, в якому сьогодні опинилося наше мисливське господарство? А може, кожен користувач мисливських угідь або кожен мисливець будуть встановлювати свої правила? Ось якби в нас був досконалий закон про полювання, а всі угіддя були справедливо і грамотно розподілені, якби в усіх господарствах працювали кваліфіковані мисливствознавці та єгері, а всі мисливці були б культурними й освіченими, якби сільське господарство не завдавало такої величезної шкоди фауні й середовища проживання, якби... Тоді дійсно, навіщо нам втручання держави?

 Ставлення до полювання - це лакмусовий папірець рівня цивілізованості нашого народу, моралі й моральності. І як бачимо, тут у нас не все гаразд. А ось роль полювання в суспільстві явно недооцінена. Полювання може захистити нас від повної деградації та морального зубожіння, від безкультур'я і хамства, від недоумства в політиці, від втрати духовності. Але сьогодні полювання саме потребує захисту, і насамперед від невігластва й чиновницького свавілля. Захищаючи полювання в такий спосіб, ми захищаємо державу, зміцнюємо її.

 Але головний захист полювання - це правильне полювання, у якому є все: турбота держави й досконалі правила, майстерність фахівців і висока культура мисливця, велика кількість дичини й результативність самого полювання. Хочеться вірити, що коли наша країна буде у смартфоні, там знайдеться місце й полюванню.

 Олексій Ісаєв, біолог-мисливствознавець