Епопея з ремонтом односпускового УСМ

Вальтер Вольф

Вересень, 2019 рік

Цієї зими прийшов до мене мисливець із проблемою «мимовільної постановки його рушниці на запобіжник після першого пострілу», як він сформулював несправність. Рушниця в нього – вертикалка «Франчі Фальконет», практично нова, прополював він із нею лише два сезони. Він мені розповів, що вже звертався по допомогу до авторитетного зброяра, але він йому розповів і намалював на папері принцип роботи рушниці, а от із ремонтом у нього не склалося.

Що ж, цю проблему потрібно починати вирішувати з огляду на цілісність і правильність виготовлення деталей, у цьому випадку – деталей УСМ. Згідно з логікою і здоровим глуздом, якщо рушниця сама стає на запобіжник після пострілу, отже, найімовірніше, немає чіткої фіксації кнопки запобіжника в положенні «вогонь». За цю фіксацію відповідає пластинчаста пружина. Вона може бути довгою, як у ТОЗ-34; спіральною – ІЖ-27, ІЖ-58; вигнутою із дроту – харківський «Ідеал», ТОЗ-25; пластинчастою – ІЖ-54, ІЖ-26, ІЖ-47, ІЖ-49.

Затворну коробку рушниці було виготовлено з алюмінієвого сплаву, щиток колодки посилено сталевою пластиною завтовшки приблизно 4 мм, яку вставлено знизу колодки. Якщо зняти нижню личину й витягти запірну планку, то добре видно, що ця пластина посаджена в легкосплавну колодку способом «ластівчин хвіст». Запірна планка також рухається в пазу, посиленому сталлю, як і вкручені в колодку сталеві цапфи-півосі. Система рушниці проста, дротяні важелі зведення курків, властиві італійським рушницям, масивні курки, розділені рамкою, верхні шептала і спіральні пружини надіті на круглі осі-штовхачі. Словом, традиційна рамкова система.

Що мені не сподобалося в новій рушниці – розірваний шліц гвинта, який стягує перемичку рамки, хоча власник стверджує, що рушниці ніхто не розкривав. Ще не сподобався один важливий факт – шептала загартовані способом «на воді», вони не відшліфовані й не оксидовані. І ще, всі осі механізму зафіксовані у своїх місцях звичайним кернінням, що вказує на дуже спрощений варіант збирання.

Але повернімося до нашої несправності. На фото 1 винуватиця несправності, фігурна пластинчаста пружина завтовшки 0,3 мм. Для спеціаліста виготовити її нескладно, особливо в кого ще залишився доступ до старих радянських запасів сталі. Проблемою під час виготовлення може стати загартування такої деталі, тут потрібен дуже досвідчений терміст, який точно дотримається температурного режиму, адже перевірити на твердість діамантовою голкою Роквелла таку пружину не вийде. На фото 2 видно, що в рамці профрезовано дві клиноподібні вибірки, куди мають заскакувати ніжки пластинчастої пружини. Як видно на фото, ніжки пружини не стають в потрібне положення, отже, під час пострілу кнопка запобіжника не зафіксована й від віддачі може відскочити назад. Але це в теорії, а як насправді?..

Брак цієї пружини був у тому, що прямокутний отвір у ній був сильно прослаблений, і вісь запобіжника йшла далеко вперед, поки починала працювати пружина, фіксуючи положення кнопки. Тому й ніжки пружини не входили у призначені для них виступи. Потрібно було виготовляти нову пружину, що не було проблемою, але от її загартування... Після четвертої спроби загартування чергової пружини я вже за кольором деталі визначав подальшу її поведінку. Темно-бурого кольору пружина тріщала ще під час спроби її встановлення. Насичений чорний колір з окалиною – недогартована, вона не працювала. Отже довелося виготовити десяток пружин. Проблема була в її товщині – 0,3 мм виходила слабкою, 0,4 мм – немає таких заготовок, а зішліфувати з товстішої ніде, та і хто візьметься знімати 0,1 мм. А з товщиною 0,5 мм виходить занадто туга пружина, і пересувати з нею повзун запобіжника доводиться «двома руками». Та ще ці дві лапки пружини, що фіксуються в пазах, вони ніяк не фіксувалися разом. Переведеш запобіжник на верхній ствол, і вже тільки одна ніжка заскакує в паз, а інша зависає в повітрі. Спочатку я припускав, що викривлення пружини відбувається через її неправильне опускання під час термооброблення в охолоджувальній рідині, тому вирішив зробити її довшою, як у ТОЗ-34, із фіксацією гнітком-кулькою в запобіжнику. Але зрештою така конструкція не знадобилася.

 Коли я вже вкотре забирав пружину в терміста, відразу побачив – це те, що треба. Пружина мала темно-синій колір – нарешті вгадали... Зібравши механізм запобіжника, я з полегшенням почув характерне сухе її клацання під час установлення на місце. Є, вийшло! Порухавши повзун запобіжника, я переконався, що обидві лапки пружини чітко стають у пази під час перемикання черговості обох стволів, отже, пружини не покоробило під час термооброблення, і запобіжник чітко фіксувався в потрібних положеннях.

 Готово, тепер потрібно випробувати рушницю пострілами. Заряджаю рушницю набоями, запобіжник у положенні «вогонь», тисну на спуск – постріл, із завмиранням серця відпускаю спусковий гачок і натискаю його знову... чекаю пострілу, а його немає. Натискаю гачок знову – той самий результат, пострілу не відбувається, водночас запобіжник чітко зафіксовано в положенні «вогонь». Що ж, отже, біда не приходить одна, тепер потрібно шукати ще одну причину відмови УСМ. Але це історія наступної розповіді.

 Підписи фото:

 Фото 2. Винуватиця всіх бід – пружина запобіжника. 1 – центрувальний хвіст; 2 – лапки пружини.

 Фото 1. Механізм селектора-запобіжника в рамці. 1 – стрілкою показано, що в положенні «вогонь» лапки пружини не стають у пази; 2 – шептало.