Про єнотів

Анатолій Морозов

Жовтень, 2019 рік

Наприкінці 1930-х єнотоподібний собака, якого наші мисливці часто називають просто єнотом, випустили для акліматизації в Київській, Чернігівській, Луганській та Харківській областях. Звір цей на відміну від єнота виявився невибагливим і життєздатним. А ось що стосується єнотів, то саме їх у 1954 році завезли з Азербайджану в Білорусь. Єноти успішно там прижилися, чисельність їх сягнула кількох тисяч особин і там навіть дозволили добування цих тварин у 1969-1970 роках. Проте в наступні роки чисельність єнотів у Білорусі різко скоротилася, і тепер можна лише зрідка зустріти цього звірка в Гомельській області. У наших угіддях, за неперевіреними повідомленнями, єнота тільки кілька разів бачили в північній частині Чернігівської та Київської областей.

А ось для єнотоподібного собаки наші природні умови виявилися досить сприятливими. Звір цей хоч зовні і схожий на справжнього єнота, але в біологічній спорідненості з ним не перебуває і належить до сімейства собачих. Це дуже своєрідна тварина, можна сказати, щось середнє між лисицею і невеликим собакою. У нього така сама «маска», як у єнота – від очей до вух тягнуться білі смуги, а щоки темні. Забарвлення густого довгого хутра сірувато-буре, черево з жовтуватим відтінком. Харчовий раціон і місця існування у цих видів часто збігаються. А ось звички відрізняються. Єнотоподібний собака, наприклад, у разі небезпеки рідко вступає в сутичку. Найчастіше він затаюється – прикидається мертвим. Водночас очі в нього щільно заплющені й навіть ознак дихання немає. По деревах звір цей теж не вміє лазити. Єнот же вільно залазить на будь-яке дерево й може пересуватися по стовбуру навіть головою вниз, розшукуючи при цьому пташині гнізда і збираючи плоди. Річ у тому, що в єнота між пальцями немає перетинки, і він може діяти пальцями, як людина. Крім того, єнот чудово бачить у темряві, у нього добре розвинені нюх та відчуття дотику. Так чимало інформації надходить через подушечки, які є в нього на передніх лапах. Подушечки вкриті роговим шаром, який, розм'якшуючись у воді, стає надзвичайно чутливим. Уночі у воді відчути здобич дуже навіть непросто. Єнот обстежує передніми лапами дно й підводні корчі. Коли його надчутливі пальці виявлять здобич, він моментально хапає її, споліскує і з'їдає тут же у воді. Так єнот добуває рибу, молюсків, раків. Єнотоподібному собаці доводиться ловити рибу зубами і для цього досить далеко відпливати від берега. Мисливська ділянка єнота не перевищує півтора кілометри, а ось єнотоподібний собака в пошуках корму може за ніч пройти десяток кілометрів.

Хоча єнотоподібний собака вважається цінним хутровим звіром, ставлення наших мисливців до цієї тварини неоднозначне. А в багатьох воно скажімо прямо негативне. Частково це тому, що попит на вироби з натурального хутра скоротився. Але головна причина – знищення цим хижаком водоплавних і навколоводних птахів у наших угіддях. Через це єнотоподібного собаку називають «мітлою» мисливських угідь, він буквально вимітає всю польову живність, нічого живого не залишаючи після себе. Не слід також забувати, що ці тварини можуть бути рознощиками небезпечних захворювань, таких як сказ, туляремія, піроплазмоз.

Ареал проживання єнотоподібного собаки всім відомий. Улітку він частіше зустрічається по купинястих болотах, в очеретяних заростях, на сирих луках із заростями чагарнику, в річкових заплавах і в дрібноліссі. У теплі малосніжні зими він навідується на лісові ділянки із плодовими деревами, а іноді й у населені пункти. Як правило, у нас єнотоподібний собака селиться не далі як сотню метрів від води, а в посушливі роки – на островах серед боліт. Сам він нори рідко риє. Завглибшки вони бувають не більше ніж два-три метри і з одним віднірком. Але зимує цей звір найчастіше у покинутих норах лисиць чи борсуків. Навесні єнотоподібний собака для майбутнього виводка влаштовує нове житло з підстилкою із сухої трави та листя, причому не обов'язково в норі, але й в інших придатних схованках. Єнотоподібні собаки - моногамні.  Пари утворюються восени, і зимують вони зазвичай разом.  Гін залежно від характеру весни починається наприкінці лютого або в березні.  У приплоді зазвичай буває шість-дев'ять цуценят.  Самки вигодовують щенят приблизно півтора місяця, але вже в місячному віці вони починають їсти принесену батьками їжу, а в п'ятимісячному віці розшукують корм самостійно.  У жовтні молоді собаки розбиваються на пари й ведуть уже самостійне життя.

 Єнотоподібний собака – багатоядний хижак, у раціоні якого широко представлені ссавці і птахи, риби, земноводні, плазуни, комахи, молюски, а також рослинні корми - горіхи, ягоди, плоди й вегетативні частини рослин.  Такий тип харчування забезпечує широку взаємозамінність кормів, і звір може добувати їжу способом, як то кажуть, неквапливого нишпорення, поїдаючи поспіль усе їстівне, що трапляється йому на стежці.

 У наших угіддях важкий період року для єнотоподібного собаки - рання весна.  У цей час він втрачає у вазі більше, ніж за всю зиму.  Навесні основна їжа для них - мишоподібні гризуни.  Крім того, вони поїдають деякі види комах, розшукують у лісі минулорічні плоди, ягоди, насіння.  Іноді ловлять і птахів.  На початку літа кількість пернатих у їхньому раціоні зростає переважно завдяки водоплавним.  Їдять також жаб та інших земноводних.  Восени, коли достигають плоди, ягоди і сільськогосподарські культури, на перше місце виходять рослинні корми й деякі види комах.  У значній кількості добувають і рибу.  Узимку на перше місце виходять знову-таки мишоподібні гризуни.  Але добувати їх, особливо у сніжні зими, непросто.  І тому тривалість добового переходу єнотоподібного собаки тоді суттєво зростає.

 Зимовий сон у цього звіра - приклад пристосування до освоєння неповноцінних для виду територій.  І це єдиний представник сімейства собачих, який впадає в зимову сплячку.  Але так відбувається тільки в холодні, багатосніжні зими.  Щоб забезпечити собі нормальний зимовий сон, єнотоподібний собака має накопичити до зими достатню кількість жиру.  Але навіть з гарною вгодованістю ці тварини під час відлиги все одно виходять шукати корм.

 Відбитки окремих пальців у єнотоподібного собаки рельєфніші, ніж, наприклад, у лисиці.  Крім того, лишаються сліди ламаною лінією, а під час бігу звір залишає парний ланцюжок слідів.

 В осінню пору можна полювати на єнотоподібного собаку з лайкою чи лягавим.  Звір цей перед зимівлею намагається накопичити якомога більше жиру й уночі йде так далеко, що не встигає повернутися до свого постійного притулку.  Тоді доводиться йому чекати вечора в густому чагарнику, заростях бур'яну або очерету.