Лось. Післямова

Тетяна Теличко, «Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств»

Листопад, 2019 рік

Майже три роки тривала справа лося, і оскільки він остаточно залишився в Червоній книзі, сьогодні варто підбити підсумки.

За цей час було багато сказано, але треба констатувати, що більшість так і не зрозуміла усієї серйозності справи. До останнього ми чули запитання від мисливців: «Нащо вам той лось, є ж важливіші справи!». Але не переймайтеся й далі, тепер цих справ буде ще більше, адже лось – лише початок.

Злий жарт із нами зіграв суспільний резонанс. Від самого початку, коли Мінприроди (тепер уже Мінекоенерго) відкрито закликало усіх «небайдужих громадян» підтримати «екологів» у прагненні захистити лося, влаштовувало круглі столи та пресконференції. І до самого завершення, коли відкрито закликало приходити на акції підтримки замість того, щоб обмежитися доведенням своєї правоти у правовій площині. На етапі розгляду судової справи в апеляційному суді, коли до неї приєднали кілька зоозахисних організацій, по 1-2 адвоката в кожної, ми зрозуміли, що суспільним резонансом тиснутимуть не лише на громадськість, а й на суд. Підігрівало «непопулярність» позиції мисливців і те, що навіть Мінагрополітики підтримувало на суді занесення лося до Червоної книги, а представник Держлісагентства – єдиний, хто не з’явився на жодне судове засідання.

Наші заклики до колег підтримати мисливську спільноту своєю присутністю на відкритих для всіх судових засіданнях також залишилися непочутими. Так і сиділи ми вдвох-утрьох в оточенні купи «захисників» лося, яких більше цікавила можливість виставити мисливців кровожерливими вбивцями. Напевно, не варто повторювати, якими епітетами супроводжувалося формування громадської думки щодо мисливства. За цей час ми давали багато коментарів ЗМІ, допомагали зняти кілька відеосюжетів для телеканалів, і навіть найбільш неупереджені журналісти в підсумку висвітлювали справу лося не на користь мисливців.

Тож, напевно, нашою помилкою було сподіватися, що популістське Мінприроди схаменеться й почне розбиратися у справі. Занадто багато зусиль було витрачено на прагнення довести неправомірність і безглуздість дій екологів, і недостатньо – на формування суспільної думки.

Напередодні засідання Верховного Суду ми організували круглий стіл у пресцентрі «Укрінформу». Участь у ньому взяли представники мисливських організацій – «Асоціації користувачів мисливських та рибальських господарств», голова «Всеукраїнської мисливської спілки» С. Андросюк, президент ФМСУ А. Голубченко, директор ГО «Поліське ТМР» О. Литовчук; представники природозахисних організацій – заступник голови президії Українського товариства охорони природи І. Артеменко та  президент Асоціації природоохоронних територій України М. Стеценко; науковці – завсектору мисливствознавства СФ УкрНДІЛГА, к.с-г.н. І. Шейгас; к.б.н. Є. Яніш, а також старший спеціаліст відділу моніторингу тваринного світу Держлісагентства А. Шелепило. Учасники заходу говорили про політику руйнації мисливської галузі, яка підігрівається діями псевдоекологів та зоозахисників. Про те, як крізь призму лося видно безвідповідальне ставлення держави і до державного мисливського фонду, і до мисливців, і до наукових підходів.

Однак навіть під час фінального засідання Верховного Суду представник Мінприроди зауважив: «Враховуючи суспільний резонанс». Красномовне питання поставив і один із суддів – чи пропорційні інтереси суспільства (подивіться, скільки представників екологічних організацій у залі суду!) інтересам одного мисливця, який виступав у ролі позивача. Оскільки захист інтересів мисливців передбачає реальні дії, чиновникам легше стати на бік «суспільства». Коли учасники справи поширюють заклики зберегти лося, супроводжуючи їх зображенням оленя, у чиновників, напевно, виникає думка, що потурати таким «спеціалістам» набагато легше. Їм досить сказати «збережемо лося Червоною книгою» і вони в це повірять. Інша річ –  мисливці, які вимагають якихось досліджень, наукових обґрунтувань і чомусь не вірять у всю цю псевдоекологічну маячню. І зовсім інша річ – досвідчені нищівники мисливської галузі, для яких лось – лише один з інструментів досягнення глобальнішої мети.

Верховний Суд у своєму висновку зазначив, що наявні в матеріалах справи документи є достатніми для того, щоб вважати рішення науково обґрунтованим, а відсутність досліджень не свідчить про їх недостовірність. Серед цих матеріалів – форма 2-ТП мисливство, у якій враховано чисельність на території мисливських угідь, яка порівняно з 1990-ми роками скоротилася на 25%. Наукові праці, зокрема, висновок останнього дослідження, де чітко зазначено, що підстав для занесення лося до Червоної книги немає. Щодо популяції лося на території Сумської області, а також довідник-визначник «Ссавці України». До справи були залучені й літописи природи заповідників, і польові спостереження науковців, однак ознайомитися з їхнім змістом нам не вдалося.

Отже, Верховний Суд підтвердив законність наказу Мінприроди щодо занесення лося до Червоної книги. Що далі? Ну, по-перше, охоронятиме його закон, звичайно, лише від законослухняних мисливців. По-друге, В. Борейко вже оголосив про підготовку ними документів для створення шести об’єктів ПЗФ у Житомирській та Київській областях для збереження лося. Враховуючи, скільки лосів у нас мешкає у ПЗФ, це лише пришвидшить його зникнення. А потім, коли з Червоної книги вже буде нікого «виносити», можна буде сказати – ми ж попереджали, що лось на межі зникнення! Ми, зі свого боку, готуємося до продовження боротьби, адже програно лише битву, а не війну.