Лань і косуля в мисливському господарстві

Анатолій Морозов

Грудень, 2019 рік

Лань європейська є не тільки мисливським, а й парковим декоративним видом. У давньогрецькій міфології лань була священною твариною, що належала юній богині полювання Артеміді. У ХІХ ст. цих тварин українські землевласники утримували у своїх парках при маєтках, а в 1880-х роках їх уже нараховувалося кілька тисяч. Проте більшість поголів'я знищили під час громадянської війни, а після Другої світової ці тварини в нас практично зникли.

 Акліматизація лані європейської має давню історію. Фінікійці, а за ними римляни ввозили лань у багато країн Середземномор'я, зокрема у Грецію, Італію, Іспанію. Пізніше лань привезли в Англію і через Данію в Центральну Європу. У Східній Європі вона з'явилася в Литві, Латвії та на заході Білорусі. Завезли цей вид і в Північну Америку, Австралію, Японію і на Мадагаскар, де сьогодні також живуть дикі популяції. Водночас у багатьох місцях свого природного ареалу лань стала дуже рідкісною твариною.

 На територію України лань почали завозити в 1947 році. Найперші пари були привезені із зоологічних парків. Пізніше її розселяли в Запорізькій, Херсонській, Київській областях. Надалі лань акліматизували в угіддях Вінницької, Миколаївської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької областей та у Криму. Згодом лань європейська досягла промислової чисельності, і в 1990-х роках було вже дозволено ліцензійне полювання.

 На відміну від благородного оленя лані дотримуються зазвичай паркоподібних ландшафтів і соснових посадок. Вони менш полохливі й обережні. Це жуйні і переважно травоїдні тварини. Рослини, які лань вживає в їжу, визначаються їх доступністю й порою року. У весняний період - це ряст, пролісок, анемона, пагони горобини, кленів, дубів, сосен і чагарників. Улітку в раціоні лані з'являються жолуді, каштани, гриби, ягоди, осоки, злакові, бобові та зонтичні культури. У зимову пору переважають кора дерев та їхні гілки.

 Улітку лані найчастіше збираються невеликими групами, і молодняк тримається поруч із самками. Тварини активні у прохолодні ранкові й вечірні години. У цей час вони пасуться, ходять на водопій. Коли вдень ​​стає жарко, лані відпочивають на своїх лежаннях у тіні чагарників, неподалік від водойм. Ближче до осені самці й самки збираються в більші групи. Гін починається в жовтні. У червні з'являються дитинчата, і лані годують їх молоком до чотирьох місяців.

 Лань у нас, можна сказати, поки що малопоширений вид. У кількох областях її розводять у напіввільному стані. А принципи розведення лані практично ті самі, що і для оленя. І під час селекційного відстрілу застосовуються аналогічні критерії. Але недоцільно, наприклад, бракувати особин за забарвленням, оскільки колірне розмаїття лані формувалося під час її напіввільного утримання як паркової тварини. Серед самців треба бракувати тих, у яких «лопати» рогів із глибокими вирізами між відростками.

Стаціями нашої сарни, тобто козулі, яка, до речі, теж називається «європейською», є острівні ліси, лісові галявини, узлісся й переліски, як у лісовій зоні, так і в зоні лісостепу. Вид цей непогано пристосовується й до культурного ландшафту. Є навіть популяції, які більшість часу проводять у полях, харчуються там сільськогосподарськими культурами й бур'янами.

Сарна не є стадною твариною. Більшу частину року вони ведуть одиночний спосіб життя, і тільки дорослі самки ходять зі своїм приплодом. Звір цей осілий, він прив'язаний до дуже обмеженої за площею території. Тільки іноді утворення невеликих стад може бути спричинене несприятливими умовами. Найрухливіші і широко ходять сарни навесні й восени. Самки завжди менш рухливі, ніж самці. Гранична площа ділянки активності в лісах не перевищує для однієї козулі 70 га.

 Основною їжею козуль є деревні породи й чагарники. Від інших копитних сарни відрізняються невибагливістю у виборі кормів, яка виражається у великому наборі - понад 100 видів - рослин, що поїдаються, з яких лише деякі використовуються часто й у великих кількостях. Тому в різних частинах ареалу набір кормових рослин суттєво відрізняється, але запас кормів у наших угіддях чисельність сарн не обмежує, а щільність цих тварин радше визначається одиночним способом життя і мінімальними межами ділянок проживання особини. Годується сарна зазвичай уранці й увечері, але взимку і навесні і цілий день.

 Гін у цього виду триває з липня до початку вересня. У цей час відбуваються бої між самцями, які супроводжуються гучним уривчастим ревінням. Незабаром після закінчення гону самці скидають роги, які ростуть у них із грудня до червня. Дитинчата у сарни з'являються у травні-червні, перші дні вони лежать у траві, абсолютно непомітні завдяки забарвленню, а в двотижневому віці, слідуючи за матір'ю, починають щипати траву. Годуватися самостійно вони можуть уже за два місяці. Коли наближається час чергового гону, сарна відганяє від себе дитинчат, але після гону молоді знову приєднуються до матері.

 Як уже згадувалося, сарни не належать до стадних тварин, і крім того, вони не вживаються з іншими представниками загону копитних. Тому зростання поголів'я, наприклад, оленів, кабанів сприяє скороченню чисельності сарн або витісненню їх у менш підходящі для цього виду угіддя і пригніченню популяції. Але водночас сарна має і суттєву перевагу - з одним і тим самим обсягом природних кормів чисельність її може бути в кілька разів більшою, ніж оленів і лосів.

 Під час розведення сарн оптимальним співвідношенням статей є 1:1. Бажаною також є і певна вікова градація: до 20% однорічні, до 50% дворічні, трирічні, чотирирічні і до 30% п'ятирічні і старші.