Кого вони захищають?

Зоя Медвєдєва

Січень, 2020 рік

Знову... Знову почалася компанія з дискредитації полювання в Україні і всього, що з ним пов'язане. Починалося це ще за президентства В. Ющенка, тоді влада збиралася закрити полювання на десять років. Я пам'ятаю, як тоді піднялися всі наші мисливці, яка хвиля обурення покотилася. Стараннями розсудливих депутатів ця безглузда ідея не пройшла, але, як виявилося, не вмерла. Дуже дивує, що ідеї, які стосуються сфери діяльності, на якій вони взагалі не розуміються, спадають на думку людям, що називають себе зоозахисниками.

 Тим, хто не знає, хочу роз'яснити, що мисливствознавство - це наука, яка займається насамперед методами збереження та відтворення мисливської фауни, а не її знищення, а мисливське господарство - галузь економіки держави. Людина так давно і так кардинально втрутилася в усі природні процеси на Землі, що тепер просто взяти й кинути все на милість природи неможливо, це буде катастрофа.

 До відома так званих захисників тварин, мисливські господарства насамперед займаються охороною тварин і птахів від браконьєрів, підгодівлею у складні зимові часи, збереженням мисливських угідь у належному стані. І тільки після таксації (обліку поголів'я) визначається можлива кількість тварин для їх вилучення методом полювання. Адже мисливські угіддя залежно від розмірів, рельєфу, наявності та видів рослинності й водойм можуть прогодувати лише певну кількість тварин і птахів. Зважаючи на це, визначається кількість тварин для полювання. Як правило, це молодняк, бо маточне поголів'я обов'язково зберігається.

 Це тільки примітивна схема діяльності мисливських господарств, адже я вже говорила, що мисливствознавство - це наука, а мисливське господарство - це складник народного господарства країни. Закрити полювання - це означає знищити мисливські господарства. Протягом кількох років, а може, і швидше, все живе буде знищено браконьєрами, адже ніхто його не охоронятиме.

 Мисливське собаківництво - складник мисливського господарства. Застосування на полюванні навчених собак дає змогу раціонально використовувати мисливські ресурси. Простіше кажучи, швидше виявляти звіра чи птаха і збирати все, що було видобуто.

 Полювання і збирання - найдавніші заняття людства. Любов до полювання й риболовлі у крові майже кожного українця. І яке щастя, що Україна змогла переважно зберегти основні види мисливської фауни. Адже багато країн Центральної та Південної Європи майже повністю втратили мисливські види звірів і птахів у природі і змушені вирощувати їх у спеціальних господарствах, щоб випускати в сезон полювання для відстрілу мисливцями. Але й у цьому разі обов'язково використовуються мисливські собаки. У багатьох країнах Європи полювання без собак узагалі заборонене.

 Для тих, хто не в курсі - мисливські собаки мають свої спеціалізації. Іншими словами, людина створювала (іноді протягом століть) породи собак, що мають певні якості й навіть певний зовнішній вигляд і розмір. Порід мисливських собак кілька сотень, одні більш спеціалізовані, інші - досить універсальні. Сьогодні мисливець може на свій смак і для своїх потреб вибрати породу.

 Найнебезпечніша і травматична робота у так званих звірових собак. Вони працюють у безпосередньому контакті зі звіром. В Україні до таких належать усі породи лайок і норові собаки (дрібні тер'єри й такси). Усі ці собаки мають природну, закріплену генетично злобу до звіра. Але кожного мисливського собаку незалежно від спеціалізації необхідно навчати. Бо цуценя успадковує від своїх предків тільки здібності, а розвинути ці здібності так, як потрібно мисливцеві, можна тільки навчанням. Звіровий собака, який не здобув такого навчання, як правило, або не придатний для полювання, або ж часто сильно травмується чи гине. Для навчання таких собак і для перевірки їх робочих якостей із метою допуску до розведення є контрольно-випробувальні станції, де утримують підсадних тварин. У разі правильного утримання ці тварини доживають до глибокої старості, до якої у природі вони б навряд чи дожили.

 Полювання на копитних, особливо індивідуальне, без допомоги лайок практично неможливе. Кабан, як відомо, звір небезпечний і від лайки іноді залежить не тільки успіх полювання, але часто й життя мисливця.

 Особливо небезпечною є робота норових собак. Адже їм доводиться боротися зі звіром, який часто переважає за розміром і перебуває, так би мовити, у себе вдома. І допомогти собаці в мисливця немає жодної можливості. Переважно це робота по лисиці. Може, зоозахисники не в курсі щодо стану боротьби з таким небезпечним і смертельним захворюванням як сказ в Україні. Так ось, боротьби немає, а випадків сказу стає все більше й більше. У лікувальних установах немає засобів боротьби з ним. Основний носій вірусу сказу - лисиця. За даними санітарного відстрілу, з десяти лисиць вісім заражені сказом, тобто вони є носіями. Лисиця дуже пластичний вид, вона дуже добре адаптується до будь-яких умов, вона хитра й обережна, тому добути її дуже непросто.

 Останніми роками великі й малі агрохолдинги під час сіяння обробляють землю всілякими отрутохімікатами, які знищують усе живе - і бур'яни, і дрібних гризунів, якими переважно й харчуються лисиці. Я вже не кажу про те, скільки при цьому гине зайців і куріпок. Основним кормом лисиці є миші, а коли мишей немає, лисиці переміщуються ближче до людей - на околиці сіл і міст. У селах вони з успіхом годуються домашніми птахами, а в містах - у сміттєвих баках і на звалищах. Тобто вони стають нашими сусідами й контактують із бродячими та напівбродячими собаками й кішками. Сказ приходить просто до нашого порогу. А єдині, хто дієво бореться зі зростанням кількості носіїв цієї жахливої ​​хвороби, - це мисливці з норовими собаками. Але замість того, щоб сказати «спасибі», їм хочуть заборонити полювати на лисиць, а нам пропонують захищати й оберігати шкідливого хижака. До речі, в Європі лисицю як шкідливого хижака знищують цілий рік, а в Україні полювання на лисицю триває лише три місяці. В інший час лисиці почуваються в безпеці.

 Є ще один аспект цієї проблеми. Адже кожен собака є домашнім улюбленцем. Його люблять, про нього дбають, він - член сім'ї. Який же господар буде використовувати на полюванні свого улюбленця непідготовленим? Чому ж зоозахисникам шкода шкідливого хижака й не шкода мисливського собаки?

 По-моєму, річ тут зовсім не в якійсь людській жалості, а в економічному стимулюванні - величезних грантах, які надходять з-за кордону організаціям зоозахисників. Ось витратити б ці гранти на реальну боротьбу зі сказом, на забезпечення ліками від сказу лікувальних установ, на гарні притулки для бездомних тварин, на втілення в життя навичок правильної поведінки власників собак у населених пунктах... Так багато ще чого бракує, щоб зробити життя домашніх тварин і їхніх власників правильним і по-справжньому європейським.