Весняно-лютнева щука

Євген Гридько

Лютий, 2020 рік

Ловля щуки перед нерестом - вишукане, хоч і короткочасне задоволення. Загальновідомо, що жор щуки настає восени. Досвідчені спінінгісти й зелені новачки, старі й малі намагаються не пропустити пік активності, мабуть, найпоширенішого в наших водоймах хижака - щуки. Набагато менш відомий інший період чудового лову щуки - перед нерестом. У короткий проміжок часу між скресанням криги і нерестовою забороною зазвичай випадає тиждень-другий, коли є можливість насолодитися ловом переднерестової щуки та її активністю. Причому в деякі роки цей короткий переднерестовий жор помітно інтенсивніший за осінній.

Ось і ми не можемо дочекатися сходження останнього льоду (якщо він був), щоб вирушити на Київське водосховище. Зазвичай між сходом льоду і початком весняної заборони вдається захопити тиждень-другий, щоб чудово порибалити. Мені хотілося б поділитися спогадами про одну з наших весняних риболовель, що відбулася не так давно.

 Вирушаємо на водойму затемна. Від Києва до Окуніново - дві години їзди, з них кілька кілометрів поганою дорогою. Заздалегідь зібрані снасті, взяті спінінги, термоси. Після прибуття на місце швидко розсідаємося по човнах - і вперед по щуки.

 Дуже важливий момент у цей період - розмір приманки. У час, коли животи щуки ось-ось готові розродитися сотнями тисяч ікринок, місця для великої їжі там просто не залишається. І дійсно, саме навесні приятелі успішно ловили на дрібні вертушки не малих, а стандартного для середньої течії Київського водосховища розміру - 1-2,5 кг. Одна проблема - «вертушки» дуже «люблять» чіплятися за траву й корчі, особливо під час проведення біля дна, а саме тут і стоїть переднерестова щука.

 Напевно, тут необхідно зробити паузу, щоб зрозуміти, куди ми прибули. Околиці Окуніново - типова рівнина, затоплена під час наповнення чаші Київського водосховища. Глибини 1-2,5 м, очерети. Характерна особливість Окуніново - наявність на дні великої кількості старих пнів. Саме вони найчастіше є притулками для щуки й великого окуня, а також - покаранням для спінінгіста. Тут під час ловлі звичайною «вертушкою» виручає пильне око та гарна практика закидання. Вийшло покласти блешню біля пня, не зачепившись, - можеш розраховувати на клювання. Ні - потрібно або підпливати ближче, щоб звільнити блешню, або відривати приманку. І в будь-якому разі, якщо хижачка і стояла біля пня, її там уже немає.

 Ми з Пашкою в одному човні. Пройшовши від бази кілька сотень метрів, збираємо спінінги. Пашка чіпляє свою, добре відому саморобну «вертушку» із силіконовими «кошлатостями», а я - «Перрот» від ТМ «Тритон», презентований мені Ігорем, який минулого року чудово показав себе на Десні під час ловлі щуки й окуня. Невелика блешня, але справжня незачіпляйка. Поєднання «офсетника» з підвантаженням (завдяки чому жало гачка завжди спрямовано вгору), пелюстки, що обертається, «відбиваючи» перешкоди і, нарешті, силіконового «черв’яка», в якому заховано жало, давало змогу закидати приманку між прибережною травою та камінням і раз по раз ловити дрібних деснянських щук та окунів.

 Кілька закидів уздовж очеретів результату не дають. Виходимо на плесо, яке «прикрашають» то там, то там пні, що стирчать із води, і залишки торішньої рослинності. Пашка робить кілька закидів і вже тягне до човна пучок трави. Закид до пенька веде до зачепу, доводиться підгрібати ближче. У мене поки без зачепів - комбінація силіконового твістера, в якому заховано жало, з обертовою пелюсткою робить свою справу. Обловлювати підводні перешкоди вдається дуже добре. За кілька закидів - перше клювання, і зубаста вагою трохи більше ніж кілограм уже згинає лайтовий спінінг. У Пашки ж знову зачіп, причому «глухий».

 Пригощаю напарника «Перрот». Діло, схоже, налагоджується - зачепів поки немає. А ось і перше клювання - кілограмова щучка робить бойовий розворот поблизу човна, я підхоплюю її в підсак. Вітаю приятеля з почином!

 Пашка роздивляється уловисту блешню. Зроблена вона невибагливо й водночас дуже продумано. Про властивості, завдяки яким вона не зачіплюється, я вам уже розповідав. Улітку я не боявся закидати її не те що між травою і камінням - летіла вона в мене й у корчі, і через них без ривків, перевалюючись, вдавалося успішно її протягувати. Яскраве забарвлення пелюстки (через яку блешня, до речі, і дістала свою назву) добре помітне в мутнуватій весняній воді навіть у похмурий день. Добре помітне «око» - точка атаки зубастої хижачки. Дуже гострий офсетник.

 Змінюємо ще кілька «точок», ловимо ще по парі щук і, нарешті, виходимо на «дорогу». Ті, хто регулярно їздить в Окуніново, добре знають це місце, - це частина затопленої дороги, вимощеної бутовим камінням. «Трава» на «дорозі» майже не росте, зате на «дорогу» нерідко виходять великі окуні й середня (2-3 кг) щука. Чіпляю інший подарунок Ігоря - обертову блешню Суперкаст або скорочено СК. Узагалі-то ця блешня завдяки видатним польотним характеристикам - приманка №1 для лову жереха, але зараз я планую використати її в ролі розвідника, щоб даремно зайвий раз не «переставлятися». Оскільки СК не тільки далеко летить, а й добре ловить, зазвичай немає потреби у зміні приманки. Пашка дивується - як це раптом вийшло, що я своїм «коротуном» кидаю мало не в півтора рази далі, ніж він. Показую блешню. Товариш роздивляється важкий сердечник, розфарбований під рибку, але мені в ній найбільше подобається пелюстка - завдяки формі, отворам і особливому кріпленню вона практично не чинить опору під час закидання й ефективно приваблює рибу.

 Пропоную помінятися спінінгами. Пашка погоджується і за кілька секунд із задоволеним виразом обличчя пуляє блешню за горизонт...

 Для лову весняної щуки в таких «непростих» місцях, як Окуніново, важливо те, що ці блешні - «незачіпляйки», тільки оснащена СК трійником із дротяними «вусиками». Під час клювання вони притискаються до цівки, звільняючи жала трійника й засікаючи рибу. Практично за її допомогою можна «простукувати» прибережні корчі на Дніпрі й Десні, кам'яні «гатки», виловлюючи звідти щуку, що зачаїлася, до того ж не тільки до нересту, але і в інший час. А на Дніпрі в межах Києва у травні я ловив на неї головнів біля відомих «гаток» уночі...

 А на водоймі добре! Походивши кілька годин на човні, причалюємо до берега, щоб розім'яти затерплі кінцівки. Жартуючи розігріваємо на саморобній розкладний грубці рибальські харчі. Після холодного вітру водосховища навіть за тріпотливим осичняком затишно. Клювання сьогодні не дуже, хоча норму вилову ми виконали. Мабуть, ще занадто рано - половина спійманих сьогодні щук була з присмоктаними п'явками, що свідчить про пасивність хижачки.

 ...Згодом, за тиждень-півтора, залежно від того, чи зволить небесна канцелярія відкрутити крани подачі тепла більшою або меншою мірою, обов'язково буде два-три дні справжнього жору, коли щука буде ловитися дуже добре і цілий день - до тієї години, коли, підкоряючись древньому інстинкту, піде на залиті водою і сонцем мілководдя. Але, по-перше, щоб потрапити на таку «роздачу», потрібне певне везіння, зважаючи на короткостроковість цього періоду. Одного разу нам пощастило натрапити на таке супер-клювання. Але після бурхливого втамування спраги боротьби з хижаком настає протверезіння. Кілька щук уже на кукані. Ловити далі й відпускати - травмувати ту саму щуку, яка не сьогодні-завтра вирушить продовжувати рід, завдяки чому, власне, існуємо і ми - любителі лову щуки.

 Піддавшись чарам чудесного вечора, знімаєш із кукана щук і відпускаєш їх у воду. Ось і поясни тепер близьким, навіщо ти їздиш на риболовлю. Я далекий від тотального насаджування принципу «зловив-відпусти», але... відпускаючи ікряну щуку, ви отримаєте справжнє задоволення. Кілька моїх знайомих, одного разу вчинивши так, із задоволенням розповідали, не побоюся цього слова, про світлі почуття, які проникли в рибальську душу, і жодного разу не пошкодували про зроблене.

 Ну, а браконьєрству ранньої весни мають дати бій на всіх фронтах - на водоймі, журнальних сторінках і за рибальською чаркою. Тільки разом ми зможемо поліпшити наш світ і зберегти рибне потомство, яке навесні особливо вразливе до жадібних до риби особин.