Краще пізніше, ніж ніколи

Ігор Горбенко

Квітень, 2020 рік


Рівень розвитку порід мисливських собак визначається і вдосконалюється на виставках і польових випробуваннях – іншого способу поки не придумали. У процесі розвитку собаківництва стандарти екстер'єру порід і правила польових випробувань періодично переглядаються і трансформуються відповідно до вимог часу, що цілком закономірно, або відповідно до фантазій «бояр» від кінології, що веде до курйозів. Тема польових випробувань на сторінках «ПтР» мусується давно, а проблема правил випробувань мисливських собак, порушена Горбенком і Стоячко, стала вже «притчею во язицех». Першопричина, яка підштовхнула старих птеродактилів до реформації стобальних правил, полягає в надмірній кількості непрацюючих балів, у непереконливих трактуваннях елементів роботи й розпливчастих рекомендаціях їх оцінки, що дає безмежний простір для вільних інтерпретацій малограмотним горе-експертам і так само для брудних маніпуляцій чиновним фальсифікаторам. У реформаторів не було намірів змінювати концепцію старих правил, була лише боязка спроба удосконалити їх і наблизити до вимог та кількості рейтингових балів правил FCI. Останній варіант проєкту виклали в інтернеті, але, на жаль, нікого він не зацікавив. І заслужено, авторів він теж не задовольняє (принаймні одного з них) – «начебто все добре, та не все добре» - нові правила, так само, як і старі, не гарантують точності у визначенні найкращого собаки серед випробовуваних, утім, як і правила FCI.
То де ж вихід? Він обов'язково має бути! Де золотий ключик від дверей, що веде до розв’язання задавненої проблеми? Та ось же він, просто перед нами, і двері давно відчинені! Їх відчинила М.Д. Менделєєва статтею «Типи роботи лягавого» ще в 1926 році (журнал «Собаківництво і дресирування» №4 і 5). Але в ті роки на сторожі правил випробувань, ухвалених у 1925 році на Всесоюзному з'їзді кінологів, непохитно стояв ревнивий охоронець непорушних традицій Р.Ф. Гернгросс, і горе було тому, хто зазіхав на його дітище. За 43 роки відомий кінолог і генетик А.В. Платонов (не плутати з письменником А. Платоновим) ознайомив сучасників із забутою працею видатного вітчизняного кінолога (журнал «Охота и о.х.» №7, 1969 р.), але і його старання залишилися воланням у пустелі. Відтоді минуло ще 44 роки, багато чого змінилося, ми (страшно подумати) інтегруємо в кінологічну Європу. Думаю, настав час презентувати всім зацікавленим мисливцям-собаківникам єдиний правильний підхід у визначенні та оцінюванні роботи лягавих собак. Буде корисним і не зайвим освіжити в пам'яті нинішніх експертів (як досвідчених, так і прибулих) прописні істини, викладені у статті М.Д. Менделєєвої.
«У проблемі чуття розрізняють три елементи: 1) джерело запаху або еманації - сама дичина та її сліди; 2) середовище, що проводить еманацію, – «нюхове поле»; 3) апарат, що сприймає еманацію, - чуття собаки.
Чуття - поняття складне і складається із двох частин – нюху і власне чуття. Нюх, зі свого боку, так само, як і інші органи чуття, розпадається на два відділи - периферичний, розташований у слизовій оболонці всередині носа і вловлює еманацію (відповідний подразник), і центральний, розташований у корі головного мозку й переробляє подразнення рецепторів (закінчення нюхового нерва) на адекватні нюхові відчуття, тобто дає свідомості уявлення про запахи. Нюх - це відчуття запаху. Чуття - це нюх, пропущений крізь призму свідомості. Лягавий з усіх запахів, узятих його нюхом, обирає лише один – запах конкретної дичини, навіть якщо він набагато слабший за інші, решту пропускає, як воду, крізь сито свідомості».
Отже, п'ять типів роботи лягавих.
1. Найвищий тип – «чистий верх», коли собака шукає запах самої птиці. «Повітряний слід» (наявність у потоці повітря пахучих речовин, які виділяються слідом птиці) він може позначити тільки короткою потяжкою. «Сумарний осередок» - запах самої птиці, її слідів і сидок, мабуть, собака до уваги не бере. Швидкий алюр, свідомо змінюваний на повільніший: перетинаючи потік запаху на помірному ходу, собака може відчути його в порівняно слабкій концентрації, що не сприймається на кар'єрі. За раціональністю та продуктивністю собаки першої групи безумовні лідери. Вони хоча й не дають таких разюче далеких робіт, як собаки другої групи, зате в них немає й мінімумів роботи. Обстежуючи нюхове поле, собаки першої групи тримають голову високо, хоча і трохи нижче, ніж собаки другої групи. На думку Менделєєвої, собаки першої групи мають високий інтелект, оскільки змінюють швидкість ходу відповідно до характеру місцевості, погоди, вітру тощо.
2. Групі другого типу притаманне вміння використовувати високі повітряні шари, які здалеку несуть пахучі частки сумарного осередку запаху. Уловлювання дальньої еманації можливе тільки під час манери собаки високо піднімати голову, а мочку носа тримати вище від лінії лоба, на цьому базується весь ефект його роботи. Коли немає сумарного осередку (переміщений птах або відсутність вітру), робота цих собак прозаїчніша, залежно від якості чуття вони користуються навіть слідом. Хід їхній залежить від сили чуття ще більше, ніж у собак першої групи.
3. У собак третього типу «перевага пристрасті над розумом» дає непомірну швидкість ходу як наслідок недбалого ставлення до нюхового поля: під час невисокого несення голови вони шукають сильний грубий запах, який відразу б «ударив по носі», тобто запах самої птиці зблизька, нехтуючи наявністю слабших запахів. Потяжки тут не може бути через близьке причуювання. Стійка завжди з ходу, часто лежача - ознака інстинктивної обережності й обстеження низьких шарів повітря.
4. Це найпоширеніша група собак, які не мають великого чуття. Обстеження високих шарів повітря їм недоступне, причуювання самого птаха можливе тільки на короткий час - приблизно п'ять кроків від переміщеного птаха. Тому для своєчасного виявлення дичини вони користуються прийомом, вдало названим Менделєєвою «слідовою потяжкою», тобто намацуванням сліду в повітрі, не опускаючи або майже не опускаючи голови, і в такий спосіб добираючись до птаха. Невдахи цього типу дуже часто брешуть, постійно завмираючи на слідовій потяжці.
5. Собаки п'ятого типу мають «нижнє чуття», до того ж таке слабке, що повітряного сліду не беруть зовсім. Устромивши ніс у слід, собака старанно розбирає його, виходжуючи всі петлі набродів, а самого птаха здатен відчути лише на 1-3 кроки. Хід зазвичай риссю. Тепер цей тип бракують, і тому в чистому вигляді зустрічається рідко.
У запропонованій Менделєєвою класифікації роботи лягавих простежується залежність елементів чуття і неправомірність їх роздільного оцінювання. У ній підкреслено, що дальність прихваток залежить не так від сили чуття, як від манери ним користуватися. Також очевидний взаємозв'язок окремих елементів роботи та їх ефективність лише в певних комбінаціях. Наприклад: хід і манера чуяння є наслідком психічного складу собаки, але не його екстер'єру, бо обидва диктуються мозком, звідси і популярні колись терміни – «чуття по ногах», коли на великій швидкості собака не пропускає дичини, і «ноги по чуттю», коли зі слабким чуттям собака йде повільним алюром, і навпаки – «чуття не по ногах» і «ноги не по чуттю».
Залишається тільки шкодувати, що «хорошая мысля доходить опосля» (як мінімум за 43 роки). Чим пояснити такий жахливий парадокс? Невже наша зацикленість на горезвісному бонітуванні та 100-бальних правилах паралізувала здатність бачити очевидне? Ми, врешті-решт, повинні вирватися з полону власних переконань, точніше помилок! Легко сказати, та нелегко зробити, а для деяких і взагалі неможливо. Багато досвідчених експертів категорично не сприймають будь-яких нововведень і водночас вельми охочі до привізних собак або похідних від них - їх уже не влаштовують учорашні тихоходи, але експертизу вони бажають проводити тільки по-старому. Простіше прибулим, порівняно молодим експертам, які не встигли загрузнути у трясовині стобального болота, - їх необтяжені забобонами голови захоплено сприйняли правила FCI. Але чи глибоко вони проникли в їхню суть? Хоч я і не належу до прибулих (а шкода), проте дуже хочу, але не можу зрозуміти, як рейтингові бали виставляються у правилах Фільд Трайлів. Навіть сам Великий Гурджиєв, тобто Шагінов, не може це пояснити! Проте в його відомій статті є підказка: «...стиль як один із чотирьох головних критеріїв оцінювання лягавого собаки...» Туманна здогадка переросла в упевненість – щось схоже я вже зустрічав у старих журналах. І так, ось воно – заповітний номер 1969 року. Браво, Маріє Дмитрівно! Я без найменшого жалю розлучаюся із традиційним методом оцінювання лягавих собак за окремими елементами роботи й цілком приймаю метод, запропонований Вами.
Згадаймо перший постулат будь-яких правил випробувань (змагань) мисливських собак – їхня мета – добір потенційних плідників за робочими якостями. По суті, ці заходи є селекційними. Для селекціонера ж, тобто заводчика, важливі тільки вроджені якості, які передаються генетично. Добирати плідника за однією окремою, яскраво вираженою, якістю (елементом роботи) неможливо, оскільки всі елементи пов'язані в єдиному комплексі і взаємозалежні. Але ж зовсім недавно за нашими правилами основним критерієм оцінки (ступеня диплома) була дальність чуття, інші елементи мали другорядне значення. Тепер же головним критерієм є навіть не вроджена якість, а набута – чітке виконання команди «даун». Цим ноу хау, як і багатьма іншими курйозами, українська кінологія зобов'язана «боярам» із ФМСУ, так знахабнілих бандерлогів шанобливо величає Анатолій Володимирович. А може, і сам Стоячко має якийсь стосунок до цього ноу хау? Пам'ятаєте його «Два Д»?.. Сьогодні учасник Всеукраїнських змагань лягавих, перш ніж пустити собаку в пошук, зобов'язаний продемонструвати виконання його вихованцем усіх «єгерських команд», і якщо за командою «даун» собака не лягає або тільки сідає, то вище за диплом III ступеня йому не стрибнути навіть із бездоганними показниками з усього комплексу випробувань. За так званими «правилами 81 року», як і за правилами FCI, досить собаці залишитися на місці в будь-якій позі. Я вже давно не вчу своїх вихованців лягати, тому що цю команду собака сприймає як покарання, особливо це стосується псів із характером лідера. Навіщо ж зайвий раз принижувати свого друга? Та його після цього і на повідець не вдається взяти відразу, якщо взагалі вдається.
А от як сьогодні я розумію суддівство за європейськими правилами Фільд Трайл і водночас визначаю типи роботи лягавого:
1. Перше, що бачать експерти, - це породний пошук, його швидкість, енергія, ширина, доцільність і стиль. Якщо він якоюсь мірою відповідає вимогам (цей ступінь позначається у блокнотах експертів), то собака продовжує роботу, якщо не відповідає, то собаку знімають.
2. Друге - це ефективність, тобто вміння користуватися вітром і нюхом під час пошуку запаху, відпрацювання запаху (потяжки і зупинки перевірочні або перед стійкою, або стійка з ходу), підведення. Водночас на всіх етапах роботи визначається породний стиль з урахуванням типу роботи. Знову ж, якщо всі елементи відповідають або не відповідають вимогам, якщо так, то якою мірою. На підставі побаченого можна зробити висновок про належність лягавого до того чи іншого типу (№1, №2, №3 і навіть №4, якщо слідові потяжки не ведуть до дострокового зняття собаки з конкурсу).
3. Під час усієї роботи протягом наданого часу враховується контакт собаки з ведучим і фіксується ступінь його вираженості, тобто постановка і послух - їх чіткість або помарки, несуттєві помилки або дискваліфікаційні тощо.
4. Відповідно до загального враження і записів у блокнотах ставиться чи не ставиться оцінка (ступінь диплома або сертифікат вроджених якостей) плюс № типу роботи.
Але, як ішлося вище, залишається таємниця рейтингових балів. Будемо сподіватися на успішне розв’язання в недалекому майбутньому цієї проблеми.
«Та кому потрібні ці типи роботи?!» - кричатимуть бандерлоги. Насамперед вони потрібні заводчикам, оскільки ступінь диплома далеко не завжди характеризує можливості собаки й часто залежить від зовнішніх факторів, серед них і від людського, зокрема від «даунів». А ось якщо діагноз майже незмінної ознаки поставлено грамотно, то селекціонери, добираючи пари за типом роботи, з великою часткою ймовірності можуть розраховувати на бажаний результат. Знання типів роботи полегшує натаскувачам їхню роботу, а експертам сприяє об'єктивному оцінюванню стиль і навіть чуття, досвідченим спортсменам допомагає придбати потрібний екземпляр, а знання свого собаки рядовим мисливцем позбавляє його нереальних претензій господаря.
Так-то, милі примати, гуманоїди, хомосапієнси та інші джентльмени-собачники, вивчайте старе й осягати нове, а головне, хоч іноді думайте своєю головою.
Завжди ваш, Ігор Горбенко