Прохідний судак

Павло Старий

Травень, 2020 рік

Кілька днів не відпускало відчуття, що таки потрібно до нерестової заборони ще вирватися на риболовлю, адже за попередні кілька рибалок трофея взяти так і не вдалося попри те, що гідні екземпляри судакової та щучої братії все-таки траплялися. Тож вирішуємо ще раз спробувати долю й пошукати трофейного судака в місцях, де він може бути. Адже зараз риба рухається й довго на місці не стоїть, тому потрібно встигати за нею, а не впиратися на точці до останнього.

Із вечора збираємо рюкзаки і складаємо тільки необхідне, те, на що клюватиме, на нашу думку. Звісно, судак однаково сам вибере, що йому цікаво саме тут і зараз. На жаль, усі цікаві кольори силікону підвибилися, а посилка із замовленням ще не надійшла, тому перелопатив старі запаси і знайшов кілька пачок приманок у правильному кольорі.

На точці, поки ми збираємося, промисловики дістають сітки. Ми нарахували п’ять штук, і це вже був кінець їхньої роботи. Сумно, певно, нам уже нічого не світить у такій ситуації, але що ж… Спробуємо, до обіду час є, а потім вітер не дасть порибалити.

Перші кілька годин порожньо, неначе у ванні. Ні тичка, ні підкидання, ні удару. Переміщуємося, пробиваємо мілину, звал, яму, вихід із ями – тиша. Сітки роблять свою справу – у воді порожньо. До речі, телефонували патрулю – там відповіли, що все законно, мають право ставити, але нам від цього не легше.

Перемістилися на корчики, певно, хоч тут щось залишилося в укритті, і точно… За годину джигу товариш підіймає кілька судачків кілограмового розміру на останню взяту в мене приманку в кольорі шартрез, але зрештою втрачає її на зачепі. У мене поки порожньо, кілька тичків біля корчиків, але без засікання. Товариш ставить мандулу й вирішує простукати правіше від корчів, де починається вихід зі ями і є рівний стіл на 4 метрах із водоростями, принаймні восени вони там були. На першому проведенні отримує тичок і виводить на поверхню… линка! Підсікся за нижню щелепу. Навряд чи він атакував мандулу, радше випадково – сюрприз, уперше таке спостерігали.

Але надалі тихо. Що пів години міняємо твістери, віброхвости, мандули, ратліни - жодного контакту. Вирішуємо припинити безглузде джигування в точці, де вже реально немає хижака, й пошукати білу рибу. Якщо вдасться знайти зграю, яка активно рухається, – буде шанс у швидкому темпі обловити її й натрапити на судака, який завжди її супроводжує.

Вмикаю ехолот. Хвилин 20 просто спостерігаємо на екрані рельєф, корчики, перепади глибини, залишки трави й поодинокі силуети рибок. Порожньо. Заходимо на канаву із глибиною під 6 метрів і... нарешті, з'являються сигнали білої, зграйка досить щільна й рухається проти течії – саме те, що нам потрібно. Заходимо вище і простукуємо джигом правіше й лівіше від білої по схилах канави. У самій зграї ніколи не вдавалося впіймати судака, але за кілька метрів осторонь усе-таки можливо знайти «пастуха».

Ставлю чорного, вухастого, правильного кольору та розміру keitech на офсеті 6 розміру, дрібнити в цій ситуації не потрібно, приманка має чітко виділятися. Три проведення тихо, біла пройшла під нами, на екрані порожньо. Вирішую ще раз закинути перед переставлянням човна, можливо, «патруль» десь позаду зграї. На підмотуванні якась нетипова затримка приманки, замість підсікання подаю спінінг максимально вперед, чекаю секунду й різко підсікаю. Приманка на тому кінці шнура ніби вперлася у стіну – зачеп? Ні, плавне, але потужне кивання головою, спінінг зігнувся ледь не до ручки й упевнене притискання риби свідчать про те, що нарешті гідний екземпляр вирішив відірвати шестидюймовий ріпер. На течії перетягування стають ще емоційнішими, розумію приблизний розмір риби, але уява домальовує кілька кілограмів. Нічого, в руках усе буде видно. Послаблюю фрикціон, корчів немає, і судак за кожним ривком вибирає по кілька метрів шнура. Досвід підказує, що надовго його не вистачить. Так і є, зморений загинанням спінінга він спливає. Сидить добре, офсет чітко пробив край пащі й шансів розігнути дріт у судака не було. Широкий, золотистий бік риби, темна спина, розчепірений плавник – красень! Беру рукою – приємний екземпляр. Не особистий трофей, але на перший трофей 2020 року тягне.

Далі знову шукаємо білу, але марно. Тільки залишки на двох метрах та поодинокі силуети в канаві. Певно, пішла далі. Простукуємо джигом точки, де ще є залишки білої, але марно, клювань немає. Змінюємо колір приманок, вагу тягарців – тихо. Ще з десяток закидань на відвідний, але й пасивними приманками не знаходимо рибу. Певно, час збиратися додому. Поджигували чудово, усі з рибою та емоціями – цього разу вражень вистачить.

Усім добра!