Ще раз про Правила випробувань лягавих собак

Володимир Грановський

Червень, 2020 рік

Історія вітчизняної мисливської кінології почалася навесні 1906 року з проведення Імператорським товариством правильного полювання під Києвом, в заплаві річки Трубіж, перших випробувань лягавих собак по болотній дичині. На жаль, мені не вдалося встановити, за якими правилами проводилися ці перші вітчизняні випробування лягавих, бо в той період у Російській імперії було дві системи правил, а саме: 100-бальна (1903 року, використовувана Московським товариством полювання) з розцінкою окремих елементів роботи собаки під час індивідуальних пусків (Табл. 1) і англійська змагальна (пуски парами) з постійним вибуванням конкурентів (прообраз чинних міжнародних фільд-тральсових правил), які використовувалися С.-Петербурзьким товариством любителів породистих собак.

В основі балової системи випробувань лежало балове оцінювання як успадкованих ознак, а саме: чуття, на яке припадало 25 балів зі 100 (на думку авторів, це найважливіший елемент роботи лягавого, що забезпечує успіх полювання); елементів нюхової поведінки – потяжки, стійки, підведення - на них припадало 20 балів; стильові показники – 15 балів, швидкість пошуку – 10 балів, що в сумі становило 70%; а також набутих ознак – манери пошуку, дресирування (у сумі 30%). Ці самі правила стали основою перших радянських правил 1925 р. Під час розцінювання собаки за бальною системою потрібно як мінімум дві (а то і більше) залікові роботи, однією з яких можна було визначити дальність чуття. У підсумку під час підрахунку балів, які мали відповідати min, собаці давали диплом за робочі якості відповідного ступеня. Ця система випробувань мисливських собак, на думку її батьків-засновників, виявилася найбільш придатною для багатопланового вітчизняного полювання і забезпечила якісний відбір плідників за наслідуваними ознакам. Ця система в доопрацьованому вигляді й сьогодні широко використовується в країнах СНД, зокрема й Україні (Табл. 2).

Основою змагальної системи, розробленої в Англії в середині 19 ст., була ефектність роботи собаки та його дій – швидкість скакання, ширина пошуку, твердість і скульптурність стійки, відповідність високому стилю породи. Племінна робота з добором плідників за цією системою забезпечувала отримання висококласних, суто фільд-тральсових, собак для польових змагань. Здолавши певну еволюцію, ця система й сьогодні широко використовується, забезпечуючи проведення наймасовіших і найпопулярніших видів мисливських змагань лягавих, у яких беруть участь переважно професійні натаскувачі. Призи, як правило, отримують висококласні собаки, які представляють провідні розплідники. Ця змагальна система особливо поширена в Італії, Франції, Іспанії. В Україні ця система також знайшла своїх прихильників. Одним з основних критеріїв, за якими визначають переможців за цією системою, є відповідність високим стильовим показникам, але було б неправильно говорити, що чуття собак тут не враховується. Для собак високого стилю в більшості випадків характерним є вміння під час пошуку дичини користуватися верхнім чуттям (ніс у полі), що безумовно є свідченням вияву чуття. Правилами не передбачено визначення відстані причуювання дичини. Пропуск дичини не допускається, що також характеризує чуття собаки. Тільки собаки, які виявили високий стиль, верхнє і правильне чуття, можуть претендувати на перемогу в таких змаганнях. Оцінюється собака за однією заліковою роботою, час роботи обмежений 15 хв.

Із такою системою оцінки роботи собаки колосальну роль відіграє кваліфікація експертів, практичний досвід яких дає змогу ухвалити правильний вердикт. Це безумовно стосується будь-якої системи випробувань, оскільки кваліфікація експерта – запорука успіху будь-яких кінологічних заходів. Хоча, на мою думку, розцінка собаки за одним відпрацьованим птахом не завжди може дати об'єктивну картину. Це рулетка. Але це моя думка – думка експерта, який виріс на абсолютно іншій системі випробувань – 100-бальній.

Відтоді і до наших днів триває постійна і запекла суперечка, яка ж система краща для оцінювання робочих якостей лягавих, зрештою, які ж собаки кращі - племінний добір яких проводився за результатами змагань за тією чи іншою системою випробувань. Думаю, що ніколи ті, хто сперечається, не дійдуть до спільного знаменника, оскільки кожна система відповідає національним традиціям полювання, можливостям мисливських угідь, чинній законодавчій базі. Якщо фільд-тральсові правила можна з упевненістю назвати суто спортивними з елементами полювання, 100-балку – мисливськими правилами з елементами спорту, якими цінувалися не тільки добутливість, але і краса в роботі собаки, то наявні, крім вище названих систем, німецькі правила випробувань (і їхня похідна в низці європейських країн), спрямовані суто на ефективність – в основу ставиться добування будь-якої дичини і в будь-яких умовах. Це суто мисливські правила, спрямовані на створення різнобічного мисливського собаки. Жодної ефектності, головне ефективність - хоч робота в полі зі стійкою, хоч робота по водоплавній дичині, хоч слідова робота по волоку або крові, хоч добір підранків. Але й у цій системі значна увага приділяється чуттю. Так, під час роботи в полі по птаху в німецьких правилах не визначається в метрах дальність чуття, але собака, який не тримає «ніс у полі» і пропускає птаха, найвищого балу за чуття не здобуде, як і не здобуде високої оцінки під час посередньої роботи по сліду (а хіба впевнена слідова робота - не вияв чуття?). Тож у підсумку чуттю (що його силі і вірності) наявні у світі системи випробувань мисливських собак приділяють, безумовно, увагу, але водночас хтось більше, хтось менше.

Ідеальних правил випробувань ніколи не було й не буде. Кожен власник лягавого собаки вибирає собі і своєму собаці участь у тих змаганнях, правила проведення яких він вважає оптимальними для себе і свого вихованця. Стильні собаки з раним чуттям з успіхом виступають на змаганнях як зі 100-балкою, так і за фільд-тральсом. А от фільд-тральсових континенталів на змаганнях по комплексу-різнобічності (вітчизняний варіант німецьких правил) я в своїй практиці експерта поки не зустрічав, але, очевидно, їм цього й не треба.

Враховуючи різноманітність інтересів мисливців-лягашатників, ФМСУ пішла їм назустріч і проводить змагання за трьома системами правил: фільд-тральсові: парні для острівних лягавих, поодинокі пуски для континенталів; 100-балка (у сучасній редакції правил) як для острівних, так і для континенталів; комплексні змагання для континентальних лягавих, у яких робота по водоплавній дичині, робота по волоку тощо відповідає німецьким правилами, але робота в полі значно посилена і узгоджена з вимогами вітчизняних правил лягавих собак під час роботи по перу. Головне в тому, що дипломи за 100-балкою і за різнобічність (комплекс) зрівняні у правах під час бонітування, кожен мисливець має право обрати для себе той напрям, який йому ближчий за духом. Що стосується врахування дипломів за фільд-тральсом у наявній системі бонітування, то питання поки закрито за ініціативою КСУшників.

Ось поки коротко про наявні й чинні в Україні системи оцінювання робочих якостей собак лягавих порід. Випробування за цими правилами показали свою ефективність і забезпечили якісний племінний добір плідників, тільки різні акценти. У країні на сьогодні підготовлено корпус експертів, які успішно справляються із проведенням змагань лягавих за чинними правилами в системі як ФМСУ, так і КСУ.

Ідея написання цієї статті виникла, тому що в надрах ФМСУ з'явилася ініціатива кардинально змінити наявну редакцію 100-бальних правил. Суть цих пропозицій полягає ось у чому: відмовитися від поділу чуття на дальність, вірність і манеру причуювання, дальності взагалі не визначати, акцент зробити на вірності. Такий підхід автори цього проєкту правил пов'язують із неможливістю правильно оцінювати дальність чуття, що практично збігається з основним постулатом міжнародних правил (фільд-тральсових). Допускається тільки один пропуск (спір) дичини. Отже, все, що було напрацьовано багатьма поколіннями вітчизняних експертів, їхній багатющий практичний досвід проведення експертизи собак у полі, зокрема й методологія визначення дальності чуття, правильність якої підтверджена багаторічною практикою її використання, результати племінної роботи коту під хвіст, тобто вітчизняний досвід нічого не вартий. У мене складається враження, що автори проєкту намагаються max наблизити 100-балку до правил фільд-тральсу, тобто пропонують зробити її оцифрований варіант. А чи потрібно це - я в цьому не впевнений.

Жодна система правил не може бути непорушною. Із накопиченням практичного досвіду, безумовно, можна і потрібно вносити корективи в чинні правила. Практика застосування 100-балки це підтверджує, але водночас залишалася незмінною ідеологія самих правил, основою якої є поділ єдиної роботи собаки на елементи з подальшим їх баловим розцінюванням, як спадкових ознак, так і набутих. Для групи лягавих собак, із біологічного погляду, спадковими ознаками, які переважно дійсно є успадкованими і такими, що визначають племінне значення польового працівника як плідника, можна назвати насамперед рівень розвитку сенсорних систем органів нюху (чуття), а також рівень розвитку вищої нервової діяльності, що включає наявність необхідних рефлексів (наприклад, стійки по дичині, стильових показників тощо), потім це апарат руху та обслуговуючі його органи. У лягавого собаки чуття - це основний інструмент, що й знайшло відображення як у правилах 1903 р. (Табл. 1), так і в чинній вітчизняній редакції правил 2018 р. (Табл. 2) – чуття стоїть на першому місці як основа спадкових ознак. Правила 2018 р. практично повторюють Всесоюзні правила 1981 р., але в них детальніше описано вимоги щодо оцінки елементів роботи собаки і зниження балів за вади в роботі на підставі багаторічного практичного досвіду експертизи собак на змаганнях і випробуваннях. А таблиця правил 1981 р. практично повторює таблицю правил 1939 р., коли вперше чуття було розділено на дальність, вірність і манеру причуювання. Із накопиченням практичного досвіду експертизи собак у полі правила 1939 р. неодноразово, в 1959, 1971, 1976 і 1981 р., за практично незмінної таблиці вносилися правки, що стосувалися прохідних балів на дипломи І, ІІ і ІІІ ступенів як за дальність чуття і вірність, так і за дресуру. Усі ці зміни, на думку авторів цих правок, мали сприяти поліпшенню чуття лягавих, де дальність чуття «наочна» успадкована ознака, а вірність, яка безпосередньо залежить від типу нервової системи собаки (спадкова ознака), також має і набуті ознаки, пов'язані з неправильним натаскуванням собаки (наприклад, робота не по мисливських пташках, тривалі припинення по сидка птаха тощо). Якщо в правилах 1903 р. визначалося чуття без поділу на елементи, але водночас птах був чітко відпрацьований зі стійкою на 8-10 метрів без пропусків, «порожніх» стійок, колупання в набродах, то, на думку одного з апологетів цієї 100-бальної версії правил Р.Ф. Гернгросса, лягавий собака заслуговував найвищої оцінки за чуття. Але коли це було написано – на початку минулого століття. Протягом цього часу рівень робочих якостей лягавих собак, завдяки цілеспрямованій племінній роботі з поліпшення спадкових ознак (насамперед чуття), безумовно, значно зріс. Робота сучасних лягавих по птаху залежно від виду дичини на 10-15 метрів стала звичайним явищем. І цьому сприяло перенесення акценту у племінній роботі на поліпшення спадкових показників, таких як дальність і вірність чуття, для чого в наступних правилах випробувань і пішли на поділ чуття на окремі показники. Чому я акцентую на цьому, тому що дальність і вірність чуття розривати не можна. Якщо дотримуватися пропозицій авторів проєкту нової редакції 100-балки, відмова від дальності чуття за кілька поколінь призведе до появи безчутих собак, яким вірність уже буде не потрібна, вони споруватимуть птаха, пропускатимуть його і будуть зніматися з випробувань і змагань із ганебним формулюванням – знято через відсутність чуття.

Далі буде

Табл. 1 Таблиця розцінювання Правил випробувань лягавих 1903 року

Чуття

Швидкість і манера пошуку

Стиль і краса роботи

Стійка

Потяжка і підведення

Дресирування

Загальний бал

25

20

15

5

15

20

100