Бички в Каховці і томаті...

Володимир Супруненко

Червень, 2020 рік

Південна низовка відшуміла і от, нарешті, «запрацював» схід. Він відігнав хвилю від берега, і на морі встановився хоч і не повний штиль, але цілком пристойна для ловлі бичка гладь. Я ще доробляю всякі різні дачні господарські справи, але весь уже там, на березі, закидаю снасть і чекаю першого клювання і першого трофея... Він зовсім малий. Цілком можливо, навіть із нігтик. Проте дуже дорогий мені, як символ удачі й везіння. Бичок, мабуть, найпопулярніша риба у прибережних рибалок серед мешканців підводного світу Каховського моря.

Сімейство бичкових одне з найчисленніших. У ньому нараховують приблизно дві тисячі найрізноманітніших видів. Свою назву бички дістали через характерну велику лобасту (як у бика!) голову, яка ширша і товща за інші частини тіла, що звужується до хвоста. До справжніх биків, які пасуться на земних зелених луках, підводним бичкам далеко. Їхні розміри дуже скромні. Бички пандака, довжина тіла яких усього приблизно один сантиметр (дійсно з нігтик!), належать до найбільш крихітних хребетних тварин на Землі. А от бичок-кнут (мартовик) серед своїх побратимів може вважатися велетнем. Зустрічаються пів метрові особини вагою до кілограма. Загалом, якби голову бичка збільшити в кілька десятків разів, то він мав би вигляд справжнього монстра. Бичкові особини доволі м'ясоїдні й ненажерливі, вони можуть зазіхати на життя інших риб, деякі не щадять заради живота свого навіть родичів.

Забарвлення бичків змінюється залежно від умов проживання. Тропічні бички мають усі кольори веселки, бички помірного поясу мають скромне забарвлення, їхнє тіло вкрите цятками чорного, сірого, пісочного, зеленуватого кольорів, що дає їм змогу залишатися непомітними на тлі каменів, піску та водоростей, донні бички однотонно сірі, а ті, що мешкають у водній товщі, можуть бути взагалі прозорими. Цікаві «весільні звичаї бичків. Ви не повірите, але, облаштувавши «пологовий будинок» (нірку, де самка буде нереститися), претендент, щоб привабити самку, починає... співати. Як виявляється, бички - одні з найголосистіших риб на планеті, вони здатні видавати різноманітні звуки, вібруючи зябровими кришками й головою. Причому в різних видів свої шлюбні серенади. Бичок-кругляк гарчить, чорноротий – квакає, скрипить і пищить, а голос бичка-бубиря звучить, як барабанний дріб.

Прісноводних представників бичків порівняно небагато, причому річкові бички все одно намагаються триматися в нижній течії річок. Рукотворне Каховське море якраз і розташоване в пониззі Дніпра, його й почали активно заселяти бички. Раніше про них місцеві рибалки майже не чули. Бичок, звичайно, водився тут, напевно, і в чималій кількості, але все-таки на голому піщаному дні йому було не зовсім затишно. Сільська дітвора задовольнялася піскариками, йоржиками, плотвичками, солідні ж рибалки цю дрібноту взагалі за рибу не вважали. Та ось споруджене море підмило глинисті береги, вздовж яких утворилися обриви, в яких хвилі пробили ходи й нори, де й оселилися бички. Там, де море - там і вітри, де вітру - там і шторми. А де шторми - там і руйнування. Прокладену вздовж моря по його східному й південному краю залізницю часто підмивало неспокійною каховською водою. От її й обклали гранітними валунами – квартирне питання для бичків було вирішено остаточно. Відтоді насип облюбували рибалки-«бичкарі». Це особливе плем'я рибалок. Переважно до лову бичків приохотилися міські пенсіонери й дачники, яким зручно добиратися сюди з міста електричкою. До речі, схожа ситуація на багатьох водосховищах (зокрема, в пониззі Волги), де розселилися бичкові види. Без здобичі «на каменях» ніхто не залишається. Бичкової живності в морі вистачає на всіх. Деякі, буває, і по відру наловлюють. Серйозні добувачі. Їх часто можна бачити на привокзальному базарчику. «Була б ухватка, прогодують бичок і грядка», - жартують місцеві дачники-рибарі.

Але таких небагато. Лов бичків для більшості – забава, розвага, відпочинок, який не зрівняється ні з пляжними сонячними ваннами, ні з дачною садовою ідилією. Цікаво спостерігати за поведінкою рибалок-«бичкарів», що обліпили крайку кам'янистої дамби, як мухи забутий на столі після чаювання солодкий пиріг. Ось спустився на берег огрядний дядько, за яким прочимчикувала дружина-товстуха. Він ліниво дістав вудку, примостився на камінь, наче сів у крісло, а вона тут же кинулася нанизувати на гачки черв'яків. Із такою ж ретельністю і, як мені здалося, навіть запобігливістю дружина знімала бичків і кидала їх у відро. Ось інтелігентний чистенький дідок у старомодних окулярах складає улов у великий портфель. Ось на великому валуні розташувалося ціле сімейство – і чоловіки, і жінки, і діти дружно змахують вудлищами. Ось батько вчить сина рибальських премудростей. Поки на прикладі лову бичкової дрібноти. А там, хтозна, хлопча підросте, приохотиться до риболовлі і стане тягати «бичків-велетнів» - дніпровських сомів. Якщо, правда, вони до того часу не переведуться.

Вудлище на бичка підійде найдешевше із простенькою котушкою. Можна навіть використовувати вербовий прут або очеретину. Проте буває так, що біля берега клює дріб’язок, а щоб закинути далі, де бере великий бичок, потрібно довге вудлище. І поплавець важчий, відповідно, і тягарець більший, щоб можна було закинути далі, особливо проти південної низовки. Гачки бажано використовувати з довгою цівкою. Бичок іноді досить глибоко заковтує наживку, і під час спроби витягти гачок він чіпко стуляє губи, не відпускаючи свою, як він вважає, законну здобич. Буває, всі його нутрощі розвернеш, поки дістанеш гачок із пожованою й обтріпаною наживкою чи й узагалі без неї.

Ловлять бичка зазвичай на два гачки. Один повідець унизу під свинцевим відвісом (сантиметрів за десять), інший над тягарцем. Використовують і оснастки, в яких гачки прикріплюються безпосередньо до основної волосіні.

Черв’як – найпоширеніша наживка. Білі дощові або червоні гнойові особини – неважливо, на смак і колір серед бичків усі товариші. Ще використовують печінку, мідії, виноградні равлики, курячі або качині пупки, які міцно тримаються на гачку. Ну і зрозуміло ловля «сам на сам» - на м'ясо бичка. Зазвичай на розріз для наживки використовують крихітних бичків. У цьому випадку м'ясні шматочки схожі на крихітні рулетики у шкірно-лускатій обгортці, яку не так легко зірвати з жала. У ролі незвичайної насадки рибалки-експериментатори (це особливий контингент серед рибалок) рекомендують шматочки яєчного білка, звареного в киплячій підсоленій воді. Можна зварити побите яйце, після чого на його шкаралупі залишиться білий шматочок, який теж годиться для насадки. Іноді бичок вередує, перебирає харчами. Це буває пов'язано з перепадом тиску, різким потеплінням або похолоданням води, сильним хвилюванням моря. Рибалки пробують різні насадки, зокрема і «бутерброди» - черв'як плюс м'ясо.

Розмашистий з-за спини або легкий «коливальний» від грудей помах вудлищем, і поплавець плазом падає на тиху воду. За мить він уже стирчить чітко, прямо і нерухомо, як добросовісний вартовий. Отже, із глибиною вгадав. Стою і чекаю першого клювання. За кілька секунд поплавець здригається і зникає, ніби й не було його. Тиша та гладь переді мною. Але я відчуваю, більше – точно знаю – на гачку моя законна здобич. Смикаю вудлище і в білясте небо злітає сіренька маленька рибка. Перший пішов! За ним другий, третій... Як правило, попадаються круглячки. Це найпоширеніший у морі вид. Його легко розпізнати за вальковатим тілом і округлою головою (завдяки їй і назва), а найголовніше - за темною плямою на кінці першого спинного плавця. Бичок-кругляк – мабуть, найцінніший об'єкт промислу в Азовському морі. Недарма в Бердянську йому навіть пам'ятник поставили. «На камені» ловляться і пісочник (його вирізняє характерна світле забарвлення), і бичок-ширман, і бичок-головач (його в народі за розчепірені плавники називають «растрепой»).

 Найчастіше спускаюся до моря під вечір. Але буває, що й удень відпочиваю біля води з вудкою. До обіду, щоправда, клювання спадає. Поплавець занурюється все рідше й рідше, і раптом розмальоване перо застигає - одну-дві хвилини поплавець не рушає з місця. Стирчить сиротливо на водній гладі. Тоді починаєш помічати навколишній світ. Вдалині видніються острови. Це архіпелаг Великі й Малі Кучугури. Якось на човні я заплив туди. В оточенні буйної плавневої рослинності, серед якої навіть траплялися берези надзвичайної товщини, піщані горбисті лисини мали вигляд дикий і дивний. Погану славу мало це урочище в місцевих жителів. Розповідають, що тут колись було чи то татарське, чи то турецьке городище. Нині над усіма цими старожитностями гуляють хвилі. У сіті рибалок-промисловиків досі потрапляють то якісь дивні посудини, в яких місцеві господині солять огірки, то черепки, уламки цегли, шматки керамічних труб, які рибалки використовують замість тягарців.

Уже понад дві години я на березі. Відро вже майже наполовину заповнене здобиччю. На грудях у мене висить обрізок пластикової пляшки, куди я складаю улов. Так мені зручніше, щоб не збиватися з ритму. Зняв бичка з гачка, і він тут же опиняється в закритій ємності. І майже відразу ж новий закид. Не треба робити зайвих рухів, процес відпрацьований до автоматизму. Періодично, коли треба поміняти наживку, я опорожняю пластикову тару, зсипаючи чергову порцію (до десятка бичків) у відро. Однак настає момент, коли цей автоматичний процес починає набридати. Азарт вщухає, активна ловля перетворюється на «рибзаводське» виробництво, яке до вудіння риби не має жодного стосунку. На гачку від черв’яка саме дрантя. Треба б замінити наживку. Але я вперто накручую залишки черв’яка на жало. Ну, по-перше, лінь виходити на берег по нову наживку. А по-друге, в мені прокидається цікавість: спокуситься чи ні бичок на цю жалюгідну приманку. Навіть не принада це, а лише видимість її. Тутешні рибалки кажуть, що в цю пору бички йдуть на порожній гачок. Що ж, перевіримо. Стомившись від монотонного лову, я вигадую собі іншу гру. Нерідко бувають зачепи. Трохи проґавив клювання, і от уже бичок повів наживку в камені. Доводиться роздягатися і звільняти трофей. Разом із гачком і поплавцем. Втрачати їх теж не хочеться. Тим більше, що у спеку це вимушене купання навіть дарує задоволення. У холодну ж пору не кожен ризикне пірнати у воду. Смикають туди-сюди вудлищем, поки не обривають волосінь. Узагалі-то є сенс почекати кілька хвилин, дати бичку заспокоїтися, тоді, можливо, він сам випливе з укриття. Трапляється, щоправда, що тягарець застряє між каменів або гачок намертво підчіплює стару обірвану снасть, черепашку, який-небудь донний непотріб. Тут уже нічого не поробиш. Хочеш, не хочеш, а купелі не уникнути.

Набридає ловити з берегових каменів, можна пройтися з кілометр до мосту і звідти, звісившись із перил, посмикати бичків біля кам'яних опор. Добування бичків «на смик» (так називається ця ловля) теж дуже захопливе заняття. Волосінь тримаєш у руці, притиснувши її великим пальцем до вказівного, найлегше клювання відразу тонко «вловлюється» пальцями. Однак поспішати діставати здобич не варто, смикнув і завмри, за кілька секунд може бути друге клювання. Ось тоді сміливо тягни волосінь і милуйся відразу двома рибками, що тремтять на гачках. Тут можна ловити бичків і «на протяжку». Волосінь із двома-трьома, навіть п'ятьма повідцями прив'язується до спінінга. Зробивши дальній закид, рибак поспішаючи підтягує волосінь, періодично під час клювання смикаючи її. Мені розповідали і про ловлю «на п'ятак». У великій сріблястій монеті на п’ять копійок свердляться дві дірочки. До однієї прикріплюється гачок, до іншої прив’язується волосінь. Монетка, виблискуючи й обертаючись (цим вона й приваблює рибу), опускається на дно, і бичок відразу кидається на неї. Потрібно тільки вчасно встигнути зробити підсікання.

Кожен рибалка сам собі кулінар. Хвала бичку – це насамперед хвала різноманітності страв із нього. Бичок у всіх кулінарних сенсах чудова риба. Юшка з бичка – без проблем, тільки потрібно ретельно вичищати нутрощі, щоб пісочок і осколки ракушняка на зуб не попалися. Класика рибного кулінарного жанру – смажені бички. Суттєвий нюанс: перед тим, як розмістити бички на сковороді, їх чистити не обов'язково. Хіба що найбільші можна кілька разів із двох боків шкребнути ножем. Дрібні обезголовлені бички смажать і їдять, як насіння. Протушкувавши їх із морквою, цибулею, солодким перцем, помідорами (томатом), отримаємо чудову заправну суміш до каш, макаронів, картоплі. Страва «бички плюс смажена картопля» стало моїм своєрідним фірмовим делікатесом, яким я часто пригощаю гостей.

Запах смажених бичків – це будні старих одеських двориків, які називали «комунами», де смажилася риба, цідилося домашнє вино із дрібного винограду - «кудрика», обговорювалися міські новини й вирішувалися світові проблеми. Те саме можна сказати і про каховські дачі. Смаження бичків - відповідальна справа. Щоб тушки (обов'язково з головами) не розпадалися, були щільними і красивими, їх треба не відразу класти на сковороду, а трохи присоливши і приперчивши, витримати кілька годин. Особливий кулінарний шик: перед смаженням приблизно годину потримати бички в томатному соусі. Потім акуратно рибки промокнути, але так, щоб усе-таки томатний дух у них залишався. Смажити бички потрібно у великій кількості олії, щоб вона до половини покривала тушки.

В Одесі кажуть, що, коли господиням нічого робити, вони роблять із бичків консерви і «крутять» котлети. Чому «крутять»? Тому що обезголовлені тушки прокручують через м'ясорубку. Додають у суміш сіль, перець, смажену цибулю, зелень, розмочений білий хліб, яйця, потім усе це збивається і ложкою на розігріту сковорідку. Можна перед смаженням котлетні вироби обваляти в борошні або сухарях. Консерви, як для швидкого перекусу, так і тривалого зберігання, готуються з додаванням цибулі, моркви, томату. На дачі я обходжуся без холодильника. Однак навіть улітку консерви з бичків не псуються протягом тижня. Розтоплюючи піч-буржуйку (а готую їжу я тільки на ній), я кип'ячу воду для чаю, варю кашу або смажу рибу (тих же бичків) і одночасно пропарюю консервну суміш. Потім опускаю її в льох. Процедура налагоджена, не потребує ні сил, ні часу.

 В'ялені бички не потребують реклами. Це загальновизнаний делікатесний продукт для любителів пива. Чимало охочих і просто пожувати-посмоктати тверде солодкувате м'ясо. Моя дочка в дитинстві часто просила: «Тату, злови рибу-жуйку». Ішлося про в'ялених бичків. Їхня м'якоть (я її попередньо звільняв від кісток) була бажаними «жувальними» ласощами для дочки та її ровесниць. Від місцевих рибалок я дізнався, що добре пров'ялені, тверді бички варять і відразу опускають у холодну воду, потім заново варять і знову опускають у воді. Так повторюється доти, доки їхня шкура не буде легко зніматися. Потім м'ясо відокремлюють від кісток і їдять із гарніром.

 ...Приїжджають «на бичка» друзі, і ми пробуємо (смакуємо!) делікатесні страви зі свіжого каховського рибного продукту. І звучить наш тост «Будьмо!». Що ж, буде море, буде каховський бичок-годувальник, будуть рибалки, будемо й ми!