Поговоримо про дичину

Юрій Яніш

Липень, 2020 рік

Здобута дичина зовсім не те, що дичина вільна, проте значення її аж ніяк не зводиться до споживчої цінності (ну там, м’ясо, роги-копита, пух-перо та інші шкурні зиски). Дичина Здобута – самодостатня культурно-ідеологічна цінність, що засвідчує реальність існування певного інобуття, Дикої Природи. Фокусується, вірніше, отримується ця цінність у формі естетичного впливу на Втаємниченого, який здобув трофей і розділив свою радість з близькими. Хіба Снайдерс писав свої натюрморти з дичиною через те, що полюбляв м’ясо? Та ж ні, ввімкніть мізки: митець відкривав глядачеві красу в іще одному з її проявів. Дичина це, в числі іншого, ще й красиво. Діалектика ситуації полягає у нескладній істині, яку просто не в змозі осягнути своїм розумом супротивники полювання: мисливець любить свою здобич. Дичину, а не шматок м’яса, що в ній міститься. І потенційну, і щойно здобуту, і спогади про неї, і взагалі усяку думку, що з нею пов’язана. Дичина психологічна реперна точка. В очеретах крякають дикі качки, виходить, світ все ще існує у всій своїй повноті, все ще кличе своїми таємними принадами, і в цьому світі все ще є місце і для нас, мисливців. Одвічний поклик, одвічна погоня у нашій гарячій крові, одвічна юність світу, усвідомлення свого місця у Всесвіті, духовне єднання зі всіма поколіннями предків. Не були б наші предки успішними мисливцями, не було б і нас, навіть виливати бруд на полювання сьогодні не знайшлося б кому.

На щастя, з цим все склалося нормально. Єгиптяни полювали (Рамзес, номер не пам’ятаю, вщент розносив нільських гусаків чимсь подібним до бумеранга, в той час як чарівна дружина надавала йому моральну підтримку, сидячи на кормі човна, про що свідчать розписи гробниць у древніх Фівах), ассирійці полювали (пригадаймо вражаючий барельєф «Поранена левиця»), греки полювали (навіть двійко античних героїв пошматували при цьому вепри, а сам Геракл повівся з Немейським левом вельми круто). От римляни злегка розлінувалися й захопились понад міру політикою, не забуваючи, втім, налягати на морепродукти... Але й вони полювали, наприклад, на ланей. Підемо далі. Наші попередники скіфи полювали на землях майбутньої України, аж гай шумів (відомі зображення полювання на кабанів з собаками), запорізькі козаки влаштовували справжні сафарі на теренах Великого Лугу, який пішов, на жаль, на дно рукотворного «моря». Навіть у сучасній Японії за милу душу стріляють плямистого оленя й ведмедя! Та, власне, полюванням займалися протягом історії людства всі народи. І цілком природньо, що мисливська пристрасть, бажання оволодіти дичиною, в ході добору подружніх пар надійно закріпилася в генетиці Homo sapiens. Це вже в наш час наука, технології і медицина дозволили розмножитися тим, хто почав бездумно плювати у власне минуле... Та ж і з минулого у відповідь може що-небудь прилетіти!

Пам’ятаю, повертався я одного разу додому на попутній машині, - добрі люди пригальмували біля мисливської бази. Виявилося, рибалки-спінінгісти. Поскаржилися на клювання судука («не бере ні на що»), щуки («і вона не бере...») і окуня («теж не бере, зараза!»). «Ну, це вже нікуди не годиться, - підтримав я розмову, - мабуть, тиск високий з місяцем у повні співпав!» «І справді! А у Вас що клювало?» «А я не з цієї когорти. Я з буйних, у мене крижнячок клюнув». «Мисливець?» «Мисливець». «А я-от не можу стріляти, - каже той, що за кермом, - спробував років 15 тому і не зміг, не моє це. От якби склалася безвихідна ситуація, якби треба було родину годувати, от тоді...». Ну що ж, стандартна відмовка. Якби він і вирішив родину полюванням прогодувати у цій самій «безвихідній ситуації», уявити яку, втім, нелегко, - відразу стає жаль цієї родини. «Хотів би я подивитись, як Ви, не маючи практики й навику, вислідили б, наприклад, оленя. І окрема тема, як би того оленя стріляли, а потім розбирали! Щоб зуміти ефективно полювати в екстремальній ситуації, необхідно повсякчас постійну форму підтримувати, як і у будь-якій іншій справі». Хвала Богові, сперечатися не став. Тому що замислився.

Полювання одне з небагатьох неопосередкованих дійств людини, що приносить практично відчутний результат у вигляді володіння красою: як народження дитини, будівництво дому, вирощування дерева. Сенс полювання процес оволодіння цією красою, доторк до дикої природи як до коханої. Не будучи життєво необхідним, воно є підтвердженням того, що все в порядку. І світ, такий недосконалий на перший погляд, незважаючи ні на що, стабільний і прекрасний. Значення полювання суто психологічне, воно є своєрідним компасом, що робить плавання по життєвих хвилях надійним і комфортним: оскільки є компас, все буде добре, перепочинемо у мисливській гавані й попливемо далі. Всі заклики замінити полювання фотополюванням та екотуризмом те ж саме, що пропозиція підмінити повноцінне кохання переглядом відповідних фільмів. Заклики ці мають на меті свідому відмову вільної особистості від справжньої діяльності (action) на користь діяльності суто віртуальної. Краще самому обійняти жінку, ніж сто разів подивитися, як дехто виробляє це на екрані, навіть якщо кваліфікація його не викликає сумніву, або підглядати за нею у шпаринку. Заміна участі в житті його спогляданням може задовольнити хіба що японського філософа. Людина ж, що відкидає полювання, просто розписується у своєму історичному невігластві і слабкості духу.

Розумію, у світі є багато справді добрих людей, котрі через обставини й виховання не в змозі оцінити всі принади найдревнішого на землі мистецтва. Мабуть, це тому, що в нашу метушливу добу у багатьох родинах перервався ланцюг часів, спадкоємність поколінь, контакт старших з молодими. І тут, як чорти з холодної пічки, негайно полізли глашатаї “сучасних віянь”, займаючи психологічну нішу нормального спілкування: природа не виносить порожнечі. Ми самі винні, кожний досвідчений мисливець повинен був виховати собі достойну зміну. Втім, усім в добрий час! От тільки не беріться судити про те, у чому не розбираєтеся. Мисливці ж вас не чіпали, то й ви до них не присікуйтесь. Мисливець був завжди і буде завжди, а супротивник полювання явище тимчасове. Таке собі віяння дурної моди, далеко не таке вже й безпечне, якщо замислитися.

Полювання притаманне людині як біологічному виду, воно є одним з елементів її самоідентифікації. У психіатрії описані випадки, коли пацієнт відчував ненависть до власної руки або ноги і наполегливо вимагав її ампутувати. Але на те ж він і пацієнт! Проте дещо подібне, вже на рівні «колективного несвідомого», ми спостерігаємо і у нашому випадку, коли натовп, одурманений професійними підбурювачами, накидається на те чи інше явище, здіймаючи хвилю на рівному місці. А іще тут присутня банальна конкурентна боротьба, спроби фірм, які організовують мисливські тури на заході, не допустити проникнення на ринок послуг у цій області представників українських приватних мисливських господарств, що потягнуло б за собою неминучий перерозподіл фінансових потоків. Тобто пряма економічна диверсія проти нашої держави! Вельми імовірно, що саме з цієї причини загримів нещодавно до Червоної книги наш лось, показники чисельності якого в Україні було штучно занижено. Комусь не дають спокою українські гроші, навіть потенційні. Змушений застерегти фахівців, яких запрошують в якості експертів новоспечені «екологи»: будьте уважними, зазвичай ваше ім’я просто використовують спритні ділки, не дуже переймаючись, яким чином це позначиться в подальшому на вашій професійній репутації.

До речі, саме практика комерційного полювання на червонокнижні види дозволила свого часу збільшити чисельність гвинторогого козла-мархура і практично врятувати світову популяцію гімалайського тара. Суто рейдерські причини лежать і в основі боротьби, яка розгорілася навколо використання свинцевих боєприпасів, що вичерпно довела у статті «Свинець. Апокаліпсис» Тетяна Васюк («ПтР», №1, 2020). «Нещасні трієчники», які дорвалися до важелів влади, не маючи навіть туманної уяви про хімію, впарюють такій самій неосвіченій частині громади страшилки про один із самих інертних елементів періодичної таблиці Менделеєва. Ну, переміщується цей метал з одного місця на планеті до іншого, ну то й що? Він же і був завжди, і буде завжди, навіть якщо його «супротивники» станцюють на столі чечітку!

Повернімося, втім, до дичини. Неодноразово розмірковуючи, які ознаки повинне задовольняти саме це поняття, я звернув увагу, що майже всім традиційним видам дичини притаманні три загальні властивості. Анатомічно це – висока частка м’язевої маси відносно загальної маси тіла, своєрідна «порівняна м’ясистість», безумовно, найдревніший критерій. У поведінковому, зоопсихологічному аспекті це тенденція до затаювання в хвилину небезпеки, так званий сильний тип нервової системи, визначною особливістю якого є переважання гальмування над збудженням. І, нарешті, як наслідок цього, - невелика дистанція злякування і автоматично пов’язана з нею форсована стартова динаміка. Прикладів безліч, винятки ж швидше відтінюють загальну закономірність. Те, що традиційно вважається дичиною, легше здобути за допомогою зброї або ловецької тварини (гепарда, сокола), ніж звичайних птаха або звіра. Пригадаймо хоча б «шляхетних» куликів, що терпляче витримують стійку лягавої, і їх «бідних родичів», - турухтанів, сивок та інших, що обачливо підриваються за межами пострілу. Звісно, вони теж дичина, та спробуй візьми.

І здобута дичина варта докладених зусиль! Бекас, крижень, русак, рябчик, глухар, лось, фазан, тигр... Особисто я з підриву, на слух, ніколи не сплутаю перепілку з вівсянкою, а потужний злет дрозда-чикотня свідчить, що перед нами дичина, незалежно від того, чи значиться він сьогодні у списках мисливських видів.