Несподіваний трофей

Павло Старий

Липень, 2020 рік

 

Після, певно, двадцятого окуневого клювання вирішую все-таки перев'язати повідець, адже хоч жодного окуня більш ніж 200 грамів не вдалося поки підняти, але всі чинили спротив і завзято терли волосінь як не об черепашку, то об траву та гілочки під час виважування. Мій спінінг не з тих, що пустять рибу в корчі. Ним потрібно працювати делікатно, а під час стресових ситуацій - на межі дозволеного. Адже вклейка до 7 грамів досить гнучка і рухлива.

На основний шнур 0,08 ставлю 0,12 моно для лову окуня. Якщо глухий зачеп, то рветься на повідці, а окунів до кілограма з роботою фрикціону витримує. Тож на основну масу полосатих вагою 150-300 грамів цілком вистачає. Перев'язав, прив'язав без застібки джиг-голівку на 3 грами, надіваю півторадюймовий Mann's у кольорі бузок і далі в бій. Закидання, вантаж булькнув якраз під кущик лози під берегом, очікування дна – дві, три... п'ять секунд. Щось не так. Підсмикую і відчуваю, що гачок вп'явся у щось тверде, як у стіну, певно, корч. Посмикую спінінгом, намагаючись розхитати, і тут мій «зачеп» пішов проти течії. Сіло щось гарне! Відразу послабляю на два оберти фрикціон, але занадто, він і так виє, на один підтягую – змінилася лише тональність. Спінінг зігнуло до води і просто вимотує шнур, жодних тобі ривків, стабільна «торпедна» тяга. Риба проходить метрів 15 проти течії і повертає назад. Тепер максимально швидко вибираю слабину котушкою, аж пальці димлять на кнобі, зрівнялись і знову спів фрикціону, але вже за течією. Цього разу я лише статист, контролюю, щоб не заплутався шнур, та вчасно його підмотую. Що можна протиставити такій щуці (а що це саме вона, вже сумнівів не було) на 0,12 моноповідці? Правильно, лише спостерігання за її галсами.

Узагалі-то вона мала відкусити приманку відразу під час клювання, але щось пішло не так. Як згодом виявилося, взяла так обережно, що гачок пробив кінчик нижньої губи десь за пів сантиметра від краю і весь гачок із джиг-голівкою залишився зовні пащі. Якби ще не було зовсім цього повідця з монки, можна було б качати трішки шнуром, а так... тільки спостерігати.

Хвилин за 20 плавання туди-сюди щука почала потроху підійматися, потім вийшла кілька разів на поверхню, подивилася уважно на мене, ніби оцінюючи супротивника, і знову пірнула. Обережно починаю підмотувати й підважувати спінінгом. Потихеньку діло пішло. Скорочую відстань до довжини підсака, але кожного разу риба відходить на кілька метрів, і вже десь із 10 разу таки заводжу в підсак пристойну «тітоньку» з відкритою пащею та виряченими від здивування очима – здалася.

Далі світлини. Милування трофеєм, кава і не тільки. За більше ніж п'ять років постійної ловлі на «мікруху» це був найбільш гідний супротивник, якого вдалося взяти за допомогою мого спінінга та тисячної Katana на 0,08 шнурі з 0,12 повідцем із моно. Потім, звісно, були в рази достойніші «тітоньки» і «дядечки» (судаки та жерехи), але вже на «дорослі» снасті й джиг від 30 грамів.

Сьогодні за вікном знову чудова погода і, можливо, найближчим часом перевіримо, як там поживають судаки та щуки після нересту. Чи готові атакувати смаколики й намагатися порвати шнури та розкрутити застібки? Ще поджигуємо…