Маркування добутої дичини – що це і навіщо

Тетяна Теличко

Серпень, 2020 рік

Боротьба з браконьєрством – одвічна тема. Можна багато дискутувати щодо того, які способи боротьби із браконьєрством найдієвіші, але водночас треба мати на увазі, що в будь-якому разі йдеться про комплекс заходів. Одним зі складників такого комплексу є контроль за законністю добування мисливських тварин.

Відповідно до чинного в Україні законодавства, підтвердженням законності добування трофею є закрита ліцензія й позначка у «Контрольній картці». Та єдине, що стримує мисливця (як і єгеря) від практики добування «трьох козуль» на одну ліцензію – його мисливська свідомість та законослухняність. З іншого боку, якщо в день полювання мисливець із якоїсь причини трофея не добув, він зобов’язаний наступного разу придбати іншу ліцензію.

Для унеможливлення такої недобросовісної практики і встановлення справедливості для законослухняних мисливців за кордоном широко розповсюджена практика маркування добутої дичини. Серед українських мисливців, як виявилося, вона овіяна купою міфів і непорозумінь, тож давайте розбиратися – що воно таке і з чим його їдять?

Відправляючись на полювання, мисливець мусить придбати маркувальну бирку. Усупереч розповсюдженому стереотипу вона не має нічого спільного із дороговартісними «чипами», єдина вимога до неї – неможливість повторного використання. Тобто, якщо ти вже бирку почепив, зняти її без пошкодження неможливо. Зазвичай виготовляють ці бирки із пластику, вони мають вигляд «хомута» й собівартість їх виготовлення копійчана. Хомут кріпиться на нозі добутої тварини і лише після цього можливо розпочинати транспортування трофея. На бирці міститься числовий та/або штрихкод, де може бути зазначена будь-яка інформація – вид дичини, на який видається бирка, код господарства, яке її видало тощо. Для прикладу наведемо практику маркування добутої дичини в кількох країнах.

Відповідно до законодавства Польщі, мисливець має переважне право на добуті трофеї (роги, ікла), а м'ясо належить мисливському господарству. Тому бирка тут складається із двох частин, на кожній із яких зазначено штрихкод, унікальний номер бирки, код мисливського господарства. Одна з них кріпиться на роги, інша – на ногу тварини. Також мисливець може або викупити тушу добутої тварини, або здати її в центр купівлі дичини. Йому видається сертифікат походження дичини, в ньому зазначені всі дані, закодовані у бирці.

Польська практика є відповіддю на розповсюджене запитання – а як бути, якщо тварину добули на колективному полюванні й розділили м'ясо на колектив мисливців. По-перше, як бачимо, бирка може складатися з кількох частин. По-друге, не варто забувати, що відповідно до ст. 30 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання», користувач зобов’язаний обладнати майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини. Саме на такому майданчику користувач може видавати «сертифікат походження» на частину добутої та промаркованої биркою тварини. У Польщі це настільки усталена практика, що навіть у межах депопуляції диких кабанів у зв’язку з АЧС була впроваджена спеціальна бирка з кодом ветеринарної інспекції.

У Словаччині транспортувати добутих і обов’язково маркованих биркою тварин можливо лише в межах того мисливського району, де тварина була добута. Для транспортування здобичі за межі мисливського району орендар мисливських угідь видає мисливцю квиток про походження дичини, де зазначено інформацію, що містилася на бирці. Окрім спеціального коду, словацька бирка містить і інформацію про дату добування, мисливець мусить лише відламати частинку з відповідним числом і місяцем. Примітно, що орендарі мисливських угідь у Словаччині можуть навіть самостійно замовляти виготовлення бирок, для цього необхідно лише погодити їхній вигляд і кількість із районним відділенням державної мисливської адміністрації.

Як нерідко буває в країнах пострадянського простору, до всього нового громадяни ставляться з обережністю, і мисливці тут не виняток. Особливо, коли йдеться про такий собі радянський менталітет – усе навколо народне, усе навколо моє, – що змушує мисливців чинити опір будь-яким спробам впровадити чи посилити контроль за полюванням. Так відбувається не тільки у нас. Наприклад, із 2015 року в Латвії також замість паперового дозволу на полювання запровадили спеціальні пластикові бирки для маркування добутих трофеїв. І якщо спочатку мисливці сприйняли цю новину без великого ентузіазму, то потім вони переконалися, що це дуже зручно. Навіть у складних погодних умовах можна швидко почепити бирку на добутий трофей, а вже потім у комфортних умовах мисливського будиночка заповнити звіт про результат полювання.

Серед найбільш просунутих у цьому сенсі країн можна назвати Канаду, зокрема Онтаріо. Тут бирку для полювання на певний вид дичини можна придбати онлайн у Службі ліцензування риб та диких тварин і роздрукувати вдома на звичайному папері, причому роздруківка можлива лише один раз. Якщо ж вона не роздрукувалася, була пошкоджена або мисливець просто не має принтера – він може особисто відвідати видавця ліцензії або центр із надання послуг. Обов’язок мисливця – забезпечити захист паперової бирки від негоди й усіляких пошкоджень. Для цього можна, наприклад, придбати спеціальні багаторазові пластикові тримачі бирок, які є у вільному продажі. Кожен, хто придбав бирку, має відзвітувати Службі ліцензування про результат полювання, подавши звіт через сайт за допомогою свого логіна й пароля або ж продиктувавши його телефоном. Ближче до кінцевого строку подання звіту Служба навіть нагадає вам про необхідність його подання.

Як бачимо, є багато варіантів використання бирок для маркування добутої дичини, і це є розповсюдженою у світі практикою контролю за законністю полювання. Це зручно і для мисливців, і для органів контролю. Та звичайно, впровадження маркувальних бирок потребує і налагодження дієвої охорони, і контролю в мисливських угіддях. І лише в комплексі матиме відчутний ефект у боротьбі з незаконним полюванням.