Втрачене золото наших водойм

Ігор Наконечний, біолог-мисливствознавець, доктор біологічних наук, професор

Серпень, 2020 рік

Осетрові риби тисячоліттями мали головне господарче значення для рибного господарства півдня України. Першочергову значимість серед осетрових мали білуга Huso huso, осетр руський (чорноморсько-азовський) Acipenser gueldenstaedtii, меншою мірою - севрюга Acipenser stellatus. Одночасно у Дніпро-Бузькому лимані була місцева, по суті, напівпрохідна популяція чорноморсько-азовського осетра. У прісноводних ділянках лиманів та у Дніпрі, Південному Бузі, Інгулі, Інгульці звичною була стерлядь Acipenser ruthenus. Шип Acipenser nudiventris у Дніпро-Бузькому лимані завжди був малочисельним, у 1903-1922 рр. спіймано до сотні особин, а з 50-х років минулого сторіччя цей вид у Чорному морі взагалі зник.

Рибний промисел осетрових починався ще в морі, на маршрутах підходу білуги до гирла лиману та в районі Тендри – в місцях нагулу осетра. Основні обсяги вилову (за явно менших затратах і труднощах) припадають саме на гирло та акваторію Дніпро-Бузького лиману. За документальними свідченнями, лише на Волоській косі (Бузький лиман) рибалки 1878 року спіймали та відправили на продаж понад 600 тонн осетрових, зокрема отримали 301 пуд (4816 кг) чорної ікри, переважно від білуги. Ретроспективно, за різними оцінками, найбільшу частку у структурі вилову осетрових за кількістю особин займали осетр і стерлядь, а за масою – осетр, білуга, севрюга та стерлядка. На сьогодні, незважаючи на інтенсивне зариблення, у Дніпро-Бузькому лимані та в річках осетрових практично немає, а їхній вилов абсолютно заборонений. Певно, що незаконний, суто випадковий вилов осетрових усе ж є і зараз, як у лимані, так і у прибережно-морській акваторії. За опитуванням рибалок і працівників рибінспекції, орієнтовні оцінки ймовірного вилову у 2018-2020 рр. становлять: білуга – 3-5-7 особин, осетр – до 30 особин, севрюга – до 50 особин щорічно. Стерлядь, переважно дво-трирічну молодь із риборозплідних заводів випадково ловлять вудками виключно у Дніпрі – до 200 особин. Шип із 1953 р. взагалі відсутній.

Найкатастрофічніша ситуація дотепер склалася з білугою, остання доросла самка вагою більше ніж 40 кг, яка прийшла для розмноження у Дніпро-Бузький лиман, була спіймана 2016 року для заводського відтворення малька. Оскільки самців цього виду тією весни спіймано не було, то ікряну самку довелося випустити у Дніпро. У Березанському лимані останню велику білугу вагою приблизно 60 кг було добуто 2002 року. Окремі, виключно молоді, особини осетрових дуже рідко, але зустрічаються в Південному Бузі, зазвичай у вершині Бузького лиману, але достовірні дані про їхню кількість, вік та видову належність відсутні з початку 90-х років.

Сучасне освоєння інтенсивних технологій товарного вирощування осетрових, реалізоване зокрема у Миколаївській області, зараз у фазі становлення і, певно, у міру стабілізації економічного стану країни матиме подальший розвиток. Наскільки це матиме вплив на залишки природних популяцій осетрових поки що прогнозувати важко, останні наразі у стані критично низької чисельності, забезпеченої впродовж останніх 20 років лише завдяки випуску дворічного зарибку чотирма заводами осетрових риб. Він відрізняється украй звуженим генетичним різноманіттям, яке різко зменшує шанси популяції на самостійне виживання. Надії окремих природоохоронних організацій на підтримку природних популяцій випуском маси дорослих риб із риборозплідних підприємств є безпідставними – риби, які впродовж 20-30 поколінь жили у штучних умовах на штучному кормі, у природному середовищі шансів на виживання не мають. Окрім цього, лишається не усуненою головна причина зникнення у водоймах Миколаївської області осетрових риб – відсутність нерестилищ - річкових проточних ділянок із щебенисто-гравійним дном.

Представники Salmonidae, а саме лосось чорноморський (кумжа чорноморська) Salmo trutta labrax Pallas, 1814, у Нижньому Побужжі-Подніпров’ї впродовж XIX і на початку ХХ століття були малочисельними. Їх випадково, але стабільно добували в лимані, Дніпрі, Південному Бузі, Інгулі, Березані, Тилігулі та Інгульці, якими лососі піднімалися в сезон розмноження аж до верхів’я. Імовірно, що в Побужжі основним місцем їх розмноження були порожисті ділянки Інгулу, Мертвоводу та Південного Бугу, серед яких донині залишилися потенційно-нерестові можливості Інгулу. Усі середньо-бузькі нерестилища стали недоступними через перекриття ріки греблею Олександрівського водосховища.

Чітко відомо про кілька випадків вилову влітку 2018 року дорослих особин лосося-кумжі в акваторії міста Дніпро. Сумнівно, щоб ці риби були прохідними, тобто такими, що потрапили з моря, імовірніше, це потомки осілих туводних риб, які постійно існують в середньому Дніпрі. Досі за окремими, щоправда, досить сумнівними повідомленнями, дорослі особини лосося періодично виловлюються в Бузькому лимані та в пониззі Інгулу. Цікаво, що вони трапляються лише браконьєрам і якось не хочуть показатися екологам, тож імовірніше, що це просто особини озерної форелі Salmo trutta morfa lacustris, яку вирощують у ставках, але продають довірливим людям за природний ексклюзив. Так, досить звичайною ця форель є в каскаді Трикратських ставків на річці Єланець та в інших ставках Миколаївської області.

Яскравим, типовим представником класичних прохідних риб був чи не єдиний в Україні катадромний вид – річковий вугор (європейський) виду Anguilla anguilla. Поодиноко, але постійно, практично до 60-х років минулого сторіччя він траплявся в річках, а також у Дніпро-Бузькому лимані. Останніми роками повідомлення про вилов вугра відсутні навіть серед рибалок-фантастів, хоча достовірний випадок його піймання відомий у 1993 році – в гирлі Інгулу (в межах міста Миколаєва). За усними повідомленнями, дорослого вугра вилучили із браконьєрських сіток 26 березня 2020 р. у Сухому лимані поряд із Чорноморськом (колишній Іллічівськ).

Наскільки чисельним раніше, в XIX сторіччі, був вугор, точно невідомо, але певно, що ця унікальна риба все ж не була такою рідкісною, як нині. Екологічна специфіка виду, його розмноження та міграцій загалом унеможливлює очікування сприятливих прогнозів для чорноморських субпопуляцій виду, хоча приклад відродження популяції озера Світязь на Волині є позитивним.

Узагальнені оцінки вилову риби в межах морських вод поблизу гирла Дніпро-Бузького лиману в самій акваторії лиману, зафіксовані в 1909-1913, 1953-1957 і 1985-1988 роках, загалом дуже близькі до сучасних українських лімітів на вилов риби в цих же акваторіях. Наскільки статистично достовірними є такі порівняння, сказати важко, але явно, що біопродуктивність акваторій змінилася не так глибоко, щоб говорити про загальноекологічну катастрофу довкілля. Усе це засвідчує, що головною причиною сучасної відсутності риби є перепромисел, який призвів до повного заміщення промислово-цінних риб малоцінною дрібною рибою (бичком, кількою тощо). Останні, через відносно низький економічний зиск від реалізації, навіть за значної біомаси та великих промислових запасів зазнають мінімального промислового навантаження.

Великі, практично пікові обсяги промислового вилучення рибних запасів Дніпро-Бузькому лиману в середині ХХ сторіччя, які з явною тенденцією до спаду все ж утримувалися до 1965 року, також свідчать про наявність у ці роки відносного екологічного благополуччя прибережно-лиманних акваторій та й регіону загалом. Лише створення Каховського водосховища та введення його в експлуатацію (1956 року) призвела до цілої низки катастрофічних наслідків для рибного господарства Нижнього Дніпра. Каховським водосховищем затоплено 400 км² (40 тис. га!!!) унікального масиву річкових плавнів – Великого Лугу та здійснено перекриття міграційних шляхів риби з пониззя вверх до порогів і далі. Найкатастрофічніше вплив Каховського водосховища і його гідротехнічних споруд виявився щодо прохідних осетрових та повною трансформацією величезного прісноводного резервату іхтіофауни (Великого Лугу), який слугував «відновлювальним інкубатором» для всього Північно-Західного Причорномор’я.

Окрім цього, зарегульованість стоку Дніпра греблями водосховищ призвела до глибоких порушень гідрологічного режиму всього Пониззя разом із лиманом. Одні тільки прямі витрати води на Північно-Кримський канал уже в перші роки його експлуатації сягали 26-32%, а в окремі роки доходили до 35-38% річкового стоку. Зазвичай при цьому не враховують, що, окрім витрат води на потреби Північно-Кримського каналу з Каховського водосховища, відбувається відбір води в Каховський канал, у канал Дніпро - Кривий Ріг, у Верхньорогачинський канал, а також у системи водопостачання рудників, підприємств і міст Нікополя, Кам’янки, Горішніх Плавнів, Дніпрорудного та інших придніпровських населених пунктів. Певно, що в 70-ті роки за інтенсивної роботи металургійних підприємств Подніпров’я витрати води на їхні потреби були не меншими, ніж на зрошувальні потреби, що сумарно перевищувало 50% стоку Дніпра.

Усі ці антропогенно-екологічні деструкції, що відбувалися на тлі занадто інтенсивної експлуатації рибних запасів, підірвали популяції напівпрохідних та осілих риб Дніпро-Бузького лиману. Ці води ще в 50-60-х роках минулого сторіччя давали 20-30 тис. тонн улову з переважанням особливо цінних порід. Нині ж особливо незадовільна ситуація зі станом рибних запасів та їх відтворення склалася на головній рибальській арені – в акваторіях півострова Кінбурн, територія озера та протоки якого завжди була ключовим резерватом для прісноводних і напівпрохідних риб регіону. Явно, що і нині озера південної ділянки Кінбурну, яка адміністративно належить Очаківському району Миколаївської області, мають величезний потенціал як нерестилища і нагульні стації для більшості місцевих риб. Перспективи цього прямо пов’язані з підтримкою проточності озер, які потребують штучного розчищення проток, особливо з боку моря й лиману.

фото: з Вікіпедії