Основи загального та мисливського натаскування лягавих

Ігор Наконечний

Серпень, 2020 рік

Початок в попердньому числі

На відміну від вищевказаних, майже неспеціальних і явно примітивних способів натаскування або, точніше, самонавчання лягавого, класичне натаскування підрушничного собаки для повноцінної роботи зі стійкою потребує усвідомленості мисливця. Попередньо, готуючись до натаскування лягавого за класичною системою, тобто до натаскування на пошук дичини та її вказування стійкою, обов'язково потрібно провести курс загальної або кімнатної дресури і домогтися від цуценяти повного послуху.

Водночас також є два варіанти натаскування - прискорений і строго індивідуальний англійський варіант спеціалізованого натаскування. Перший ґрунтується на старому доброму підході професійних єгерів - основа натаскування лягавого базується на беззастережному виконанні собакою команди «лежати!». Цією командою досягається повна керованість собаки - на будь-якій дистанції його можливо зупинити й покласти, не викликаючи при цьому в собаки негативних емоцій протидії, що буває під час інших команд. Наприклад, дурне подавання мисливцем постійних команд «до мене!» в момент, коли собака перебуває у стані активного пошуку або переслідування дичини, ставить собаку перед вибором - послухатися й кинути пошук або продовжити пошук і не послухатися господаря. Найімовірніше, собака вибере друге і після кількох засвоєних уроків успішного ігнорування команди взагалі почне ставитися до неї зневажливо. У разі слухняності собаки вона поступово почне ігнорувати переслідування птаха, розуміючи, що це необов'язкова дія.

Тому дійсно, є цілком успішна цілісна система прискореного натаскування лягавих, яка базується на команді «лежати» або її аналозі - команді «даун». Найчастіше таке натаскування використовують професійні натаскувачі, але їм ніколи морочитися з виявами індивідуальностей собак і потрібно якомога швидше сформувати їхню польову придатність. Для багатьох собак, особливо гарячих і свавільних, цей підхід у парі з батогом є дуже успішним. Добившись абсолютної слухняності собаки за командою «лежати», єгер уже не сумнівається в успіху і за кілька днів відпрацьовує на чок-корді звичку до пошуку «човником» і закріплює стійку. Будь-який непослух присікається командою «лежати!», після чого можна заспокоїти собаку і знову навести на дичину.

Крім цього, без чіткого виконання цієї команди неможливо привчити лягавого залишатися на місці після пострілу, щоб потім відправляти його в пошук тільки за командою. Інстинктивний зрив собаки вбік дичини після пострілу по ній загрожує небезпекою некерованості, а також зривом під час бігу собаки інших зачаєних птахів, та й другий постріл під час бігу собаки перед підранком стає неможливим. Досвід натаскування й роботи з лягавими різних порід засвідчує, що загальна дресура цуценяти або молодого собаки, яка базується на команді «лежати», завжди виправдана.

Складніша або повніша загальна дресура молодого лягавого, що передбачає його навчання зі щенячого віку командам «поруч», «сидіти», «лежати», «місце», «голос», «шукати», «вперед», «апорт», «взяти» (або «піль»), має бути поза сумнівом обов'язковим етапом навчання. Це потребує більше часу, терпіння, наполегливості, але привчає собаку до послуху, розвиває його контактність із господарем і розкриває йому психологічні особливості собаки, що далі слугуватиме запорукою успішного натаскування.

Чи можна лягавого дресуривати спільно з іншими, зокрема службовими собаками? Так, можна, але все ж краще цей період початкових мук виконувати наодинці з господарем, що формує міцний зв'язок і розуміння одне одного. Головне в цьому періоді - не злякати собаку, не перенапружити його нервової системи, але й не піддатися йому, не дозволити йому непослуху. Кожна спроба неслухняності має вести до багаторазового повторення команди та її безумовного виконання з постійною регулярністю таких повторень. Слабину тут давати не можна ніяк, але і строгості зайвої також не потрібно, краще поєднувати натаскування з іграми та постійними ласощами й похвалою за виконання команд. Але і хлист має бути завжди перед очима, нагадуючи собаці, що все у світі нестабільно.

Методика навчання командам загальної дресури досить добре описана в різних довідниках зі службового собаківництва, з якими мисливцеві-початківцю потрібно заздалегідь ознайомитися. Ще краще подивитися на тренування і дресуру службових собак та звернути увагу на черговість відпрацювання й виконання команд.

Яка тривалість загальної дресури? Дуже різна, від 20 днів до 2 місяців, але й надалі виховання собаки не припиняється, інакше він миттю забуде всі засвоєні команди і відвикне від беззаперечного їх виконання. У будь-якому разі, поки не закінчено загальної підготовки, починати спеціальне натаскування не можна - собакою ще неможливо управляти. Вік, коли цуценя починають вчити елементарних команд, - ​​5-6-9 місяців, іноді раніше або більше, що залежить від породи й розвитку цуценяти. Важливо, що в цьому віці вони ще не можуть зрозуміти вимог господаря, але привчаються слухатися і виконувати прості команди.

На практиці відмежувати загальну дресуру від елементів натаскування завжди складно, будь-яка прогулянка із собакою включає прийоми спеціального натаскування й часто цуценя виконує першу стійку по сусідському коту, курці або горобцях. Особливо часто таке буває із дратгаарами, які починають працювати дуже рано, іноді з 5-6 місяців. Курцгаари, пойнтери і сетери зазвичай починають виявляти мисливський інтерес пізніше, іноді після року або навіть півтора. Тому з ними починати натаскування потрібно дуже обережно і лише в разі повної впевненості, що вони «дозріли» в цьому плані. Якщо цуценя або молодий лягавий у полі не виявляє пристрасті до дичини, не цікавиться птахом, його слідами і плететься за господарем, не потрібно його насильно тикати носом у сліди дичини. Краще цей період часу витратити на кімнатну дресуру, відпрацювання слухняності і привчання до пострілу. Не можна й лаяти молодого собаку за переслідування жаб і метеликів, нехай гуляє і нюхає квіти - він пізнає світ, як і сам мисливець, будучи дитиною, пізнавав світ навколо себе.

Але в разі постійної дурної поведінки цуценяти, непотрібних лінощів і сильної прихильності до дивана з ним потрібно довго гуляти, робити постійні переходи, часто гратися на воді й у «хованки». Залишившись сам, без господаря в незнайомій місцевості, цуценя відразу ж спробує його розшукати за слідом, тому ховатися від нього потрібно за вітром, щоб він ішов нижнім чуттям і виявив господаря в останній момент. Одночасно потрібно попросити когось чужого, щоб він кілька разів лякав цуценя в умовах відсутності господаря, це відучить собаку від довірливості до чужих людей.

Частою помилкою на перших кроках дресури є посил цуценяти в пошук захованої ковбаси, ковбасу він знайде за сильним запахом, але не означає, що він так само з азартом піде шукати птаха. Крім цього, цуценя домашнього утримання завжди має притуплене чуття, яким воно ще не може до пуття і користуватися. Тому ніколи не потрібно давати оцінку чуття собаки за його першими пробами на ковбасі, чуття, як і інші вроджені якості, потрібно розвивати. Повністю чуття можна оцінити лише на полюванні, в реальних умовах рівних повітряних потоків над поверхнею поля. Навіть і в таких умовах реального полювання собаці кімнатного утримання потрібно кілька днів для нормалізації чуття, частково забитого кількістю вторинних міських запахів.

Кілька разів доводилося бачити, як молоді лягаві, підведені до переміщеного перепела, брали слід, але йшли у п'яту. Усі вони з віком навчилися користуватися чуттям, тож, найімовірніше, це не ознака слабкого чуття, а лише одна з фаз його розвитку. У будь-якому разі це не привід для бракування цуценяти або молодого собаки, що буває з окремими швидкими мисливцями. Діти також вчаться читати не відразу.

Початок натаскування традиційно спрямовано насамперед на відпрацювання пошуку. Якщо собака виявляє інтерес до дичини й кидається на її слідах або робить потяжки під час виявлення запаху дичини верхнім чуттям, тоді пошук зазвичай не становить проблем. Головне в цій справі - це наявність рівного вітру за відсутності спеки й сильно запаху трав. Найкраще місце для відпрацювання пошуку - стерня чи покіс, край яких має візуальну межу (зоране поле, чагарник, стіна рослинності). У такому місці мисливець із собакою на чок-корді завдовжки 12-15 м заходить проти вітру і, подаючи команду «шукати», починає рухатися зигзагом або «човником».

Коли собака прихопить вітер і почне зменшувати хід, орієнтуючись на потік запаху, потрібно бути дуже уважним і постійно контролювати його стан, але водночас всіляко підтримувати інтерес до запаху. Повільніше, ще повільніше йде собака, робить потяжку, нервується, озирається постійно на господаря і ось він стає. Тримати його на стійці потрібно делікатно, без натягування корди і постійно повторюючи команду «добре, стояти», але не відриваючи руки від нашийника. Далі, за можливості не менш ніж за хвилину, потрібно подати команду «піль» і зрушити собаку зі стійки в бік дичини, піднявши її на крило. Після цього потрібно дуже похвалити собаку, дозволити йому обнюхати місце затаювання птаха й дати невеликий перепочинок. За найменшої спроби собаки зірвати стійку, його потрібно утримувати, одночасно даючи команду «стояти», а за потреби укласти раніше відпрацьованою командою «лежати» і цим дати йому можливість заспокоїтися.

Усе ж під час відпрацювання пошуку краще зосередитися саме на пошуку та його закріпленні. Водночас ширину пошуку для собаки будь-якої породи потрібно відпрацьовувати зблизька, не випускаючи його за межі 25 м, контролюючи відстань чок-корду. У точці зміни напрямку руху в пошуку «човником» завжди подається команда свистком, яка дублюється і голосом, що привчає собаку до виконання команди без візуального контакту з мисливцем. Але в будь-якому разі, коли собака гарячкує, кидається, не виконує команд, нікого не слухає, потрібно негайно його укласти командою «лежати», підійти до нього й дати деякий час заспокоїтися. І так до нескінченності, поки лягавий сама не почне виконувати пошук «човником», обов'язково проти вітру за командою «шукай», рухаючись вліво і вправо від мисливця.

Молоді мисливці часто відразу ж пускають першопольного собаку в зарості очерету й чагарники. Це велика помилка, навіть якщо собака і піде в зарості сам або разом із господарем, контролювати його там неможливо. Та й невідпрацьований пошук так і буде все життя обмежувати його мисливську успішність, даючи змогу успішно працювати лише в заростях, виконуючи роль напівлягавого-напівгончака. Не можна також пускати молодого собаку в парну роботу зі старшими, він навчиться працювати в групі й буде завжди прагнути суперечити, намагаючись першим стронути дичину, абсолютно забуваючи про стійку.

В ідеалі, закінчивши повний курс загальної дресури і домігшись від собаки повного послуху, а потім і відпрацювавши пошук, переходять до натаскування саме мисливського застосування собаки, закріплюючи стійку і підйом птиці на крило. Ідеал такого роду буває рідко й частіше збігається з паралельним навчанням різних елементів підготовки. Найчастіше собака сам виявляє свої мисливські якості й починає задавати тон у парній роботі, змушуючи мисливця підлаштовуватися під свій стиль і звичку пошуку. Багатьом цього цілком досить і цього дійсно досить для успішного полювання. Іншим таке лідерство собаки не дуже подобається, і вони намагаються взяти гору, прищеплюючи йому деякі потрібні якості пошуку. І лише найзатятіші продовжують натаскування за всіма правилами, зберігаючи першопольного собаку тільки по перепелах, бекасу й восени по сірій куріпки, ретельно відстоюючи міцність стійки.

Особливо важливим є такий повний курс для сетерів і пойнтера, а часто і для курцгаара, специфікація яких - дальній і швидкий пошук великих площ із подальшою щільною і міцною стійкою, що дає змогу мисливцеві наблизитися на постріл. Але всі принади сильного чуття собаки і швидкого, на алюрі пошуку будуть повністю нівельовані неміцною стійкою і запалом лягавих, які взагалі переважають серед острівних порід.

Для німецьких лягавих, бретонів і грифонів, які працюють зблизька, до 25-30 м, сильне чуття є майже непотрібним, результативність їхнього пошуку зазвичай набагато вища з нижнім чуттям. Не відходячи далеко від мисливця, практично завжди перебуваючи в межах дальності пострілу, ці лягаві від початку не створені для довгої стійки. Але трапляються такі вразливі служаки-дратгаари, що в них виникає проблема тугого підведення, які потребують для виконання посилу до дичини легкого поштовху ногою. Це, найімовірніше, наслідки стереотипного натаскування, спрямованого на зміцнення стійки, тому лягавий, лише переконавшись у наявності мисливця, готового до пострілу, виконує команду «піль». Часто це минає з досвідом і віком собаки, але іноді так і залишається назавжди.

Якщо німецькі лягаві звикнуть іти на дальші відстані від мисливця, полювання з ними сильно ускладнюється і більшість виявлень дичини закінчуватимуться занадто рано її підривом на крило. Ось саме тут і виявляється велике благо бездоганного виконання команди «лежати», що дає змогу без зайвого переляку і погроз просто покласти собаку, підійти до нього, заспокоїти і потихеньку продовжити полювання. Якщо ж собака почав ігнорувати команди і, користуючись верхнім чуттям, іде за 50-100 м і піднімає там дичину після короткої стійки, то це дуже сильна проблема. Боротися із цією вадою через повторне закріплення курсу натаскування можна лише у молодого, до 2 років собаки, тоді як по третьому полю таку проблему виправити вже дуже складно, майже неможливо.

Єдиним дієвим засобом є електронний нашийник, через який можна подати високочастотний розряд і миттю протверезити будь-якого свавільного собаку, що не виконує команд. Усього лише кількох разів досить, щоб найбільш буйний лягавий став шовковим, але часто в ньому виробляється острах, і він із надітим нашийником узагалі не йде в пошук. Острах господаря й острах покарання за неправильно зрозумілу або неправильно виконану команду зазвичай уже ставлять хрест на лягавому. Він уже не може бути собакою-другом, собакою-напарником, а почне нервуватися від постійної загрози помилки й подальшого покарання, буде хитрувати в надії показати службу і підлещуватися замість того, щоб усвідомлено працювати в парі з людиною.

Частою проблемою натаскування лягавого є його посил до пошуку дичини і апортування здобичі. Особливо часто таке явище трапляється серед молодих острівних лягавих, які з недостатньо закріпленими навичками роботи зі стійкою залучаються до апортування. Безсумнівно, на полюванні лягавий має знайти биту дичину й подати її господареві, без цього собака багато втрачає в мисливському плані. Але апортування все ж вторинне щодо комплексу пошуку і стійки по дичині, тому в разі загрози зриву навичок краще відмовитися цього сезону від пошуку й подання трофея, акцентуючи на слухняності.

Часто мисливцеві по першому, а іноді й по другому полю потрібно відмовитися від полювання та зосередитися повністю на контролі собаки, віддаючи можливість стрільби напарнику або помічникам. Це найкраще, що дає змогу виявити найнебезпечніші моменти в роботі собаки і вчасно запобігти їм, не відволікаючись на стрілянину дичини. Так, найчастіше найбільш непевним є момент пострілу, під час якого собака має лягти або сісти й далі лише за командою перейти до пошуку й подання трофея. Дуже рідко таких собак можна побачити в полі, зазвичай ще перед або після пострілу вони галопом зриваються і біжать у бік пострілу, прагнучи швидше знайти і задушити птаха. У сильному запалі і збудженні цього моменту собаки майже не реагують на команду, та й мисливцеві нема коли її подати, оскільки його увагу зосереджено на пострілі. Тому, якщо стрілятиме помічник, то господар дуже успішно буде дивитися за собакою і за 5-6 виходів можна повністю його привчити до відмови від самовільного зриву до пострілу. Якщо цього не вдається досягти, то відкривається пряма дорога до зриву стійки і поступового перетворенню собаки на пташиного гончака. Саме тому в англійській системі суворого натаскування елементу апортування взагалі немає, а для пошуку й подання битої дичини застосовують спеціальних собак - ретриверів, завдання яких на полюванні цим і обмежується.

На щастя, або навпаки, серед мисливців частоти поширення вроджених дресирувальників такі самі, як і частоти появи слухняних і чемних собак, що породжує весь спектр різноманітності форм і методів натаскування лягавих. Тож поки є полювання, є і мисливські собаки, отже, будуть і проблеми їх відносин із мисливцем, наслідок яких - радощі і прикрощі. Залишається тільки побажати всім більше радості й успіху в цій нелегкій, але захопливій і вічно живій справі.