Метелик Бредбері, або ще раз про випалювання трави

Ігор Ткач

Вересень, 2020 рік

Через карантин з’явилася можливість тривалий час бути в селі. Відпочинок видався чудовим, проте не обійшлося й без курйозів. Починаючи з квітня місяця, я став свідком як мінімум п’яти масштабних пожеж, які мали різні наслідки. Ці пожежі мало того, що завдали непоправної шкоди природі, одного разу ледь не згоріло ціле подвір’я, а іншого вогонь знищив велику ділянку лісового масиву. І все це через дрімучу необізнаність, дурість, яка виливається у нас у нерозумну традицію – випалювання сухої трави.

Кілька разів я спілкувався з паліями (деякі з них мої сусіди), щоб спробувати зрозуміти їхнє бачення таких дій. Одні говорять, що в такий спосіб вони борються із кліщем і дають кращу можливість проростати молодій траві для випасання худоби. Інші виправдовують свої підпали боротьбою із чагарниками, де можуть заводитися плазуни та лисиці, які, на їхню думку, є небажаними тваринами. Однак незважаючи на їхні незрозумілі для мене виправдання, чітко обґрунтованої відповіді на запитання «навіщо вони випалюють траву?» не було.

Хочеться ще раз нагадати всім, до чого призводять пали та яка «користь» від цього природі. Наведу кілька досить аргументованих доказів, чому робити цього категорично не варто.

Для початку: спалювання трави знищує біологічне різноманіття й загалом зменшує стійкість екосистем. Поля, де раніше цвіли різнобарвні квіти впродовж багатьох років, перетворюються на ділянки із вкрай бідним видовим складом. Уразливі види зникають назавжди, а виживають лише види найсильніші. Отже, поля з багатим різноманіттям природних видів робляться бідними і перетворюються на плантації будяків та бур’яну.

Спалювання трави вбиває комах-хижаків, які зимують у верхніх шарах ґрунту. А вони, зі свого боку, регулюють чисельність комах шкідників. Що менше буде комах хижаків, то більше доводиться вносити агрохімікатів на полях, у садах та городах для боротьби зі шкідниками. А це не лише шкода для здоров’я людей, а й для довкілля.

Спалювання трави призводить до зниження родючості ґрунту. Адже згорає не тільки суха рослинність, руйнується й гумус. Погіршується якість верхнього шару ґрунту, що веде до зниження врожайності. Гинуть також живі організми, які беруть активну участь у формуванні родючого шару. А родючий ґрунт – це результат багаторічної праці різноманітних мікроорганізмів, дощових черв’яків, комах. Відмерла органіка є основним кормом для дощових черв’яків, а вони, зі свого боку, роблять ґрунт рухливим та живим.

За нормальних умов, коли рештки трави перегнивають, необхідні для розвитку рослин речовини повертаються у ґрунт. При згорянні ж утворюється попіл. Дехто може зауважити, що попіл є цінним добривом. Однак це не зовсім так. Він легко вимивається з ґрунту, і лише дуже незначна його частина залишається.

Весняні пали трави знижують врожаї, оскільки вбивають комах-запилювачів. Під час пожеж масово гинуть бджоли, джмелі, оси. І це не лише на тих ділянках, які випалюють. Пали мають помітний негативний вплив на врожайність суміжних територій.

Спалювання трави породжує ерозію та пересихання ґрунтів. Згорають рослинні залишки, які створювали на поверхні землі захисний шар, що запобігає ерозії та захищає ґрунт від надмірного висихання. Руйнується верхній ґрунтово-рослинний покрив, бо вигорають рослинні залишки та гинуть ґрунтоутворювальні мікроорганізми. Знищення природної трав’яної підстилки призводить до збільшення промерзання ґрунту у два – чотири рази.

Навесні разом із травою згорають гнізда птахів, які гніздяться на землі і при землі, та місця їх гніздування. Адже гніздовий період у деяких птахів починається у квітні місяці і припадає якраз на час масового випалювання трав. Унаслідок випалювання трави гинуть кладки крижнів, польових жайворонків, синьошийок, вівсянок тощо. Згубно впливає це і на птахів, які прилітають на випалені території пізніше. Матеріалу для побудови і маскування гнізд немає, адже для цього слугують сухі торішні травостої. Та й їжею на таких територіях не особливо розживешся.

Унаслідок палів гинуть практично всі тварини, що живуть у траві. Тварини або згорають, або задихаються від диму. Серед них зайці, лисиці, їжаки, черепахи, жаби, змії, ящірки, дрібні ссавці.

І не варто забувати, що дим від спалювання трави – отруйний (основний складник – окис вуглецю або чадний газ). Шкідливі речовини, що містяться в ньому, провокують загострення хронічних хвороб та виникнення нових захворювань. До того ж у сухій траві часто лежить побутове сміття – пластикові пляшки, пакети. А воно небезпечне для спалювання. У підсумку відбувається забруднення повітря важкими металами.

Спалювання трави призводить до неконтрольованих пожеж, нерідко до тяжких наслідків, зокрема з людськими жертвами. Густий дим укриває дороги, погіршуючи видимість для водіїв, і стає причиною зростання кількості аварій.

Тож перш ніж підносити сірник до сухої трави, десять разів подумайте, чи варте воно того. Суха минулорічна трава – не сміття, а цінний продукт харчування, житло і притулок, створений самою природою. А полум’я знищить не тільки суху траву, а й кущі, дерева та все живе на своєму шляху.

Випалювання сухої трави – це злочин проти природи. Адже коли гине одна або кілька ланок з усього біологічного ланцюга, екологічна ситуація може змінитися на гірше. Кожна травинка, кожна квіточка, жучок, павучок, метелик, звірятко, пташка – це єдине ціле у біологічному ланцюзі. Після пожежі природі потрібен не один, а п’ять – шість років, щоб відновити баланс. А буває, що природа не відновлюється ніколи…