Парадокси часу

Юрій Яніш

Вересень, 2020 рік

Ми належимо до покоління мисливців, які ходили пішки, бігали на лижах або терпляче гребли веслами. І цінували красу трофея, добутого власною нелегкою працею, а в полюванні - насамперед його режисуру. Як і всі, ми ходимо на роботу, платимо прибутковий податок і дивимося телевізор. Але в душі, як справжні правовірні, чекаємо на свою Суботу, поспішаємо на побачення зі своєю Землею. Є цікаві відміності в обчисленні часу жінкою і чоловіком.

- Ти пропустив свою риболовлю тільки раз, минулими вихідними! - вигукує дружина злегка ображено.

- Угу, - похмуро погоджується чоловік. А про себе думає:

- От халепа! Змарнував цілих пів місяця! Там, на моїй вербоньці, срібні котики вже перетворилися на жовтих «курчат», ліщина приміряє нові сережки, а я нічого цього не бачу. Ех...

Дружини частково мають рацію, ревнуючи благовірних до котиків, сережок та інших вільхових шишечок. Любов до всього перерахованого - це справжнісінька любов. Вона може бути бурхливою, а може набути хронічного характеру, даючи часом загострення. У сім'ях із жорстким «матріархатом» із м'ясом і кров'ю відвойований виїзд на природу, на полювання чи риболовлю - байдуже, автоматично перетворюється на своєрідне «свято непослуху». Чоловік поспішає надолужити дефіцит свободи всіма можливими способами, і серйозне заняття вироджується, в кращому разі, в дружню парубоцьку вечірку. А розв’язання проблеми лежить просто на поверхні!

Зняти протиріччя можна, простягнувши одне одному руки взаєморозуміння. Якщо чоловік буде частіше чаклувати біля плити (а м'ясо взагалі, і свою здобич зокрема, має готувати тільки чоловік-добувач, так замикається повний цикл Полювання), а дружина - бувати на полюванні й риболовлі, ми зможемо примирити лід і полум'я в сімейних стосунках. Так від початку чоловічі заняття стають спільним захопленням, і функції прекрасної статі при цьому аж ніяк не обмежуються «прищепленням культури мовлення». Жінки прекрасно стріляють і ловлять рибу, потрібно тільки побачити в них товаришів, рівних вам у всьому, і показати на практиці деякі тонкощі. Тоді й виїзди будуть не втечею одного з подружжя від сім'ї, а перетворяться на надійне джерело радості. Це стосується і підрослих дітей. Вовки вчать полювати вовченят, тигриці - тигренят, і ніхто не бачить у цьому нічого протиприродного. Спроба законодавчо вбити клин між мисливцями та їхніми дітьми - черговий зразок світового соціал-дебілізму.

Полювання та риболовля - це величезний світ, який має свою історію, свою філософію, свою мову і свої мотивації. Своє безумовне право на існування, поки є хоча б один охочий займатися ними. Заняття ці - найдавніші, адже навіть війна з'явилася на світ після полювання. Додамо єхидно - після невдалого полювання...

На полюванні й риболовлі у всіх гарний настрій, це - головний трофей, який потрібно донести до своїх близьких. Не затерте усіма, кому не лінь, горезвісне спілкування з природою, ні, а саме - потужний заряд позитиву й толерантності! Важливо не особисто моє спілкування з природою, а той посил доброти до ближнього, який виникає в мене на полюванні і який потрібно за можливості не розплескати.

Безумовно, хтось почне заперечувати мені. У добрий час, усі люди різні. І якщо ми боремося за БІОЛОГІЧНЕ розмаїття, будьте ласкаві враховувати і мої пріоритети. Я - теж суб'єкт біологічного розмаїття, причому суб'єкт вельми вигідний: я плачу податки. А тому маю повне право використовувати це розмаїття, щоб кожного разу ставати трішки кращим.

Мою старість зігріває думка, що з відходом покоління, до якого я належу, давня суперечка мисливця й обивателя не припиниться. На зміну нам прийдуть гідні бійці, підготовлені нами. Результат цієї суперечки може бути тільки один: обиватель неминуче визнає право первородства за мисливцем, тому що такий стан речей відповідає історичній послідовності подій.

Я далекий від думки навчити веганів їсти м'ясо. Нехай маються своєю ідеєю, нам більше дістанеться. Життя саме розставить усе по своїх місцях, здоровий глузд переможе. Адже на те він і здоровий, чи не так?